Франсіско Сантіллан, 55-річний фермер із Аргентини, який займається соєю, має два джерела проблем: погода (то повені, то засуха) й колізії в гострій торговельній війні між США й Китаєм, що негативно впливає на ціни.

У нього господарство на 500 га, яке він щоденно об’їжджає на Harley-Davidson. Він дивиться на посаджену сою й радіє з хорошого врожаю. Утім, і він, і його сусіди цього року до останнього утримувалися від укладання угод із покупцями з надією на новий поворот у торговельній війні – поворот, який дасть змогу підвищити ціни на збіжжя.

Сполучені Штати та Китай, провідні світові виробник й імпортери сої, у своїх суперечках спровокували введення мита на імпортні товари на сотні мільярдів доларів. Тарифи зробили американську сою занадто дорогою, тому Китай припинив її купувати, що призвело до перенасичення контрактів на Чиказькій біржі, де, власне, й формується світова ціна цього продукту.

«Я чекаю кращої ціни», – каже п. Сантіллан. І продовжує: «Сезон в Аргентині буде хорошим для всіх культур. Урожай сої очікуємо вище 55 млн тон, і це матиме величезний вплив на економіку. Але багато чого залежить від торговельної війни між США та Китаєм – саме вона визначає чиказькі ціни, а не попит і пропозицію на сою».

Багато, хто в Аргентині, світовому виробнику сої №3 і найбільшому експортері шроту й корму для свинини й птиці, бачить у цьому продукті головне національне багатство. Потужна засуха минулого року затягнула економіку країни в рецесію. Аргентинська влада змушена була посилити підтримку всього АПК.

Однак державна допомога не згладжує всі гострі кути. Наприклад, цього року тільки 16,2% очікуваного врожаю було продано на початку березня порівняно з 30,5% за аналогічний період роком раніше.

Невизначеність щодо цін, а також затримки у здійсненні операцій, можуть призвести до того, що глобальна торгівля буде невизначеною, оскільки головні покупці очікують різних блокувань із різних боків.

І ось найперші результати: виконуючий обов’язки генерального директора компанії Bunge Грегорі Хекман назвав Аргентину «Однією з найбільших диких держав для ведення бізнесу в 2019 році», додавши: його фірма очікує, що фермери триматимуть про запас більше соєвих бобів як захист від інфляції та коливань валют.

«Продажі сої відбуваються повільніше цього сезону, ніж будь-коли, за останні 10 років, – нарікає Франсіско. – Всі мої колеги кажуть: «Мені не подобається ціна, і гроші наразі не потрібні, адже вдалося заробити готівку на продажу пшениці та кукурудзи». Відтак і я буду чекати».

Одним із наслідків двох подій – світової торгівельної війни та засухи 2018-го – стало те, що аргентинський уряд вдався до повного контролю та регулювання цін на внутрішньому ринку. Тамтешні аграрії потерпають і від цього. Зокрема, виробники продають частину врожаю для виплати боргів після того, як уряд торік закінчив субсидування кредитів у сільському господарстві.

Послаблення аргентинського песо має, повторимося, парадоксальний результат: виробники агропродукції не поспішають продавати її.

«Сьогодні ми тримаємо нашу продукцію «під матрацом» – як готівку, – іронізує п. Сантіллан. – Ми вже не користуємося послугами банків, ми використовуємо силоси».

Його рідне місто Пергаміно розташоване за 240 км на північний схід від Буенос-Айреса. Тут мешкає понад 100 тис. жителів, переважна більшість – у цегляних одноповерхових будинках. По суті, це місто є одним із центрів АПК Аргентини, маючи важливе значення для галузі, причому в різних аспектах: саме звідси 11 років тому почалися протести аграріїв, коли тодішній президент спробував (!) збільшити податки на експорт сої на 35% за плаваючою ставкою 50%.

Нинішній президент – дружина колишнього (!) – продовжує боротися проти фермерів, звинувачуючи їх у тому, що вони є меценатами потенційного перевороту за участі олігархів. Кіршнери – чинний і попередній президенти Аргентини – періодично припиняли експорт кукурудзи, пшениці та м’яса, з огляду на високі ціни на місцевому ринку. Однак вони ніколи не обмежували експорт сої, що використовується головним чином як корми для тварин, а також як кулінарна олія й інгредієнт соєвого соусу, бо на внутрішньому ринку ці продукти мало затребувані.

Така політика спричинила те, що багато фермерів за останнє десятиліття почали масово висаджувати сою. Хоча більш досвідчені наполягають на тому, що ротація необхідна для здоров’я ґрунту.

«Якби не соя, ми би померли від голоду», – переконаний Франсіско.

2019-го уряд Аргентини ввів заходи щодо стабілізації песо та скорочення міжнародних резервів, головним чином шляхом підвищення відсоткових ставок і зменшення субсидій – на енергію та воду для споживачів.

Цього року у нас хороший урожай. У моєму господарстві середня врожайність кукурудзи – 7 тон на гектар, а сої – 3 тони на гектар», – розповідає п. Сантіллан.

Після засухи та спричиненого нею колапсу 2018 року нинішня ситуація вселяє оптимізм в всіх – від рядових аграріїв до найвищого керівництва Аргентини. У господарстві працює 18 працівників.

На сьогодні п. Сантіллан думає над майбутнім. Одне з найнагальніших завдань для нього – диверсифікація виробництва. Конкретніше – зменшення площі посіву сої на користь кукурудзи та пшениці.

«Я вже знаю, що виробництво сої в Аргентині скоротиться на 3,6% у сезоні 2019/20 років, оскільки більш висока прибутковість кукурудзи спонукає до того, що аграрії переходять на неї. При тому, що експорт сої навіть зросте. За рахунок чого? Шляхом зменшення засіяних площ і вищої врожайності», – ділиться думками наш співрозмовник.

Так, в Аргентині з виробництвом сої така ж ситуація, як в Україні, приміром, із культивуванням соняшника: аграрії беруть своє не стільки високими технологіями, скільки великим площами. Тобто має місце багато в чому екстенсивний підхід до справи. З цією метою Франсіско планує відвідати низку господарств у США. Причому вже незабаром – на зволікання немає часу.