Для багатьох освічених українців Словенія є раєм на Землі: з усіх постсоціалістичних держав вона найбагатша, найбільш розвинена, з найвищим рівнем життя і ВВП (подушовий – як у Португалії), проте ближній розгляд показує, що й там проблем чимало. Зокрема, в АПК.

Про ці труднощі чудово знає Антон Медведь – практикуючий аграрій і голова Словенської спілки фермерів. За його словами, проблеми в сільському господарстві рідної країни тільки накопичуються:

«Чим далі, тим складніше. Наразі основною проблемою є мізерна ціна на зернові. Фермери за тонну кормової пшениці отримують 105 євро, а за хліб – 155 євро. 2011 року, коли кілограм найдорожчого хліба складав у магазинах 2,7 євро, фермери отримали за тонну пшениці 225 євро, що на 30% більше».

На додаток до різкого падіння цін на зернові фермери також мають низькі закупівельні ціни на молоко і м’ясо.

«Кілька років тому аграрій за літр молока отримав 38 центів, зараз лише 23. Виробнича ціна складає близько 35 центів. Корова повинна їсти. Отже, як людина може обробляти землю й сплачувати такі податки?», – запитує Антон.

На падіння цін дуже вплинули російське ембарго, скасування квот на молоко в Європейському Союзі та глобалізація. Навесні цього року Міністерство фінансів ретельно агітувало господарників новою пропозицією щодо кадастрового доходу, яка має полегшити їм працю та пропонує пільги на придбання земель сільськогосподарського призначення.

Наш співрозмовник дуже добре знає, якою є ситуація із середини, оскільки в Прагерському в нього сімейна ферма, на якій працює четверо осіб: він, дружина, син та його дружина. На 105 га сільськогосподарських угідь там вирощують зернові культури для власного використання, кукурудзу й траву для молочних корів. На лугах випасають близько 160 голів великої рогатої худоби, з яких 77 – молочні корови та близько ста свиней.

«Ми продаємо від 1500 до 1800 літрів молока на добу. Обсяг робіт і витрати зростають із кожним роком. Коли ми з моїм батьком започаткували господарство 45 років тому, продавали десять тонн картоплі, 10 000 літрів молока, нам вистачило на гідне життя. Сьогодні, коли ми продаємо 500 тисяч літрів молока, нам нічого не залишається», – нарікає Антон.

І продовжує: якщо їм потрібен новий трактор, а їх потрібно все більше, це створює додаткові труднощі: для цього потрібна солярка, технічна підтримка, цілий пакет страхування, реєстрація тощо. Крім того, не забуваємо про тварин і те, що їх потрібно годувати, платити за медичне обслуговування, купувати репроматеріал.

«Наш робочий день набагато довший, аніж у будь-якого держслужбовця», – нагадує п. Медведь.

На початку березня поточного року Антон разом із деякими іншими аграріями Словенії побували з ознайомлюючою поїздкою на Півдні Франції. Вони побачили, що там господарники мають значно більші площі й вищі закупівельні ціни. Вони також мають менше проблем, коли розширюють господарства.

Як запевняє п. Медведь, це його вкрай вразило: Словенія, як і Франція, член ЄС, однак підходи до АПК в цих країнах різні. Одна з головних відмінностей – у маленькій балканській державі немає прямої урядової підтримки сільського господарства.

«У Міністерстві говорять, що це неможливо. Мовляв, європейське законодавство не заохочує цього. Коли європейський комісар із сільського господарства Філ Хоган відвідав нашу країну в липні 2018 року, він повідомив, що в ЄС виробляється чотири мільйони тон молока, й уже виникла проблема з його продажем. На зустрічі я висловив стурбованість тим, що ЄС не може регулювати співвідношення цін між виробниками, переробною промисловістю й торгівлею. Тому цього року за літр молока я отримаю на 40% менше, ніж 2017-го», – занепокоєний словенець.

Що цікаво, попри всюдисущу глобалізацію, багато країн світу і Європи, зокрема, продовжують «триматися коріння», в т.ч. у плані економіки. Наприклад, у сусідній зі Словенією Австрії дуже розвинена соціальна свідомість, отож тамтешні громадяни досі намагаються купувати продукцію національного виробництва.

«Я знаю приклад, коли одна з наших пекарень відкрила відділення в австрійській Радгоні: через три місяці вона закрилася, бо люди не хотіли нічого купувати. У нас навпаки – краще все, що є іноземним», – нарікає Антон.

«Молокозаводи Любляни – столиці Словенії – купують більшу частину продукції безпосередньо у сільськогосподарських кооперативів. Як правило, наші виробники є членами цих кооперативів і мають довгостроковий контракт з ними», – продовжує розмову Антон.

У Словенії кооперативна система є традицією й добре розвинена. Вона пропонує фермерам можливість об’єднатись і вести бізнес разом. Звичайно, інколи з виробником молока домовляються безпосередньо, але це виняток, а не правило.

Виробництво цього цінного продукту в Словенії в основному базується на сімейних фермах (таких, як у п. Медведя) і дуже відрізняється від ситуації в країнах ЄС. Що дає такий підхід? Значно кращий догляд за здоров’ям тварин, адже виробництво менш інтенсивне, догляд за навколишнім середовищем на високому рівні (цікавий факт: у Словенії кожна корова має ім’я!). Всі словенські фермери перевіряють кооперативи, з якими співпрацюють. Сувора всебічна перевірка сприяє тому, що споживач отримує якісний продукт.

Кожен аграрій, який починає займатися виробництвом і збутом молока у Словенії, повинен спочатку отримати всі дозволи й схвалення від ветеринарної адміністрації, виконати умови й правила розміщення сирого молока на ринку, встановлені законодавствами ЄС та місцевим.

Багато господарників, зокрема, п. Медведь, включені до програми, що має назву «Вибрана якість». Ця програма постійно ревізується в рамках внутрішнього контролю. Одна з її вимог така: молоко, взяте в приміщенні для збору, має бути доставлене до виробника не пізніше, ніж за 15 годин. Для середнього молока вимоги ще суворіші: п’ять годин. Наш співрозмовник стверджує:

«Час транспортування молока від фермера до заводів триває в середньому чотири години».