Усе почалося п’ять років тому, коли Асилбек Мухамадіаров, що займався тваринництвом, у дуже несприятливому для рослинництва районі вирішив диверсифікувати бізнес й вирощувати на 550 га пшеницю твердих сортів. З минулого року він культивує ще й сочевицю. Осакарівський район характеризується весняними заморозками й літніми посухами, тож займатися рослинництвом тут складно, але наш співрозмовник знайшов вихід із цієї, здавалося б, надскладної ситуації.

– Я дуже люблю свою роботу, розвиваю справу свого життя. Щоб бути успішним, потрібно володіти ефективною для твоїх умов технологією вирощування зерна. Для мене це технологія нульового обробітку ґрунту, — стверджує фермер.

Для досягнення достатнього рівня врожайності пан Мухамадіаров застосовує технологію нульового обробітку ґрунту, суть якої полягає у висіві без попередньої оранки. Як стверджує фермер, про цю технологію він дізнався випадково три роки тому, коли відвідував один з агрофорумів.

– На жаль, ми не можемо похвалитися родючими ґрунтами, але збираємо гарний врожай на землі, що є малопридатною для землеробства. Усе завдяки нульовій технології, — каже фермер.

Для вирощування рослин у посушливих районах під час посіву дуже важливо зберегти у ґрунті якомога більше вологи, а після оранки земля неминуче висихає. Як стверджує пан Асилбек, нульова технологія обробітку ґрунту вирішує це питання без особливих проблем і витрат. До того ж у господарстві відмовилися від традиційного осіннього прибирання соломи, що створює чудове органічне добриво.

Нульова технологія допомогла фермеру отримати минулого року врожайність пшениці 11–12 ц/га, але йому ще є над чим працювати. За словами пана Мухамадіарова, в цьому районі важко отримати пшеницю з високою якістю клейковини. Минулого року він отримав пшеницю 4–5-го класу.

– Нам потрібно розібратися і знайти технологію, яка би дозволила вирощувати пшеницю з кращими якісними показниками, — зауважує аграрій.

Раніше він висівав пшеницю сорту Омська-36, але цього року хоче спробувати висіяти селекційні австрійські сорти, які зможуть дати якісніший врожай, відтак, з’явиться можливість продати тонну якісного зерна пшениці за ціною 236–254 євро/т.

Ще один спосіб диверсифікувати бізнес — вирощувати не одну культуру, а кілька. Саме тому починаючи з минулого року пан Асилбек культивує сочевицю. За його словами, ця культура має великий потенціал, оскільки в Казахстані попит на неї перевищує пропозицію, до того ж кліматичні умови дозволяють отримувати гарну врожайність, і загалом ця культура не боїться весняних заморозків.

– Сочевицю можна вигідно експортувати до Європи, Туреччини, Індії, де на неї гарний попит через її високий білковий склад, до того ж вона не накопичує ані хімікати, ані радіонукліди, що задовольняє критерію органічної культури, — запевняє казахський аграрій.

Крім того, вирощувати сочевицю фінансово вигідно, оскільки з 1 га сочевиці фермер отримав прибуток у 10 разів вищий, ніж з гектара пшениці. Минулого року ціни на сочевицю були від 580 до 940 євро/т.

Пан Асилбек скористався державною програмою «Дорожня карта бізнесу 2020» і придбав у лізинг новий комбайн, а торік ще й новий трактор та сівалку бразильського виробництва, які дають можливість працювати за технологією нульового обробітку землі. У рамках цієї програми фермер отримав субсидію в розмірі 10% лізингових виплат. Господар покладає великі надії на нову машину, яка значно полегшить та зробить ефективнішою його працю. Ця сівалка має особливі ножі, що прорізають у ґрунті невеличку борозну, в яку акуратно вкладається насіння. Весь інший ґрунт залишається недоторканим, й у ньому зберігається волога.

Аграрій переконаний, що кожен бізнесмен, який хоче побудувати успішну справу, має розумітися на інструментах державної підтримки, які допомагають знизити фінансове навантаження на бізнес. Завдяки цьому господарство пана Мухамадіарова має сучасний автопарк, що полегшує його роботу й допомагає отримувати достатню врожайність.

За словами фермера, на даний момент головною перешкодою до успішного розвитку бізнесу є не економічні проблеми, а відсутність кваліфікованих спеціалістів, які б уміли працювати з іноземною технікою. Особливо критична ситуація у селі, де більшість людей не хочуть працювати й пиячать, і на землі працювати нікому. Фермер запрошує спеціалістів з міста, але більшість студентів, що вчаться на агротехнологічних факультетах, не хочуть працювати на землі, тому кадрове питання наразі залишається відкритим (на жаль, українським аграріям ця проблема також добре знайома).

У найближчих планах пана Мухамадіарова — ще раз скористатися програмою «Дорожня карта бізнесу 2020» і побудувати власне зерносховище, а не орендувати елеватори й платити за це чималі гроші. Власне зерносховище дасть можливість почекати кілька місяців і продавати зерно за вигіднішими цінами, які зазвичай піднімаються в січні-лютому, а не за мінімальними в період збору врожаю.