Кейси

18 квітня 2019 09:44

Кооператив із кластером у 100 тис. га або як Вілія створює найпотужніше фермерське об’єднання України

Засновник одного з найбільших агрохолдингів Волині – групи компаній «Вілія» Євген Дудка – розповів про непросту історію побудови свого дітища та поділився планами розвитку компанії у найближчий час.

Зокрема, у спецпроекті «Унікальний регіон» Євген Дудка зазначив, що розвитком агробізнесу на Волині він почав займатися ще в 90-х, проте справжні обриси агрогіганта «Вілія» з’явилися на початку 2000-х, коли за шалені на той час $63 тис. було придбане підприємство для переробки зернових та за $18 тис. 5 га землі. Такі інвестиції дали суттєвий поштовх для подальшого розвитку підприємства й закріплення його в статусі одного з найсучасніших в регіоні.

«Якщо згадати історію розвитку нашого бізнесу, то він бере початок з торгівлі (що було характерним для більшості підприємств 1990-х років). Наступним щаблем зростання була давальницька переробка зернових та поява власного транспорту. А придбання у 2003 році першого підприємства за шалені на той час кошти — $63 000, і ще $18 000 за 5 га землі в межах міста, стало фактично стартом нашої виробничої діяльності. Ось тоді ми й почали займатися переробкою, яка є моєю улюбленою темою. Чим більша глибина переробки, тим стійкіша структура. Проте сьогодні борошномели переживають не найкращі часи».

На сьогодні керівництво господарства «Вілія» планує зафіксувати у власному обробітку 30 тис. га. землі та об’єднати навколо компанії фермерів із загальним земельним кластером у 100 тис. га. Усе це Євген Дудка планує зробити для створення кооперативів, аби вітчизняні фермери не боялися інвестувати гроші в загальну справу за для виходу агробізнесу на вищий щабель рентабельності та більш ефективної роботи.

Читайте: Бахматюк жорстко наїхав на Гонтарєву, назвавши її катом української економіки

«Наша стратегія — зафіксувати 30 000 га землі у власному обробітку, разом із тим розвиваючи нашу унікальну компетенцію — можливість надання повного комплексу ресурсу та послуг для потреб агровиробників, об’єднати навколо компанії агропідприємства та фермерів із загальним земельним масивом у 100 000 га. Наша компанія, таким чином, стає своєрідним інтегратором між глобальними компаніями-постачальниками, такими як Syngenta, та малими і середніми агровиробниками.

Наступний якісний крок — залучити фермерів, аграрників в об’єднання як акціонерів елеваторної, логістичної інфраструктури і вже практично трансформуватися в кооператив. Проте, потрібен певний час — ще п’ять-десять років  — для зміни ментальності людей та розвитку акціонерної культури, щоб вони були готові інвестувати власні гроші в загальну справу та віддати в управління комусь частину свого активу. Адже що може об’єднати людей? Або спільна небезпека, або спільна вигода. На сьогодні небезпека вже багатьох об’єднала. На Волині я був ініціатором заснування громадської спілки «СПАС» (Самоврядна перша аграрна спілка). У чому сенс? 15 основних виробників домовилися про досить прості речі. Перше — про політику добросусідства. Друге — ми зафіксували межі. Третє — принцип НАТО: напад на одного означає напад на всіх».

Нагадаємо, що в рамках спецпроекту «Унікальний регіон» Євген Дудка поділився секретами ефективної побудови корпоративної культури та пояснив, чому за фермерськими кооперативами стоїть майбутнє українського агросектору.

Кейси

15 квітня 2019 18:04

Кейс: Як досягти рентабельності у виробництві черешні – З га теплиць із розсувним дахом

Власники компанії Clyde Orchards, які нещодавно інвестували в технологію Cravo retractable – розсувні дахи для теплиці, поділилися досвідом, що це дозволило їм збирати врожаї черешні на кілька тижнів раніше і збільшити обсяги виробництва без  жодних втрат якості ягід.

Про це повідомляє HortiDaily.

Кевін і Раймонд Паулін, власники компанії Clyde Orchards, яка займається вирощуванням фруктів  у теплицях із розсувним дахом X-Frame на площі 3 га, тепер мають змогу порівняти виробництво фруктів у різних середовищах: на відкритому ґрунті, у традиційних закритих теплицях та в теплицях із розсувним дахом.

Читайте: У Франції палять вогнища, щоб захистити від морозу виноградники. Фото, що вражають

Тож кілька висновків, які вони зробили з власного досвіду та досвіду своїх колег.

На відкритому ґрунті

  • Плід міцний, але може бути меншим за розміром.
  • Урожайність дуже залежить від погодних умов.

У традиційних теплицях

  • Розмір фруктів може бути більший, але плоди м’якші, ніж ті, що ростуть на відкритому повітрі.
  • Деякі сорти мали вищу частоту виникнення хвороб на листі, хоча дерева були захищені від дощу.
  • Занадто висока температура під час збору врожаю може призвести до надмірної швидкості дозрівання, що ускладнює збирання плодів вчасно.

Теплиці з автоматичним розсувним дахом

  • Розмір фруктів більший, ніж на відкритому повітрі.
  • Плоди міцні й солодкі, без недоліків.
  • Дозрівання плодів може бути прискорене або відкладене залежно від стратегії контролю.
  • Ризик хвороб і негативного впливу комах нижчий, ніж на відкритому повітрі.

Landlord раніше повідомляв про те, що Китай відкрив українським фермерам ринок для експорту черешні.

Кейси

14 квітня 2019 10:06

Кейс: Бізнесмен з Білорусі постачає мед у найбільшу торгову екомережу США. Річна виручка – $1,5 млн

Молодий бізнесмен з Білорусі винайшов оригінальну технологію обробки меду і зумів зацікавити своєю продукцією найбільшу торгову екомережу США Whole Foods, а також третього за величиною ритейлера світу Kroger. У 2018 році його річна виручка від продажів становила $ 1,5 млн.

Про це повідомляє ресурс rbc.ru.

Дмитро Григорович – білоруський підприємець, засновник бренду Apiterra, завдяки своєму ентузіазму та винахідливості, налагодив продажі меду у США через впливову мережу екомагазинів Whole Foods. Його продукція – єдина, поставлена з Білорусі на прилавки цієї авторитетної мережі.

Читайте: «Село, яке запало в душу»: в соцмережах запустили ініціативу для відродження сільського населення

Щоб зацікавити американського споживача, розробив спеціально під його потреби оригінальну технологію обробки меду. І тепер мед Apiterra успішно продається в 3800 магазинах США.

Перші невдачі

Перша бізнес-ідея завершилася провалом: 5 тисяч літрів білоруського березового соку довелося вилити в американську каналізацію.

Розпочинав підкорення Америки Дмитро Григорович ще у 2015 році, сподіваючись зробити брендовий напій із березового соку.

«Виробників напоїв в Америці порівнюють з ІТ-компаніями: у сфері виробництва їжі в них найбільші екзити», – пояснює свою стратегію Дмитро.

Він розповідає, що тоді у США була у тренді кокосова вода, а також починалося відродження індустрії кленової води. Тож Дмитро задумав зробити і привезти в Нью-Йорк березову воду.

Наприкінці 2015-го підприємець привіз з Білорусі 24 бочки березової води (кожна об’ємом по 210 л), знайшовши у Нью-Джерсі завод, який міг би пастеризувати і розливати таку воду. Перевезення і обробка березової води коштували Дмитру $20 тис., зберігання – $ 4 тис. Але про збут напою не зміг домовитися із жодним магазином Нью-Йорка і навколишніх міст. Тож довелося ще заплатити і за утилізацію продукції.

«Ми навіть не могли просто вилити бочки на землю – за таке у США миттєво виписують штраф», – нарікає підприємець.

Початок медового бізнесу

Наступна ідея – продавати американцям мед, змішаний з фруктами чи ягодами.  Для цього Дмитро Григорович ретельно вивчав смаки і попит потенційних покупців.

«З’ясувалося, що смаки в американців зовсім інші, ніж у СНД. Наприклад, вони не люблять журавлину і малину, зате люблять полуницю і виноград», – дивується підприємець.

На цьому етапі Дмитро співпрацював зі стартапом із Гродно, який виробляв мед під маркою «Медовий шлях». Більшу частину 2016 року партнери витратили на розробку концепції і бренду Apiterra. Обговорювали два основних підходи – або винаходити вишукані смаки, змішуючи мед з різними фруктами, або виготовляти мед із травами, позиціонуючи його як продукт для здоров’я. До єдиного висновку так і не прийшли – розробили 10 різних смаків: половину – мед із фруктами і ягодами, половину – з корисними інгредієнтами.

Проте продажі не пішли – відвідувачі магазинів майже не звертали на уваги на білоруську новинку. Нарешті, в березні 2017-го Дмитру вперше пощастило: велика мережа Wegmans, що працює в північно-східних штатах США, погодилася поставити на свої полиці 4 види меду Apiterra.

Підприємець особисто об’їхав усі 98 магазинів мережі, поспілкувався з їх персоналом і, зібравши відгуки, провів аналіз.

Нова стратегія

Щоб налагодити активні продажі, Дмитру Григоровичу була потрібна стратегія просування свого меду. В результаті експериментів народилася технологія фізичного впливу на мед, що дозволяє йому залишатися напіврідким без сильного нагрівання, а отже, без зміни його смакових і корисних якостей.

Григорович розіслав зразки нового меду всім партнерам – мережам і дистриб’юторам, і практично всім продукт сподобався.

Бізнес-результати

  • Мед Apiterra продається в 3800 магазинах США.
  • Вкладено – $ 70 тис.
  • Маржинальність бізнесу – 35%.
  • Виручка за 2018 рік – $1,5 млн.
  • З моменту старту компанія росте на 110% у рік.
  • Зараз «Медовий шлях» виробляє до 30 т меду на місяць – частково з власної сировини, але більшу частину закуповують у білоруських компаній, а також в Україні та Росії.
  • Розширюючи свій бізнес, Дмитро Григорович відкриває в місті Буфалло (штат Нью-Йорк) невелику лабораторію і фабрику для виготовлення меду, вкладаючи в це близько $ 200 тис. Будує її разом з одним із провідних виробників арахісового масла у світі – Once Again Nut Butter.

Landlord раніше повідомляв про те, що українець готує найдорожче в країні морозиво. Сьогодні вже має цілу мережу та готується до автоматизації виробництва – упаковки продукції.

Фото: Forbes

Кейси

03 квітня 2019 10:36

Без досвіду та вищої освіти — як почати працю в агро?

Історія вітчизняного аграрія, який за допомогою нестандартного мислення та виважених рішень руйнує стереотипи сільськогосподарської галузі

Руслан Трояченко, власник господарства «Жерм», що у Житомирській області, своїм прикладом демонструє, що нестандартний підхід та сміливість — це вдала суміш для досягнення результатів.

Можливо, його підхід у бізнесі стане корисним не тільки для сільського господарства, а й інших видів діяльності.

За словами підприємця, людина може бути без досвіду або вищої освіти — головне мати правильне мислення та звичайне розуміння процесу.

Як все починалося

На відміну від багатьох працівників сільськогосподарської галузі Трояченко не мав вищої освіти на старті своєї справи у 2010 році. До аграрного університету вирішив вступити відносно нещодавно — два роки тому здобув вищу аграрну освіту, а зараз вже навчається в аспірантурі.

«Я розпочав займатися сільським господарством без освіти. Все вивчав одразу на практиці. Навчання в університеті — виключно моє бажання, та й, може, буде надбавка до пенсії», — жартує підприємець.

До того як заснувати власне господарство «Жерм», Трояченко займався постачанням картоплі до Криму, Луганської, Харківської та інших областей України. Тоді підприємець купував картоплю у дрібних фермерів та селян на продаж. Він зізнається, що мав можливість і раніше зайнятися сільським господарством, адже товариш неодноразово пропонував взятися до справи. Та купуючи картоплю у фермерів, Трояченко бачив, наскільки важка ця праця. «Сільське господарство для мене здавалося дуже складною галуззю на той час, але так було перш за все через брак знань», — згадує підприємець.

Усе змінилося, коли Руслан відчув дефіцит продукції. «Сільське господарство тоді було на підйомі, тож вирішили теж зайнятися цією справою. Розпочали з 50 гектарів картоплі, у 2011–2012 роках дійшли до 250 гектарів», — розповідає він. У 2010 році Трояченко і заснував власне підприємство «Жерм».

Зараз земельний банк господарства дійшов до 5000 га. У «Жермі» наразі не концентруються на якійсь окремій культурі — вирощують соняшник, пшеницю, сою, гречку, кукурудзу та ріпак і суворо дотримуються порядку сівозмінної технології, коментує господар.

Три роки тому Трояченко вирішив спробувати себе ще й у тварин­ництві. Як пілотний проект звели ферму на 600 голів свиней. У 2019-му пла­нують збудувати маточник на 140 голів, що дасть можливість довести поголів’я до 3000 свиней.

З розповіді фермера стає зрозумілим, що він не любить стояти на місці, а бачить майбутнє у розвитку. Свинарством підприємець не обмежився — нещодавно у господарстві почали розводити овець. Наразі у «Жермі» нараховується 300 голів маточного поголів’я німецької породи Меріноландшаф. Трояченко і про це заняття розповідає як про спробу. Та судячи з його досвіду, здається, у підприємця все вийде.

На запитання, чи збирається він експортувати свою продукцію за кордон, фермер відповідає, що не проти, але зараз бракує можливостей.

«Для України нам цілком вистачає нашого обсягу продукції. Експорт саме картоплі нам нецікавий, та й до того ж попит на цю культуру важко передбачити. А експортувати до Європи напряму немає можливості через сертифікацію», — коментує власник господарства «Жерм».

Щоправда, як і в кожній історії успіху, були й помилки та невдачі. Але Трояченко про це розповідає як про корисний досвід. Одним з таких переломних моментів для фермера став 2014 рік. Господар вирішив збільшити площу під посів картоплі на 300 га, з подальшим продажем врожаю до Криму. Водночас посадку кукурудзи та соняшника було затягнуто. У 2014-му Крим анексували, і весь врожай картоплі ніде було подіти, а кукурудза та соняшник не зійшли. Господар втратив тоді півтора мільйони євро. Розповідаючи про це, наш герой залишається спокійним та невимушеним у притаманній йому манері.

«Це робочі моменти, які загарто­вують і дають безцінний досвід. Після цього випадку ми намагаємося ретельніше продумувати ризики. Звісно, більшості помилок ми припустилися ще на початку діяльності, — ділиться підприємець. — Але у сільському господарстві завжди є ризики, фактори, на які ніхто вплинути не може, наприклад погодні або непередбачувані ринкові умови».

У знаннях сила

Трояченко не боїться зізнатися, що може чогось не знати, та одразу намагається розібратися у «невідомій проблемі».

Так було і на початку його сільськогосподарської діяльності, коли без особливих знань та досвіду він розпочинав займатися господарством. Фермер вирішив вчитися у кращих, тож їздив до іноземних колег до Німеччини, Нідерландів, Франції та Америки вивчати успішні кейси. «Такі речі дають інколи набагато більше знань та результатів. Без такого досвіду в мене б тоді нічого не вийшло», — переконаний підприємець. Він одразу вирішив використовувати досвід кращих. Тож на самому початку став працювати з компанією «Ерідон».

«Я ціную розумних людей. Так вийшло і з «Ерідон». До мене приїхав представник компанії, ми разом розбиралися, що, коли і в якій кількості вносити, відтоді розпочалася наша співпраця, — згадує Трояченко. — Зараз на ринку багато підробок, а «Ерідон» з цим бореться. Ми давно купуємо у них продукцію, адже впевнені в якості».

Ретельно господар підходить і до вибору техніки. Він розповідає, що починали діяльність лише з одним трактором МТЗ-892, українським культиватором, десь могли позичити сівалку, яка залишилася з радянських часів.

На сьогодні ж у господарстві користуються тільки сучасною новою технікою провідних світових брендів.

«Уся наша техніка виключно нова. Рішення купувати саме нову, а не вживану техніку, ми прийняли ще чотири роки тому. Нам потрібна техніка, що працює, а не стоїть у ремонті», — підкреслює господар «Жерму».

Довіряй та перевіряй

Власний підхід у керівника і в підборі фахівців. У нашій розмові підприємець не раз акцентував увагу на тому, що йому не так важливий досвід людини, як те, яким чином вона розмірковує та які вчинки робить. У господарстві «Жерм» на ключових керівних посадах пра­цюють фахівці до 30 років.

«У нас були агрономи мого віку (зараз Руслану Трояченку 45 років. — Landlord), але всі вони діяли шаблонно, грубо кажучи, з підручника. Зараз же нашому головному агроному 27 років, керівнику тваринницького напряму — 30», — розповідає Трояченко. Майбутніх співробітників він нама­гається шукати ще в університетах. «Для мене краще щоб вони вчилися на практиці», — пояснює господар.

На запитання, чи відчуває він складнощі з кадрами, підприємець відповідає, що надає гарні умови праці, тож особливих труднощів немає. На підприємстві був випадок, коли троє фахівців поїхали до Польщі на заробітки, але через деякий час повернулися у «Жерм». Та похитнувши раз довіру керівника, її потрібно знову заслужити. Тож у випадку коли працівник повертається до підприємства, він розпочинає свій шлях заново — з початкової зарплатні, графіку тощо.

Та власник підприємства не схвалює, коли працівник орієнтується лише на фінансовий статок, — потрібно орієнтуватися на результат, вважає він. На думку господаря, пристойно заробляти можна і в Україні — потрібне лише бажання працювати. «На початку своєї діяльності я не ставив за мету заробити мільйон, наприклад. Я хотів організувати справу, що в першу чергу буде приносити мені задоволення, а вже потім прибуток», — пояснює керівник.

Як зауважує Трояченко, для нього найважливіше в людині — побачити розуміння процесу. «Мене ніхто не вчив організовувати підприємства. Людина має бути з розумом, а далі в неї все вийде», — підсумовує власник господарства.

Залишаючи у спадок

Як не дивно, поняття результативності у господаря зовсім не полягає у дохідності або врожайності на гектар. Як зізнається Трояченко, найголовніше надбання для нього — якщо через 100 років згадають про такого фермера, який не тільки організував велике підприємство, а й для села робив добрі справі.

А згадати дійсно буде що. Підприємець заснував у своєму селі дитячий футбольний клуб «Жерм», в якому вже нараховується 115 дітлахів. Сам підприємець ще у 1980-х роках грав у футбол. Футбольний клуб організований на досить серйозному рівні, і Трояченко з гордістю розповідає, що учасники його клубу — чемпіони області.

Про себе господар говорить, що він справжній трудоголік. Перші чотири-­п’ять років своєї діяльності весь час був у полях і тільки зараз починає трохи легше ставитися до справи. Хоча, як зізнається підприємець, під час посівної всі процеси на полі все одно намагається контролювати самотужки. «Моє хобі — це робота. Мене надихає, коли я бачу результат праці, коли сходять перші паростки у полі. Тоді розумію: так, я це зробив», — ділиться Трояченко. Та водночас зізнається, що колись мріяв у 50 років піти на пенсію. Зараз вже розуміє: цього не буде. Адже у фермера ще багато нереалізованих планів.

Господар розмірковує про розвиток переробки сої чи соняшника. У найближчих планах — зведення великого маточника на 1000 голів. Фермера цікавить також будівництво теплиць за технологіями, які він бачив у Нідерландах. А одне з головних завдань, які підприємець ставить перед собою, — навчитися знаходити баланс між роботою та особистим життям.

Наостанок запитуємо, яким проектом господар пишається найбільше, і Руслан, декілька хвилин розмірковуючи, відповідає: «Моє підприємство ще тільки розвивається, футбольний клуб також тільки набирає обертів. У мене є донька — ось своєю дитиною я насправді пишаюся».

Текст: Дар’я Герман

Фото: Олександр Ларичкін

 

Кейси

31 березня 2019 10:17

Кейс: Нідерландець здає в оренду бджіл для запилення тепличних фруктів

Бджоляр Маріо Кореманс з нідерландської провінції Etten-Leur сім років поспіль розводить бджіл, щоб орендувати їх для запилення культур виробникам тепличних фруктів та ягід. Вирощені ним бджолині популяції належать до чистокровних бджіл, які ефективно виконують свою роботу.

Про це повідомляє HortiDaily.

Мед – не його справа

Маріо не зовсім відповідає стереотипу бджоляра: продаж меду не його справа.

«У бджільництві є кілька напрямків: виробництво меду, продаж продукції бджолярства, освітні та інформаційні послуги, а також запилення. Я зосереджуюся виключно на запиленні. Це частина пазлу у виробництві м’яких фруктів. І я вважаю, що це справді чудово!» – розповідає молодий за віком, але досвідчений бджоляр.

Відбірні популяції

Маріо дуже відповідально підходить до розведення бджолиних популяцій, розширюючи колонії і при цьому зберігаючи породи чистими.

У теплицях високо над головою встановлені зелені бджолині вулики, з яких вилітають і в які влітають бджоли. Вулики виглядають акуратно, тому що для молодого бджоляра важлива якість.

Читайте: Ті, що підвищують врожайність: мільйонна колекція зразків бджіл

«Я роблю це не лише правильно і своєчасно, а й надаю чистокровні бджоли, які правильно виконують свою роботу. Виробник гарантовано отримує користь від правильного запилення» – наголошує Маріо.

Бджоли також можуть виконувати свою роботу під світлодіодним освітленням, але LED-спектр іноді доводиться регулювати, оскільки бджоли не бачать червоного світла.

Сімейні риси

Бджоли були цікаві Маріо ще з дитинства. Обидва його діди були бджолярами. Коли йому виповнилося 11 років, він почав доглядати за двома бджолиними сім’ями. Завершивши навчання, хлопець створив свою компанію, і тепер Маріо Кореманс має 430 бджолиних сімей, які орендує плодовим виробникам – клієнтам по всій країні.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні з березня 2019 року пасічники зможуть страхувати бджіл. Основні умови – бджолярі мають офіційно зареєструвати  пасіку та комунікувати з місцевими аграріями.

Кейси

Показати ще