У 2005 році Володимир Крапивко вирішив змінити роботу — з голови колгоспу на фермера. За його словами, хоча він і працював керівником колгоспу, але не відчував себе господарем землі. Хотів спробувати власні сили й керувати господарством на свій розсуд, без вказівок згори, що, коли й куди садити.

Зваживши всі за і проти, пан Крапивко взяв в оренду 80 га землі й почав власну справу — вирощування овочів. Як стверджує він, фермер — це не тільки керівник, а й агроном, бригадир, бухгалтер, водій, механік, охоронець в одній особі. Треба мати залізний характер, щоб керувати бізнесом й підняти його хоча би до нульової рентабельності.

Перші виручені з продажу овочів гроші білорус вклав у господарство — купив насіння, добрива, засоби захисту рослин і орендував техніку. Труднощів додавала ще й інфляція, яка за рік з’їдала значну частину коштів, їх вистачало лише на забезпечення посівної. Вийти з такої ситуації й розвивати бізнес далі допомагали лише азарт і наполегливість.

У фермерів-початківців завжди багато складнощів — окрім опановування особливостей технологій вирощування культур додаються проблеми з фінансуванням: банки не охоче виділяють кредити початківцям. Тільки після трьох років роботи та підтвердження стабільного росту прибутку банк відкрив білорусу кредитну лінію й він придбав у лізинг техніку.

Кредитна лінія та придбання техніки допомогли пану Крапивку взяти в оренду більше землі, збирати швидше врожай та оптимізувати витрати.

Білорус переконаний, що у фермерів врожайність завжди вища, ніж у колгоспах. Адже аграрій відчуває себе власником землі, він дбає про землю і про підвищення врожайності. Вчасно виконує всі агротехнічні роботи, бо від цього залежить його прибуток і розвиток бізнесу в цілому. Наприклад, врожайність у пана Володимира у три-чотири рази вища, ніж у сусідньому колгоспі, який розташований на більш родючих землях.

«Колгоспні землі завжди кращі, — розповідає фермер, — адже ніхто не захоче віддати родючу ділянку приватному підприємцю. Віддають важкі ділянки з піщаником, гористі, підтоплені або, як вийшло минулого року, з трьох боків оточені дачними селищами».

Як стверджує білорус, збут продукції — окрема наука. Доводилося починати з продажу овочів з машини. Згодом він налагодив зв’язки з багатьма підприємствами та магазинами по всій Білорусі. Основними конкурентами пан Крапивко називає колгоспи. Вони не дуже переймаються собівартістю продукції й продають за цінами, які продиктували згори. Власнику ж потрібно враховувати окрім собівартості ще й умови клієнта, щоб не втратити його.

«Інколи доводилося продавати овочі нижче собівартості — щоб не втратити партнерів», — стверджує аграрій.

Одним з основних факторів, що формує ціни у країні, — це попит у Росії. За словами пана Володимира, кілька років тому в РФ були пожежі й багато врожаїв було знищено, то в Білорусі у виробників купували капусту по $500/т.

До основних проблем, як і в багатьох пострадянських країнах, у пана Крапивка додається також брак кваліфікованих кадрів.

«Тямущих працівників — одиниці, а інженери, агрономи, ремонтники техніки — взагалі на вагу золота, особливо якщо не п’ють», — бідкається пан Володимир.

Щодо планів, то він хоче збільшити посадкові площі з 212 до 300 га й розвивати вівчарство. За його словами, це дуже перспективний напрям через високу рентабельність і нескладну технологію.

«Будь-яка справа може приносити прибуток, якщо підійти до неї з розумом і любов’ю», — оптимістично підсумовує пан Крапивко.