Економіка Бангладешу, зокрема, сільське господарство, є рушієм скорочення бідності в державі, що спостерігається з 2000 року. Більше 70% населення цієї південноазіатської країни і 77% його робочої сили проживає в сільській місцевості. Майже половина всіх працівників у державі та дві третини в селах безпосередньо зайняті в АПК, і близько 87% домогосподарств існують — принаймні частково — на доходи від продажу сільгосппродукції.

Бангладеш за останні 40 років досяг значних успіхів у створенні продовольчої безпеки, незважаючи на часті стихійні лиха та зростання населення. Виробництво продовольчого зерна, наприклад, збільшилося втричі між 1972 та 2014 роками — з 9,8 до 34,4 млн т. Це один із найшвидших темпів зростання продуктивності у світі з 1995 року (в середньому 2,7% на рік). Швидше нарощує сільгоспвиробництво лише Китай.

Так, сільськогосподарський сектор Бангладеш скористався надійною та послідовною політикою держави, отримуючи від неї значні інвестиції в технологію, інфраструктуру і людський капітал.

Але Бангладеш і досі є однією з найбільш вразливих країн щодо зміни клімату, особливо в районах, які регулярно страждають від повеней, засолення та посухи. Інша проблема — повільний перехід виробництва від рису до культур з вищою вартістю, що допомогло б значно зменшити недоїдання населення та прискорити зростання доходів.

Інвестиції та розширення сільських несільськогосподарських підприємств є паралельними пріоритетами для Бангладешу. З цією метою вводяться різні програми підтримки й інвестування — як урядом країни, так і неурядовими організаціями з різних країн світу. Найефективнішою наразі є Національна програма сільськогосподарських технологій (NATP-II). Вона зосереджена на запровадженні технології у виробничій практиці сільгосппідприємств, а також спрямована на допомогу малим власникам та залучення жінок в АПК.

Бангладеш традиційно дотримується єдиної, заснованої на столітніх традиціях стратегії вирощування рису. Проте останніми роками міністерство сільського господарства країни сприяє виробництву кукурудзи, що має подвійний позитивний ефект — забезпечення продовольчої безпеки країни та поліпшення економічного стану фермерів. Натомість вирощування соняшника сприяє використанню прибережних районів країни, які раніше були пустирями.

Одним із «передовиків» є молодий аграрій Джамір Хоссейн: йому 34 роки, в його господарстві культивують усі три культури: рис, кукурудзу та соняшник. Підприємство займає площу 26 га, що за мірками країни є господарством середнього розміру, оскільки там переважають дрібні фермерства. Пану Хоссейну 8 га землі дісталися від батька, решту він орендує.

Специфіка Бангладешу — велика залежність від сезону. Спочатку вирощують рис: ним займаються впродовж мусонного періоду, тобто з липня по грудень. Опісля на тих самих полях культивують кукурудзу: нею починають займатися з настанням прохолодного сезону рабі, тобто в листопаді, а збирають урожай зазвичай у квітні.

Українського аграрія вразить такий момент — як можна на одному полі культивувати рис і кукурудзу? Втім, для Бангладеш це звична справа: порівняно невелика територія, дуже значна кількість населення (понад 200 млн), яке постійно зростає. Землі для всіх не вистачає, фермерам доводиться «крутитися». Пан Джамір пояснює:

«Рис вирощується в дощову пору року на активно намулених, вологих, глинистих ґрунтах. Після того як зібрали врожай, починається підготовка до посадки кукурудзи. Підготовка складається з чотирьох-п’яти етапів і включає обробку фрезою на причепі до двохколісного трактора. Мета — провести гарну вентиляцію землі».

У середньому за останні роки врожайність рису в його господарстві становила 3,1 т/га. Це гарний показник для АПК Бангладеш, проте в найближчому майбутньому наш співрозмовник хоче зробити нормою врожайність 3,5–3,7 т/га.

Як вирощують головний сільгосппродукт Азії? Пан Джамір пояснює:

«Великі землеробські ділянки поділяються на менші поля, розділені тонкими лініями. Спочатку працівники розорюють ґрунт, а потім заповнюють невеликою кількістю води. Оранка — це єдине, для чого ми використовуємо машини, все інше робиться руками робітників. Після цього насіння садять на поля, в добре заболочений ґрунт. Потім піклуємося про насіння, щоби воно росло належним чином, а також стежимо за станом води на полях. Коли рис повністю дозрів, працівники збирають його».

Відтак готовий продукт зберігається у великих сховищах, де висушується й очищується. Одна з проблем — зберегти зібраний рис непошкодженим. Якщо кількість пошкодженого продукту значна, всі — як керівники господарств, так і працівники — втрачають дохід. Складність полягає у тому, що наймані працівники полів лише частково зайняті, а це означає, що вони залишаються безробітними до кінця року. Саме тому вони критично залежать від своєї зарплати.

Ще фермер нарікає на низькі ціни на рис. Минулого року пропонували 800–850 так (8 євро) за 10 кг, при цьому витрати на вирощування гібридного сорту становлять 440 євро/га. Висока собівартість та низькі ціни роблять вирощування рису низькорентабельним і від цього менш привабливим.

У пана Хоссейна кукурудза дає непогані показники. Він зауважує:

«У нашому селі ви побачите кукурудзу скрізь, хоч би куди ви дивилися».

Минулого року бангладешець зібрав 13,9 т з одного гектара. У селі Амталі та околицях понад півсотні фермерів, і жоден не може похвалитися такою врожайністю. Він використовує метод нульового обробітку, а у плані добрив дотримується комбінування: 3/4 мінеральні, 1/4 — пташиний послід. За основний сорт він обрав високоврожайну гібридну кукурудзу; серед її переваг — стійкість до хвороб і шкідників.

Є в бангладешця успіхи й у вирощуванні соняшника.

«Я культивую його на 0,5 га землі. Цього року сподіваюся отримати від 8 до 10 маундів (352–440 кг) насіння, що принесе мені від 190 до 200 л олії. Цього достатньо, щоб задовольнити щорічний попит моєї сім’ї, а частину відправити на продаж», — з гордістю розповідає Джамір Хоссейн.

Вирощування соняшника простіше, дешевше і вигідніше. Воно вимагає дуже мало поливу і небагато добрив та інсектицидів. Кілограм соняшникового насіння приносить у середньому 500–600 г олії.

«Це більше, ніж дає насіння будь-яких інших олійних культур», — додає наш співрозмовник.

За словами пана Хоссейна, головний позитив у розвитку галузі — підтримка влади. Наприклад, їхнє господарство відвідують урядові інспектори щонайменше раз на рік. Інспектори цікавляться, в кого які проблеми, допомагають. Пан Джамір вважає, що міністерство сільського господарства чинить правильно, здійснюючи ці візити до провінційних аграріїв.

«Держава всіляко підтримує нас. Ми отримуємо субсидії на купівлю насіння пшениці й кукурудзи, а також на придбання добрив», — каже фермер.

Такі програми підтримуються урядом країни та міжнародними організаціями й сприяють збільшенню обсягів виробництва цих культур, що є більш вартісними на ринку. Сільськогосподарські землі охороняються на державному рівні, й на них заборонено вести будівництво.