Згідно зі звітом Продовольчої та сільськогосподарської комісії ООН (2016), картопля — третій найважливіший харчовий продукт на планеті після рису та пшениці. Важливість картоплі як глобального продукту харчування підтверджується й тим, що її виробництво у світі зросло з 30 млн т у 1960-х до сьогоднішніх 240 млн т. Лідирує тут, зрозуміло, Китай.

У загальному мейнстримі перебуває і латиноамериканська держава Колумбія.

Сьогодні, за даними тамтешнього міністерства сільського господарства та розвитку сільської місцевості, щорічно у виробничому ланцюжку картоплі задіяно 264 000 робочих місць. Понад 100 000 селянських сімей займаються цією діяльністю.

Після досліджень 2017 року з’ясувалося, що 95% колумбійських виробників картоплі мають менш ніж 3 га землі, а 80% — менш ніж 1 га. Тож нині вирощування картоплі в цій країні Південної Америки є галуззю для малого й середнього бізнесу.

У Колумбії щорічно вирощується майже 3 млн т культури п’яти основних сортів: Superior, Diacol Capiro, Pastusa, Criolla та Tuquerreña. З них експортується менше половини, а решта споживається на внутрішньому ринку. І хоча споживання на людину у 2018 році становило 43 кг, Колумбійська федерація виробників картоплі (Fedepapa) вважає, що показник може бути ще більшим. За прогнозами, цей сектор стабільно зростатиме щонайменше до 2021 року включно.

За даними дослідження, проведеного американською агенцією Geometry Global, у 2017–2021 роках основними проблемами для виробників Колумбії називають зменшення внутрішнього споживання та відсутність контролю ціни.

Наш співрозмовник, молодий аграрій Александр Еспіноса, каже:

«Мої співвітчизники мають низку стереотипів щодо картоплі: мовляв, «картоплею не наїсися», «вона не поживна», «небезпечна для алергиків» тощо. Насправді, це дуже цінний продукт, який має життєво важливі переваги: вітамін С; ферменти, що сповільнюють старіння; речовини, які лікують анемічні стани. Ми, виробники, повинні розвивати у країні традицію споживання картоплі та пояснювати, яку соціальну вагу вона має в усьому світі».

У Колумбії трапляються дивні парадокси. Наприклад, у столиці країни Боготі, розташованій у департаменті, що виробляє багато картоплі, її споживання низьке. Натомість у містах Медельїн чи Букараманга, де виробництво низьке, споживання цього продукту вище середнього по країні (51 кг).

Що стосується другої проблеми — відсутності контролю ціни, то тут, як вважає пан Еспіноса, головна причина — наявність численних посередників.

«В ідеалі треба взагалі обходитися без них», — каже аграрій. Для цього міністерство сільського господарства сьогодні розробляє програму Coseche, banda a la fija, згідно з якою тамтешній АПК перебуватиме під більшим державним контролем. Ідея в тому, що ще до збору врожаю виробник повинен мати впевненість: його продукція буде не просто куплена, а куплена без посередників.

«За перше півріччя поточного року один магазин безпосередньо закупив у мене 300 мішків картоплі. Вони платять мені за ціною на 8–35% вищою, ніж на ринку», — розповідає пан Александр.

За словами Александра Еспіноси, вся його родина, покоління за поколінням, займалася виробництвом картоплі. Утім, лише тепер він і кілька фермерів Вентакемади можуть продавати продукцію за кращою ціною. Без посередників, які досі заробляли найбільше.

«Я завжди любив картоплю, навіть заплатив за навчання в аграрному університеті. За якийсь час маю намір поїхати в інші райони країни, щоби дізнатися про нові технології в цій галузі. Зараз є навіть безпілотники для обприскування — хочу знати, як вони працюють», — ділиться планами на майбутнє пан Еспіноса.

Його господарство простягається на 14 га, з них 3 га він отримав від батька, 11 га — придбав. Ці землі, як і більшість картопляних ферм Колумбії, розташовані в горах: у тамтешніх краях майже всі такі підприємства зосереджені на висоті 1800–2300 м над рівнем моря. Основна ж відмінність господарства нашого співрозмовника — врожайність: тут збирають 24,6 т/га, тоді як у середньому по Колумбії — 17,3 т/га.

У дрібних підприємствах посівні роботи зазвичай проводяться вручну.

«У мене майже весь процес механізований. Оскільки в нашому регіоні ґрунти пісочно-глинисті, землю потрібно добре підживлювати. Використовуємо звичну для галузі техніку — борону, плуг, культиватор. Садимо, зазвичай, у середині — другій половині березня. Вчасно готуємо насіннєві бульби, добрива, пестициди. За сімейною традицією надаємо перевагу сорту картоплі Diacol Capiro та добриву YaraMila NPK 12-24-12. Коли все готово, починає працювати трактор John Deere, на якому метр відстані між трьома гребенями», — описує пан Еспіноса власну технологію вирощування.

Після цього свою частину роботи виконують трактор Kubota, обприскувач і картоплесаджалка. Завершується процес посадки за допомогою борозних дисків.

«Іще мій батько садив картоплю вручну. У мене поле набагато більше, тому, звісно, я користуюся допомогою машин, які орендую», — продовжує пан Александр.

Оскільки Колумбія належить до країн, що розвиваються, її економіці притаманні всі риси, що випливають із цього статусу. В АПК це, насамперед, часте переважання екстенсивного способу культивації над інтенсивним.

Інакше кажучи, там, як і в Україні, нерідко беруть своє не якістю технологій, а площами засадження.

«Наша врожайність на рівні 15–20 т/га — ніщо порівняно із США, де цей показник майже вдвічі вищий, — нарікає колумбієць. — Маємо покращити всі стадії процесу: від підготовки ґрунту й бульби до поливу, використання пестицидів та збору врожаю».

Одна зі специфічних проблем Колумбії та всієї Південної Америки в тому, що тут нехтують вирощуванням рідкісних автентичних сортів картоплі на користь більш визнаних.

Нещодавно пан Еспіноса модернізував і розширив площу підземного сховища для зберігання картоплі. Цим він доводить, що не збирається зупинятися у розвитку, даючи приклад колегам не тільки в рідній країні.