Венелін Дельгянський — молодий аграрій, ферма якого простяглася аж на два адміністративних райони — Пловдив та Стара Загора, сягаючи 2000 га. База машин та головний офіс фермера розташовані в місті Раковський. 40% земель господарства — власність пана Дельгянського, решта — орендовані.

Ферму та модель організації заснував ще його батько Йосип Дельгянський. Маленьким хлопчиком Венелін їздив з батьком у поле й ще тоді відкрив дивовижний світ сільського господарства. Його неймовірно чарували великі трактори, комбайни та золотисті поля пшениці.

Що не чарувало, так це… корупція. Відтоді як Болгарія вступила до ЄС, різні сфери її суспільного життя й економіки, зокрема сільське господарство, значно оздоровилися, втім до ідеалу (умовно кажучи, «датського варіанту») в цьому плані далеко. Перебираючи від батька бізнес, Венелін рано усвідомив принцип «хочеш жити — вмій крутитися», причому в усіх сенсах.

Венелін Дельгянський вирощує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, бавовну. Для досягнення високої врожайності культур та заощадження на витратах він використовує технологію прямого посіву.

– Щоб ця технологія дала максимальну віддачу, потрібно враховувати культуру, тип ґрунту і те, яка культура росла на місці в попередньому році, — зауважив пан Дельгянський.

– Інша важлива річ полягає в тому, що у прямому посіві ви обмежені у сівозміні. Ми починали так: у першому році посіяли пшеницю, а потім соняшник, потім знову пшеницю. Усі культури сіялися методом прямого посіву. Технологію прямого посіву необхідно постійно застосовувати протягом шести-семи років, щоб поліпшити профіль ґрунту та збільшити в ньому відсоток органічних речовин, — продовжив фермер.

Ця технологія дозволяє зекономити близько 50% витрат на добриво. У чому її суть? Коли сіяти прямо, добриво вноситься разом із насінням. Без втрат, без переплати. Добриво йде саме туди, де це потрібно, і тому норма вдвічі менша. У стандартному режимі подачі добриво розпилюється на ґрунт, і його ефективність низька. Кажучи приблизно, 10 фунтів прямого добрива більш ефективні, ніж 30 фунтів розкиданих. Вирощування ріпака за цією технологією ще ефективніше. Болгарські аналітики зробили розрахунки й зрозуміли, що виробництво ріпака на 10–15% дешевше при прямому посіві. У пшениці економія менша, оскільки обробіток ґрунту легший. Там можна заощадити 8–10%.

Технологія прямого посіву, крім економії, допомагає уникнути бур’янів. Це зрозуміло: якщо не орати ґрунт постійно, насіння бур’янів не отримує достатньої температури і повітря для розвитку.

За останні роки в господарстві пана Дельгянського, та й не тільки там, не використовують болгарські сорти пшениці, оскільки вони дають нижчу врожайність й вимагають додаткових агротехнологічних робіт, на відміну від французьких та австрійських сортів. У Болгарії розуміють, що слід брати до уваги глобальну зміну клімату, яка має негативний вплив. Тому там вибирають сорти з високою посухостійкістю, стійкі до хвороб, високопродуктивні та які мають відмінні пекарські якості.

Зазвичай частину зерна пан Дельгянський продає в період збору врожаю, а іншу тримає в зерносховищах, щоб продати в період вищих цін. Минулого року закупівельна ціна пшениці була 280 лв/т (приблизно 4400 грн/т. — Landlord), ячменю — 255 лв/т (приблизно 4000 грн/т. — Landlord), соняшника — 630 лв/т (приблизно 9800 грн/т. — Landlord), ріпака — 670 лв/т (приблизно 10 500 грн/т. — Landlord), кукурудзи — 280 лв/т (приблизно 4400 грн/т. — Landlord).

– Було б добре, якби існувала надбавка за якість зерна. Це стало би значним заохоченням для фермерів, — вважає аграрій.

У Болгарії намагаються знайти найкращу ціну на продукцію, але на вартість впливають глобальні біржі й низка інших факторів, які не завжди можна передбачити. Зокрема, серед факторів зниження закупівельних цін він назвав гарні врожаї у країнах Південної Америки та скасування експортного мита в Аргентині. Також на вартість зерна впливають ціни на нафту та девальвація болгарського лева.

На запитання, наскільки він задоволений технічною базою свого господарства, зокрема автопарком, пан Венелін відповів так:

– У нас один із найсучасніших у Європі технічних парків. Гарні ціни на зерно, ефективне ведення господарства та державні субсидії дали нам можливість зробити це.

В Україні фермери також мають чудову можливість скористатися програмою від Ощадбанку й оновити власний автопарк, поповнивши його якісними американськими машинами John Deere.

Пан Дельгянський переконаний, що фермер не повинен сподіватися тільки на підтримку держави, а мусить сам поліпшувати ефективність використання наявних у нього ресурсів, як фінансових, так і технічних. Адже субсидії знижують пильність аграрія.

60% земель фермерського господарства пана Венеліна — орендовані. На запитання, чи планує він збільшувати частку власної землі, пан Дельгянський відповів, що це наразі неактуальна справа. Він повторює: зараз потрібно вкладати у підвищення ефективності господарства, а не в купівлю землі. Болгарські аналітики вирахували, що інвестиції в землю дають вихід 4–5% і повертаються протягом 20 років. Тому нині тамтешні аграрії остерігаються збільшувати свої земельні площі. Болгарія значно відстає за технологією та диверсифікацією сільськогосподарських культур порівняно з іншими європейськими країнами. Тому тамтешні аграрії повинні шукати додану вартість й інвестувати туди.

Болгарин чесно визнає, що українські аграрії в багатьох напрямах є їх конкурентами. Насамперед у збуті соняшника та пов’язаних із цією культурою продуктів. Там навіть вирахували, що минулого року цю продукцію дешевше було купити в Україні, ніж вирощувати самим (а, наприклад, український шрот поза конкуренцією в усьому світі). При цьому пан Венелін дає пораду українським фермерам:

– Сільське господарство — чудовий бізнес, однак фермер має постійно зважати на цифри. Потрібно постійно враховувати ризики й термін повернення  інвестицій. Це і є формула його успіху.