Усе почалося у 2000 році, коли пан Савицький вирішив організувати невеличке фермерське господарство. За роки праці були й злети, й падіння. Займатися агробізнесом у Білорусі непросто, з кожним роком все більше господарств банкрутують. Сільське господарство потребує значних коштів та енергії.

«Якщо в тебе є велике бажання, цілеспрямованість і лежить душа до фермерства, то можна впоратися з будь-якими труднощами», — переконаний пан Савицький.

На 1000 га землі він вирощує цукровий буряк, ріпак, пшеницю, ячмінь.

За словами білоруса, виростити гарний врожай — це половина справи. Головне — зберегти його і збути. У період збору врожаю його неможливо вигідно продати й ціни дуже низькі.

У державі неналагоджена система збуту — відсутня ефективна логістика, немає товарних бірж, відсутні сільськогосподарські закупівельні організації.

«Раніше хоч були райзаготконтори, які купували продукцію у фермерів, тепер же вони ліквідовані. Наразі жодна з торговельних мереж не працює з фермерами. У магазинах ви не знайдете вітчизняної продукції», — нарікає аграрій.

Фермерам доводиться виростити продукцію, а потім їздити по ярмарках, щоб хоч якось її збути. Білорус розповів, що одного року він виростив тонну картоплі й тонну капусти, але цілий рік не міг їх збути. Довелося годувати ними худобу.

Щоб не збанкрутувати, аграрій повинен враховувати сезонність сільського господарства. Якщо щось піде не так і врожай буде поганим, то залишишся без грошей. На цей випадок потрібно мати «подушку безпеки». Тому окрім рослинництва білорус займається ще й тваринництвом.

Пан Михайло власними зусиллями створив сучасний автопарк із чотирьох тракторів і трьох комбайнів. Відсутність підтримки держави дуже ускладнює процес створення сучасної технічної бази. Для того, щоб придбати сучасний комбайн, потрібно як мінімум $100 000. Однак, якщо у вас лише 20 га землі, то ви ніколи не повернете його вартість. Щоб техніка окупалася, потрібно працювати як мінімум на 300–500 га.

Держава пропонує фермерам на пільгових умовах купувати вітчизняну техніку, але, за словами пана Михайла, якщо така техніка вийде в поле, то йому потім потрібно думати, чим її звідти забрати.

На жаль, сьогодні заробити білоруському фермеру дуже складно — відсутній доступ до пільгових кредитів на придбання засобів захисту рослин, добрив; паливо доводиться купувати у валюті.

«Уся справа в тому, що сільськогосподарське виробництво — це не питання кількох місяців, а тривалий процес — мінімум на рік. Ми сьогодні вкладаємо білоруські рублі, отримуємо через рік білоруські рублі, але їх цінність уже інша», — зазначає пан Михайло.

Цей фактор знижує рентабельність, і нині вона не вища 37%. За словами аграрія, сьогодні треба не розраховувати на державну підтримку, а покладатися тільки на свої можливості. Він навів приклад, що на посівну потрібно 10 млрд білоруських рублів, щоб мати гарний урожай, і брати кредит під 40%. А це свідоме банкрутство. До речі, Ощадбанк надає можливість українським фермерам отримати кредит на придбання сучасної техніки у компаній-партнерів під 0,1% річних.

Крім відсутності доступних кредитів, серед проблем білорус називає відсутність приватної власності на землю. За законом, фермер може отримати в пожиттєву спадкову власність ділянку землі до 100 га, але цю площу не можна продавати чи здавати в оренду. Всю іншу землю можна тільки взяти в оренду в держави, причому форма оренди специфічна: хочеш отримати більше землі — бери збитковий колгосп, сплачуй його борги, й тільки так виникає змога користуватися додатковою землею. Агрофірма пана Савицького отримала такий колгосп і вісім років сплачувала борги. Нині його ліквідували, й аграрій користується землею на правах оренди.

Білорус переконаний: те, що земля не може бути у власності, гальмує розвиток сільського господарства країни, а також псує землю. Адже зрозуміло: коли ґрунт належить аграрію, він дбає про землю, щоби зберегти родючість, провести меліорацію. А коли площу можуть забрати в будь-який момент, аграрії хочуть просто отримати прибуток і не думають про збереження родючості.

До згаданих проблем із відсутністю ринку землі, доступу до дешевих кредитів білорус додав і скасування можливості укладати договори у валюті.

«У таких умовах працювати дуже складно. Сьогодні моє головне завдання — не залишити дітям боргів», — підсумовує пан Савицький.

Аби не завершувати на сумній ноті, зауважимо: проблеми білоруських аграріїв дуже знайомі нашим, і в кожній країні чимало сильних духом ентузіастів своєї справи, які попри все не залишають сільське господарство, долаючи найрізноманітніші труднощі. Таким фахівцям, як пан Савицький, залишається побажати успіху й у дечому в них повчитися!