Власник сімейної олійні Ігор Грабюк: крафтове виробництво в Україні відоме лише вузькому колу зацікавлених людей

Чернівчанин Ігор Грабюк – власник сімейної олійні “Давлія”. Ідея для бізнесу виникла після того, як життя дало йому другий шанс: у 32 роки чоловік, який не мав проблем зі здоров’ям, раптово “зловив” інфаркт. Звичний спосіб життя і харчування довелося переглянути і перейти виключно на здорову їжу. Зокрема рафіновані олії максимально замінили на сиродавлені. Олійня запрацювала у 2018 році, пережила пандемію коронавірусу і продовжує роботу під час великої війни.

Ми зустрічаємося спекотного літнього дня. Ігор пригощає мохіто, який тут п’ється з скляних баночок. В олійні прохолодно, і господар каже, що для олій це великий плюс, бо вони не люблять високої температури. Приміщення освітлюють ліхтарі, також зроблені зі звичайних банок. Є вони і на вітрині поруч з пляшечками та коробочками.

Про банки і … банки

Кар’єру свою я починав не з власної справи, – розповідає Ігор. – Працював у КРУ, в банках. Був серйозним таким, ходив “при параді”.  До речі, нині я, паралельно, ще й сертифікований оцінювач майна для фінустанов.  Бо лише на малому бізнесі, я б навіть сказав, на мікробізнесі, далеко не заїдеш. Але це більше для гаманця, а олійня – для душі.

Чому ще мій бізнес – мікро? На олійні нас працює лише двоє: я і моя мама. Мамина посада називається у нас менеджер з добрих справ, а її найважливіший обов’язок – щоби я був ситий і здоровий. Це жарт звичайно, але її віра в мене і допомога просто безцінні. Мама ще й волонтерить у різноманітних проєктах, допомагає переселенцям та малозабезпеченим.

Сімейна олійня “Давлія” цьогоріч “піде до школи”, восени їй виповниться 7 років, – розповідає Ігор. – За цей час були і успіхи, були і відверто погані часи, але загалом я не скаржуся. На мою думку, я  живу добре: сам себе годую ще й плачу податки державі. Відтак, їй не треба бодай мене утримувати під час війни, коли всі гроші йдуть на дійсно найважливіше – на армію.

Наша сімейна олійня виготовляє олію лише сиродавленим методом.Технологія цього виробництва передбачає відсутність контакту сировини та готової продукції з металом.

Пресування проводиться на гідравлічних пресах з використанням капролонових діжок. Капролон – це сучасний полімерний матеріал, є інертним та витримує великий тиск.

Капролонові діжки, на відміну від дерев’яних, легко миються та сушаться. Також на них можна пресувати не один вид олії, а чергувати віджим різних видів насіння та горіхів.

Сиродавлені рослинні олії містять корисні вітаміни, незамінні жирні кислоти, природні антиоксиданти, фосфатиди, токофероли. Оскільки олії не піддаються жодній обробці, в них зберігаються всі цілющі властивості. Жодних емульгаторів, стабілізаторів, консервантів та інших шкідливих домішок. Тільки 100% олія, кожен вид зі своїми унікальними властивостями. Таким чином маємо найсвіжіший та найкорисніший продукт на будь-який смак, який можна використовувати як у харчуванні, так і в косметичних цілях при догляді за шкірою тіла та обличчя, волоссям і нігтями.

Про дефіцит грошей і людей з душею

На олійні я все роблю сам, або майже сам. Не тому, що нікому не довіряю, а тому, що знайти працівника, який би так само вкладав душу, а не відбував робочий час – практично нереально. Особливо якщо ти не платитимеш йому усі гроші світу. Кадрова криза зараз гостра як ніколи. Колись я вичитав цитату Дуайта Ейзенхауера: “Краще щоб одна людина працювала з вами, ніж три людини, які працюють на вас” – повністю погоджуюсь. Часто спілкуюся з друзями-підприємцями і у всіх та сама проблема: де знайти людей?

Я сам закуповую обладнання і працюю з пресами, сам робив дизайн етикеток і пляшок. Взяв кредит під заставу квартири і викупив приміщення, бо платити оренду – надто дорого. Тепер сам роблю тут ремонт, як знаходжу вільні кошти. Дизайн інтер’єру теж мій і оці всі банки кругом – теж.

Продукція “Давлії” продається по всій Україні. Іноді моя олія їде за кордон, куди перебралися деякі наші постійні клієнти, але це трапляється рідко. У доковідні часи справи йшли добре, під час пандемії звичайно був спад. І як тільки ми почали надолужувати втрачене, настав лютий 2022 року. Почалися проблеми з постачанням, зі зберіганням продукції, з електроенергією. Покупців значно поменшало, відтак доходи теж сильно впали. Тому довелося шукати гроші для бізнесу. Вирішив податися на грант на підтримку власної справи, мені його не дали. Спочатку переживав, потім зрозумів, що то на краще. Уся та купа паперів, яку потрібно написати, і затрачений час не окупляться за ті 250 тисяч. От реально, що такого суттєвого для будь-якого виробництва нині можна купити на 250 тисяч? Ну тари скляної куплю, ну етикеток надрукую, або кілька мішків насіння. І власне все…

До речі, не з чуток знаю, що підприємці зараз масово повертають оці гранти на власну справу. Чому? Найперше тому, що не можуть виконати умов гранту, наприклад, створити належні робочі місця, бо, як я вже казав, де знайти нормального фахівця? Або ж формально влаштовують когось, податки платять, а розвитку немає. Доходи малі, доводиться згорнути бізнес. В той же час знаю підприємців, які скористалися грантом і далі проводять підприємницьку діяльність.

Але разом з тим… Проблеми є в усіх і завжди, але з часом вони вирішуються так чи інакше. Коли почалася війна, була проблема із сировиною, особливо із закордонною – не було як возити. Але потім це налагодилося. Цьогоріч от, кажуть, можливий неврожай деяких культур, подивимося, як воно буде. Тару, а це медичні скляні флакони, я беру на Житомирщині, там завод у небезпечному місці стоїть – один приліт і все, бо це ж скло. А тоді постає питання нового дизайну етикеток, закаточних ключів, зміна візуального контенту і так далі. Але поки стоїть, слава Богу. Тому змушені тримати великий запас скляної тари.

Ще одна проблема – люди значно збідніли останнім часом. Моя олія – не ширвжиток і виробництво не масове, отже собівартість доволі висока. Тут як: отримали замовлення – через інтернет-магазин або ж просто прийшли люди. Зібрали замовлення, я віджав олію, розлив і наступного дня забрали. Бо термін придатності у продукту короткий. На жаль, не всі можуть собі це дозволити, хоч то і не розкіш, а їжа та деколи навіть ліки. У нас навіть вітрина – це лише зразки асортименту і вони не продаються. Ми спробували зробити традиційний магазин, але згодом полишили цю ідею, вона нам поки не підходить.

Про олію в музиці і цифровому світі

Можливо, я не вмію продавати і себе хвалити. Реклама у моєму випадку теж дороге задоволення і однозначно неокупне. Кажуть, десь є боги-сммники, які продають усе, але вони мені не траплялися. А якби і трапилися, я б їх не потягнув, бо їх робота надто дорого коштує. Ми маємо інтернет-магазин, але він, що називається “нерозкручений”, хоча більшість замовлень приходить саме звідти.

Тут зауважу, що наша держава достатнім чином не займається промоцією українських брендів і товарів, будь-яке крафтове виробництво взагалі відоме тільки вузькому колу людей. Навіть на місцевому і містечковому рівнях – мінімальна промоція. І люди продовжують споживати низькоякісне, але широко розрекламоване. Це не лише олії стосується, а загалом усього: від продуктів до книг, музики та кіно. Немає нормальної державної політики підтримки українського і це біда.

Дві свої торгові марки я також реєстрував сам. “Давлію” придумав сам. Олія+давлена=Давлія. Був ще варіант, але я його не називатиму (сміється). З інтелектуальною власністю в Україні навіть не біда, а просто хтозна-що. Ніби нічого немає складного, але повозитися треба чимало. Одного разу я мало не вляпався, коли робили наш рекламний ролик: використали музику одного відомого гурту,  попередньо не отримавши від них дозволу. Правда, тоді все закінчилося добре, тепер ми у дружніх стосунках.

І ще раз повертаючись до людей та їхньої кваліфікації. Для бізнесу потрібна базова освіта. У мене вона є. Але, оцінюючи її тепер, я вважаю, що в нашій державі вчать багато зайвого. Двох років навчання за спеціальністю, як на мене, цілком достатньо. А потім іди на практику і побач, що ж тобі там розповідали. А в нас людина по 5-6 років мусить відсидіти в університеті і те, що вона там чула і бачила, страшенно відрізняється від реальності. Люди мають дипломи, а робити нічого не вміють. Час витрачений марно, гроші на підготовку такого спеціаліста теж. А якщо є нормальна база, решту необхідного ти опануєш самотужки.

І попри все, бізнес, я б сказав просто моя власна справа, затягує. Якби я зараз її покинув, мало б що у моїх доходах змінилося. Може часу вільного було б більше. Але як покинути те, що ти любиш і в що вклав свою душу? Ну і потім, стільки зробити і “обломатися” на фініші – це не про мене.

Крім того, якщо думати про день завтрашній, у моїй роботі є очевидні плюси – вона не зникне після наступу штучного інтелекту. Не буде ШІ чавити олію на пресі, тож принаймні безробіття мені не загрожує.

Що ще про мене розказати? Я, мабуть, дивний. Іноді занадто категоричний. Відтоді як покинув офіс, змінив стиль одягу, можливо змінилася поведінка. До роботи “в конторі” не хочу повертатися за жодні гроші, бо тут я належу сам собі і є вільною людиною.

У бізнесі головне – довіра

Ігор не дуже любить про це говорити, – каже його мама, Тетяна Борисівна. – Але головне, що є у нас – це довіра. Це важливо як у сім’ї, так і в бізнесі. У нас бувають різні погляди, але стратегія завжди одна. Частіше звичайно поступаюся я. Іноді я думаю, що зробила б по-іншому, але зрештою – це мій син і його майбутнє. Погано він не зробить, то нехай буде “по його”. У нас немає сварок, ми не ділимо на твоє і моє. Як сказали б фахівці, у нас прекрасна корпоративна культура (сміється).

Що ще я б сказала? В Україні у бізнесі виживають тільки надзвичайно наполегливі оптимісти. Мій син дуже цілеспрямований, з дитинства такий був. Вчився, і зараз вчиться далі. Що задумав, те обов’язково доводить до кінця. Багато після невдач ламаються, закриваються, не витримують такого ритму.

Що мені не подобається? Усе мені подобається, але є одне нереалізоване бажання. Я хочу, щоби нашу сімейну справу було кому передати, але син постійно живе на роботі. І ще одне бажання є, те, яке одне на всіх, і для бізнесу теж: щоби війна закінчилася і можна було спокійно працювати і планувати майбутнє.