Сільське господарство Литви дає від 3 до 3,8 млн тон зерна на рік. За даними статистики, 2018 року в країні фермери збирали 3,3 млн тон зернових: 2 млн тон пшениці, близько 0,5 млн тон ячменю, 0,5 млн тон ріпаку, ще півмільйона тон інших зернових.

Своє господарство пан Стірна веде в Електренському районі з 1997 року. Він використовує 700 гектарів землі, більшість із яких орендує, для вирощування пшениці, ріпаку, ячменю. Найбільш вигідною культурою, на думку фермера, є ріпак, за яким слідує пшениця. Проте чим більше прибутковості врожаю, тим більший ризик – у т.ч. через зниження стійкості до холоду та шкідників.

«Литовське насінництво ще не вирощує національних сортів, які були би стійкими до нашого клімату. Тому вже багато років наша земля посіяна насінням, привезеними із Заходу, тож потрібно вибирати між хорошою холодостійкістю та високими врожаями», – розмірковує Саулюс.

Він каже, що в попередні зими, які були досить м’якими, французькі сорти зерна дали багато врожаю. П’ять або шість років тому він також вирощував кукурудзу, яка наразі «модна» в Литві. Але згодом вирішив відмовитися від неї, оскільки «це пізня культура, й сушка коштує великих грошей. Я бачу тільки один шлях для кукурудзи в Литві – використовувати зерно для годівлі тварин», – переконаний аграрій.

Його велика ферма забезпечує достатньо роботи для всієї сім’ї та п’яти найманих працівників. Саулюс каже: якщо ви хочете, щоб найманий помічник виконував свою роботу, ви повинні працювати разом із ним, тому ми разом маємо мозолі на руках. У зернових господарствах зайнятий сезон триває від ранньої весни до пізньої осені, а зимовий період – відпочинок. Але не для Стірна – у нього також є ферма на 430 овець. Він вибрав цих тварин, бо вони потребують меншої турботи, ніж інші, але їхнє м’ясо коштує дорого.

«Можна сказати, що сьогодні ягнятина є предметом розкоші в Литві, тому, коли мене запитають, кому я продаю, кажу – тому, хто може це собі дозволити», – запевняє фермер, додавши, що його щоденний графік розрахований до години.

У Литві вирощування зерна – одна з найбільш прибуткових галузей сільського господарства та економіки в цілому. Ціна зерна, яка потім впливає на ціни на продовольство, визначається на міжнародних ринках і підтримується фінансовим сектором, який продовжує інвестувати в продукти харчування.

«Останніми роками ціни на світових ринках високі. Це пов’язано з проектами в США, а холодна зима 2016–2017 років знищила посіви в Західній та Центральній Європі. У Литві озимі культури пережили складний період прекрасно – хоча температура була низькою», – розповідає Саулюс.

Коментуючи тенденції на ринку зерна, п. Стірна підкреслює, що це один із небагатьох секторів сільського господарства, де ціни відповідають світовим тенденціям. Конкурують за зерно покупці, які бажають продати його на експорт, а також місцеві переробні компанії, такі як борошномельні й тваринницькі виробники. Стірна вважає, що Литва, з її 2,5-3 млн тонн врожаю щорічно, не використовує наявний потенціал.

2018 року литовські фермери, які заздалегідь підписали угоди на продажу пшениці, втратили 20% потенційного прибутку. У ранніх контрактах пшениця продається за 650 литів (приблизно 5 500 грн) за тону, а ринок пропонує 740 литів. Стірна також продає від 20 до 25% свого врожаю заздалегідь – для того, щоб забезпечити певний дохід. Його основними клієнтами є свиноферми та зернопереробні заводи.

«Ми постійно отримуємо інформацію про ціни на зерно на світових ринках, але з обережністю ставимося до них, оскільки ціна постійно коливається», – констатує Саулюс.

Щорічно на його фермі вирощують близько 3 000 тон зернових культур. Середня врожайність ріпаку – 36 ц/га, ячменю – 37 ц/га. Дві третини полів висіваються щорічно озимими культурами, решта залишаються на літо. Модернізація ферми призвела до помітного збільшення врожайності. Десятиліття тому середня врожайність озимої пшениці становила 3 т/га, а за останні кілька років вона подвоїлася до 6 т/га.

Торік наш співрозмовник взявся за новий проект: створити кооператив, який об’єднав би 35 аграріїв із трьох суміжних районів. Усі господарники, які, таким чином, зможуть координувати свій бізнес, пов’язані між собою, тобто об’єднання вигідне всім – у т.ч. мешканцям відповідних районів Литви.

«Я переконаний, що литовці повинні знайти роботу в Литві й будувати тут майбутнє. Щоби досягти цього, треба створити умови. Мої люди дуже добре працюють. Я можу залишити ферму на три дні, бо знаю, що все буде зроблено», – із гордістю розповідає п. Стірна.

Можливо, одна з причин упевненості – те, що в господарстві Саулюса працюють його доньки – Моніка й Кристина. Перша більше орієнтована на рослинництво, друга відповідає за отару овець на 430 голів.

У Литві фермери можуть отримувати прямі виплати субсидій для своїх культур. 2011 року вони становили 370 литів на гектар, а 2018-го субсидії були ще більші – 413 литів на гектар. Серед тенденцій останнього часу – зростання ціни на гречку, при тому, що загальна площа її посівів у цій балтійській країні зросла з 19 до 28 тис. гектарів.

Найбільші ферми зосереджені в центральних районах Литви, які мають плодючий ґрунт. Взагалі останні тенденції вселяють у тамтешніх фермерів, зокрема, в п. Стірну, оптимізм. Одна з головних причин – нормалізація взаємин із ЄС, який раніше демонстрував «специфічне» ставлення до АПК новоприйнятих країн. Якщо все буде гаразд, Саулюс планує збільшити своє господарство, взявши в оренду додаткову сотню гектарів.

Незважаючи на зміну клімату й дедалі частіші вибрики природи, литовський фермер Саулюс Стірна каже, що не застрахував свою культуру – зерно, хоча радить всім іншим – мовляв, це може бути хорошою ідеєю:

«Раніше я проходив процедуру страхування, але якось зрозумів, що поточні умови – не те, що мені потрібно, оскільки страховики не прислухалися до пропозицій фермерів, коли ми складали модель співпраці».

З другого боку, за його словами, останнім часом банки Литви готові позичати гроші як на більш тривалі терміни, так і на покриття операційних витрат, тому аграрії почувають себе більш упевнено. Наш співрозмовник використовує банківські кредити для придбання добрив, оскільки це дешевше, ніж просити позики у продавців.