45-річний Антоніо Дівіно виріс у родині аграріїв. Усе своє життя він провів на фермі й не уявляє для себе іншого заняття.

«Бути фермером — велике задоволення», — каже він.

Усі свої знання в сільському господарстві він отримав від батька, але не зупиняється тільки на цьому, а намагається вивчати нові технології, щоб вдосконалювати виробництво й збільшувати прибуток сім’ї. З часом бразилець відчув необхідність диверсифікувати виробництво, щоб отримувати додаткові доходи.

«Диверсифікація є необхідною умовою для виживання та конкурентоспроможності господарства, оскільки гарантує біорізноманіття й дає кілька джерел фінансових надходжень», — пояснює пан Антоніо.

На своїх 740 га землі пан Дівіно вирощує сою, кукурудзу, пшеницю. Ціни на сою гарні, але її вирощування потребує значних затрат, тому прибуток від продажу цієї культури загалом іде на її вирощування — придбання добрив та пестицидів, вартість яких постійно зростає.

Те, що господарство отримує від продажу кукурудзи, йде в інвестиції. За словами бразильця, нині виробник, який не може збирати два врожаї принаймні на 70% своєї території, має серйозні труднощі, щоб залишитися в бізнесі. Тому пан Дівіно вже шість років збирає влітку врожай пшениці, а взимку — сої та кукурудзи.

Завдяки холодному клімату південно-центральної частини штату Парана фермер зміг додати вирощування пшениці до свого виробничого циклу. Вона відіграє важливу роль у виробничій системі господарства, зерно висаджують взимку, а врожай збирають влітку. Пшениця допомагає дотримуватися схеми сівозмін, при цьому ґрунт залишається збалансованим і порушується цикл розвитку шкідників.

За словами фермера, культивування пшениці дало чудові результати. Вийшло ідеальне поєднання двох культур — пшениця дає зерно, а ще є ідеальним попередником для сої, оскільки остання використовує переваги запліднення пшениці, а солома стає чудовим добривом. Вирощування перед соєю пшениці стає ніби системним добривом.

«Така схема допомогла нам знизити витрати на виробництво сої, не кажучи вже про кращу оптимізацію техніки та трудових ресурсів», — зауважує аграрій.

Середня врожайність пшениці становить 3 т/га (середня врожайність по країні — 2,6 т/га), але з кожним роком фермеру вдається підвищувати її завдяки використанню селекційного зерна та чіткому дотриманню технології його вирощування.

«Я вважаю, що якість насіння і технологія вирощування є одними з найважливіших факторів. Завжди потрібно особливу увагу приділяти цим двом компонентам. На мою думку, це забезпечує вже 70% успіху», — каже бразилець.

У господарстві пана Дівіно площа висіву пшениці становить 1/3 площі вирощування сої. Головною причиною, чому аграрій не збільшує територію культивування пшениці, є низькі ціни. Минулого року за 60 кг пшениці пропонували $44, а враховуючи те, що ця культура досить вимоглива — чутлива до посухи й надмірної кількості опадів, які є частим явищем у регіоні, то її вирощування на великих територіях несе ризики.

Хоча бразилець переконаний: якщо використовувати селекційне насіння, стійке до високих температур, можна отримувати гарний врожай. Значну частину пшениці Бразилія імпортує з Аргентини, що, на думку фермера, робить її вирощування досить привабливим.

Щодо майбутнього, то пан Дівіно планує збудувати систему крапельного зрошення, яка збиратиме дощову воду, а потім розподілятиме на поля. Ця система дозволить мати стабільну врожайність, але й потребує значних інвестицій. Аграрій планує скористатися державною програмою, що направлена на збереження водних ресурсів і компенсує 70% вартості.

На думку бразильця, щоб залишатися в бізнесі, потрібно постійно слідкувати не тільки за врожайністю, але й за ринком у цілому. Треба знати, куди рухатися.

«Потрібно враховувати стан ринку, державну політику та якість робочої сили. Фермер садить, збирає врожай, він і механік, і електрик, і повинен піклуватися про біржу. В мене дуже багато обов’язків, але тим не менш мені подобається бути фермером. Якщо ви сільськогосподарський технік, то це тому, що вам це подобається. Так само й аграрій. Мені подобається бути ним і жити сільським господарством», — оптимістично підсумовує пан Дівіно.