До 2020 року потреба в аграрній біомасі зросте на 65%. При цьому питання доступу й заготівлі біомаси аграрного походження (наприклад, соломи) для енергетичних потреб є проблемним і залежність від сезонності утворення твердої біомаси, обмеженого періоду збирання (заготівлі), невеликого виходу з одиниці площі (в умовах України — 2–5 т/га без шкоди для основних сільгосптехнологій).
Практичний досвід пошуку постачальників соломи, відходів виробництва кукурудзи тощо показав, що сільськогосподарські компанії згодні виконувати заготівлю відповідних видів біомаси тільки за наявності надійного споживача. Також трапляються ситуації, коли виробник готовий продати біомасу, але споживач повинен виконати певні операції із заготівлі (наприклад, тюкування) й вивезти власною технікою.
Одним із проблемних питань є ціна на біомасу сільськогосподарського походження. За малої кількості постачальників і відсутності конкуренції виробники можуть установлювати, а потім підвищувати ціну, й покупець не матиме важелів впливу на ситуацію.
Відчутно заважає й відсутність централізованої бази даних постачальників і споживачів біомаси. Це не так впадало в око, коли кількість біокотелень обчислювалася десятками. Нині, коли рахунок іде вже на тисячі, недостатня інформованість покупців і продавців стає серйозною проблемою. Особливо, якщо врахувати регіональну неоднорідність формування сільськогосподарської біомаси на території України. Чинна система аукціонів, не є ефективною, а питання створення біопаливної біржі переноситься з року на рік.
Власне, ці чинники і є причиною перекосу в кількості біопаливних котелень на користь використання деревного палива. Крім того, потрібно враховувати, що на відміну від природного газу або вугілля для твердої біомаси вирішальне значення має плече доставки. Наприклад, для деревних відходів воно не може перевищувати 80–100 км (на великі відстані його перевозити нерентабельно). Для сільськогосподарських відходів, чия теплотворна здатність нижча, плече й зовсім обмежене відстанню приблизно 50 км.
Фахівці, що проектують будівництво й реконструкцію об’єктів теплоенергетики, звертають особливу увагу на те, що за переведення газових котелень на альтернативне паливо потрібно насамперед уникати зайвої «штурмівщини». Одним з основних переваг газового палива є простота автоматизації процесу виробництва. А ось автоматика для керування твердопаливними генераціями значно складніша. Крім того, будуть потрібні окремі пристрої подачі палива (транспортери), заміна пальників на колосникові решітки й додаткові фільтри очищення димових газів. Річ у тому, що у структурі складу димової суміші, що утворюється внаслідок спалювання біопалива (на відміну від природного газу), є сірка й деякі важкі метали. Відповідно, потрібні й додаткові фільтри, а подекуди перехід на біопаливо буде взагалі неможливий через «близькість» котельні до житлових будівель.
Проблеми можуть виникнути і в логістиці — для твердого біопалива потрібні об’ємні складські приміщення. Виникає додаткове навантаження на інфраструктуру населеного пункту й за доставки такого палива.
Частину питань, пов’язаних із розвитком ринку твердої біомаси сільськогосподарського походження, може вирішити створення біопаливної біржі в Україні. Як приклад фахівці називають Литовську біржу енергоресурсів, де оператор Baltpool має право на організацію торгів біопаливом.
До створення біопаливної біржі ринок біомаси Литви характеризувався значною різницею в цінах, проблемами в пошуку постачальників і покупців тощо. Одним словом, «хворів тими самими хворобами», які долає нині український ринок. Після відкриття біржі ринок став набагато прозорішим, а вартість біомаси за 3 роки знизилася на 40%. Практично зникла регіональна різниця у цінах пропозицій. Також розв’язалася проблема обмеженої кількості постачальників біомаси через можливість залучення нових компаній на ринок.
