«Держава Ізраїль перебуває під постійною загрозою її безпеці, тому ми повинні забезпечити безперебійне харчування для мешканців і не залежати від імпорту сільськогосподарської продукції. Установки опріснення, побудовані кілька років тому, врятували Ізраїль під час п’ятого сезону сильної посухи. Ми не могли навіть імпортувати воду з Туреччини, що на той час здавалося найдешевшим і найбільш ефективним варіантом», — починає розмову 42-річний фермер Гал Гафні.

Свого часу Голда Меїр, видатна ізраїльська жінка, політик, державний діяч, провідник єврейського народу, сказала: «Мойсей 40 років водив пустелею наш народ і привів його в єдине місце на Близькому Сході, де немає нафти або газу». Дотепна фраза ідеально віддзеркалює не тільки географічне чи геополітичне становище Ізраїлю, а й кліматичне: здається, на цій землі не можна нормально жити людині, тут не можна вести господарство, тим паче сільське. Неможливо вирощувати фрукти й овочі, оскільки земля погана, неродюча (згадайте, що таке ліванський дуб — єдине автохтонне дерево Близького Сходу), обмаль опадів, а спека така, що навіть у жовтні складно дихати.

Утім, 70-літнє існування держави Ізраїль промовисто доводить: неможливе насправді можливо. Навіть за таких умов і такої крихітної території реально побудувати АПК, який повністю забезпечить потребу в їжі кількамільйонного населення. Ферми тут скрізь — на землях нижче рівня моря, вище й навіть у морі.

Головні супутники місцевого господарського життя — посуха і град — завжди були і завжди будуть. Як жартують тутешні аграрії, серед них немає невіруючих. Віра — в бога, в себе, а також у те, що без розвитку технологій не буде прогресу, допомагає ізраїльським фермерам рухатися далі й процвітати.

В Ізраїлі переконані, що повсюди в їхній країні є свої кліматичні відмінності, ділянки землі дуже відрізняються. Великий професіоналізм — усвідомити це. Лише кілька метрів від невеличкої групи дерев — і бачимо зовсім іншу землю. Кожна ділянка ґрунту потребує різного ставлення — різної кількості добрив, пестицидів, вологи. Іноді занадто багато добрив чи зрошення уповільнюють швидкість росту плоду.

У зв’язку з цим пан Гал переконаний, що сільське господарство не може існувати у світі, який керується суто капіталістичними методами управління. У його тоні відчуваються виразні соціалістичні нотки:

«Ми займаємося їжею для людей. Я дивлюся на свій регіон, на поблизькі Голанські висоти як фермер і як економічний гравець. Рівень підтримки повинен бути іншим. Роль держави полягає насамперед у зменшенні невизначеності».

Його слова справедливі: оскільки аграрії Ізраїлю підвищують цінність і самостійність держави, вона повинна підтримувати їх.

«Не знаю, як пояснити, чому у восьмому класі я вирішив, що прийду працювати під час канікул на ферму, — розповідає пан Гафні. — Мені було зрозуміло, що я ніби повертаюся в кібуц. Я міг зробити мільйон речей. Кілька років був у армії. Навіть у Ліванській війні, де мені довелося служити в повітряних силах, думав про економіку. Друзі вважали, що я з’їхав з глузду, але я твердо вирішив стати аграрієм. У праці на полі є задоволення, але також є патріотизм — і багато патріотизму, оскільки я працюю на державу, яка постійно тримає оборону. Починав я з батьком». Родина в багатьох фермерських господарствах — ключовий елемент.

Сім’я Гафні прибула до Ізраїлю зі Словаччини 1975 року. Нині вся родина володіє ще чотирма фермами. Це майже 20 га, що розкидані від узбережжя-низовини до гірської місцевості.

Вони пробували вирощувати овочі, банани, виноград. Та, враховуючи споживчий попит, протягом останніх 15 років зосередилися на вирощуванні манго.

«Ми починаємо кожен день із сонцем. Це для мене найприємніший період дня, одна з дивовижних речей. А потім дивовижні речі відбуваються весь день, незалежно від того, що ви запланували. Чим раніше прокинетеся, тим швидше день повернеться до нормального стану», — захоплено розповідає пан Гал.

Як уже було зазначено вище, основний продукт, що ним займається Гал Гафні, — манго. Із сумарних 20 га під цю культуру відведено близько 13. Урожайність на фермах висока — від 50 до 70 ц із гектара (зрозуміло, багато залежить від кліматичної специфіки). Культивуються сорти Майя (завезений із Флориди, США), Гайдн, Томмі Аткінс, а також ароматний Шеллі.

Крім того, родина Гафні вирощує інші фрукти, зокрема шесек, пітайю та, звісно, фініки.

Одна з проблем АПК Ізраїлю — збільшення середнього віку фермерів. Нині він становить 64 роки, молодих аграріїв, таких як пан Гал, обмаль. Таким чином, існує нагальна потреба держави та всіх тих, хто зацікавлений у сільському господарстві, заохотити молодь до АПК — як фермерів, інструкторів або принаймні як дослідників.

Зрозуміло, аграрії такої вікової категорії потребують особливої підтримки держави. Втім, цього не завжди достатньо, оскільки в Ізраїлі домінує принцип: виживають найсильніші.

Та будь-які труднощі лише роблять родину Гафні сильнішими. Вони давно збагнули, що знання, професіоналізм і вміле управління дають змогу зосередитися на нових, ексклюзивних, нішевих продуктах. За підсумком 2017 року понад 90% їхньої продукції було продано ще за попередніми угодами. Це свідчить про великий попит на продукцію родинного бізнесу, причому попит не тільки на ізраїльському ринку, а й загальносвітовому.