Сергій Омельяненко Бізнесмен, що створює тренди
Що спільного між комбайном John Deere, металевим силосом для зберігання, сонячною електростанцією у Кіровоградській області, екобудинком і автомобілем Tesla Model X?
Усі вони колись з’явилися в Україні та були першими. А найцікавіше те, що до їх появи у країні приклала рук одна людина — Сергій Омельяненко, власник фермерського господарства «Омельяненко» на Кіровоградщині.
Під час нашої першої зустрічі у лобі-зоні нового столичного житлового комплексу Skyline Residences свій постійний потяг до нового він пояснив дуже просто: «Хочу бути першим. Інакше мені нецікаво». До речі, став він і першим в Україні замовником першої вантажівки від Tesla — тягача Semi.
Незвичним був і формат нашої бесіди, яка почалася у Києві, у затишній і гостинній атмосфері Skyline, а друга частина пройшла за три з гаком сотні кілометрів — безпосередньо у фермерському господарстві, у селі Іванівка Новоукраїнського району Кіровоградської області. Де ми наочно і змогли побачити все те «перше», за виключенням хіба що сідельного електротягача. Ці вантажівки тільки готуються до початку серійного виробництва. Власне, саме з Tesla варто і розпочати…
1000 ДРУЗІВ ІЛОНА МАСКА
У спілкуванні Сергій Омельяненко, маючи за плечима досвід роботи і в колишніх партійних органах, і в КДБ СРСР, виявися не похмурим «поважним дядьком», а щирою відкритою людиною з тонким почуттям гумору. Тому і вирішуємо одразу висвітлити цікаве питання — як сталося, що пан Омельяненко увійшов до символічної «1000 друзів Ілона Маска».
Запитання викликає щирі усмішки подружжя — їм явно подобається розповідати цю історію. А справа, як ділиться пан Сергій, виглядала так: на початку 2016 року вони з дружиною Мариною зайшли до салону Tesla у Міннеаполісі у США і провели тест-драйв S-класу, хоча метою було придбати позашляховик.
Та Tesla X ще у продажу не було, тому його і замовили, не бачачи, що це за автомобіль. «А до Європи він прибув тільки у наступному, 2017 році, і вже там, під час сервісу у Відні, ми дізналися, що ВІН-код електроавтомобіля входить у коди авто, якими керують 1000 друзів Ілона Маска. Тому до друзів ми потрапили, можна сказати, авансом — мабуть тому, що були першими покупцями, які його замовили. Але, кажу відверто, нам було дуже приємно, що Ілон назвав нас своїми друзями — адже я щирий прихильник екологічного електротранспорту. А Tesla — як іграшка, не треба бензину, мастила. І до того ж найбезпечніша у світі — акумулятори розташовані низько, машина стійка, я не уявляю, наприклад, як вона може взагалі перевернутися. А якщо вже таке й трапиться — просто немає чому горіти, немає займистих речовин. В усьому іншому наш «Ікс» — це класичний позашляховик на два ведучих мости по 180 кінських сил. За лічені секунди розганяється до сотні», — із захватом розповідає пан Омельяненко.
І нічого, що вантажівка Tesla коштуватиме навіть вдвічі дорожче за звичайні тягачі. У Semi (так буде називатися модель) запас ходу обіцяють зробити у 1000 км, а з елеватора фермерського господарства до Миколаївського порту — не більше 300 км. Тобто навіть відсутність зарядних станцій на трасах директора не бентежить: Semi зможе зробити повне коло з баз фермерського господарства до порту і назад на одному заряді.
«Як тільки він з’явиться в Україні, ми купимо — гроші вже відкладені, один або два, подивимося, яка ситуація буде», — каже Сергій Омельяненко.
А починалося все зі звичайної «сімки», яку підприємець придбав у 1993 році, коли продав 25 т цукру, що лежали в нього просто вдома. Тоді, як він пригадує, цукор був у попиті. Йшов активний експорт, і вигідно продати його проблем не було, покупець сам пригнав вантажівку і забрав солодкий товар.
ПРО МИНУЛЕ І МАЙБУТНЄ
Взагалі, фермерське господарство «Омельяненко» — унікальне, одне з небагатьох, які залишилися на ринку з далекого 1992 року. Як пригадує господар, на старті, коли він полишив колгосп, у нього було 16 га землі, яку він обробляв самотужки. Перший трактор МТЗ-80 брав за кредитні кошти (тоді техніка з колгоспів, що розвалювалися на очах, була дешевою), другий трактор вже придбав, вклавши половину власних грошей…
Справа пішла — через рік після старту у господарстві було 46 га ріллі, земельний банк збільшувався і дійшов до нинішніх понад 5000 га.
Допомогло те, що у 1993 році Сергій Омельяненко поїхав працювати на ферму до США. «Це був прорив у свідомості, я зрозумів, що мені треба робити. Коли повернувся до господарства, почав сіяти, успішно-не успішно, але почав», — каже він.
Під впливом цих вражень підприємець зробив все, щоб у 1996 році отримати право купити кукурудзяний комбайн John Deere з першої тисячі машин, які за ініціативи опального прем’єра Павла Лазаренка були ввезені до України. Факт, до речі, гідний взагалі окремої історії успіху — як фермер зі 100 га землі зумів пробитися до купівлі одного з тих John Deere.
«Це просто розв’язало руки — я почав сіяти кукурудзу за американським стандартом, спочатку сотнями, потім тисячами гектарів. Так у наших краях тоді ніхто не робив — не було комбайна, щоб її збирати», — пригадує підприємець. Можливо, Сергій Борисович і сам тоді не розумів, що діставши цей John Deere, він запустив ланцюг подій, який вивів фермерське господарство «Омельяненко» в інноваційні підприємства України.
«Тоді я мріяв про елеватор, бо не було де зберігати зерно — ми розширювалися, збільшували збір врожаю. На виставці у Німеччині я познайомився з представниками RIELA і першим з України замовив у них елеватор. Це взагалі був перший силос в області, а зараз їх вже всі почали робити…» — ділиться спогадами пан Омельяненко. Сьогодні у господарстві вже три елеватори на 60 000 т потужності одночасного зберігання — більш ніж достатньо для такої площі оранки.
І далеко позаду лишилися часи, коли був тільки новий комбайн «від Лазаренка» і старенький трактор — у господарстві вже працюють чотири комбайни і сім тракторів John Deere і Case, є й нові білоруські агрегати.
Заробити гроші на технічне переозброєння, як каже Сергій Омельяненко, для аграріїв зараз не проблема — головне вирощувати те, що користується попитом, продукцію з високою рентабельністю. І наводить приклад соняшника: за 18 років, що господарство культивує цю культуру, не було жодного, щоб соняшник не був рентабельним.
Навіть у 1990-ті роки, коли соняшникові поля стояли «по коліна» у бур’янах, сіяти його було вигідною справою для аграріїв. Із сучасними стійкими до шкідників і хвороб гібридами, ультраефективними засобами захисту рослин соняшникові поля, як каже господар, чистесенькі, втрат врожаю майже немає.
«Дивіться самі: за врожайності 1 т/га соняшник вже виходить у нуль. А у нас в середньому збирається приблизно по 3,5 т/га. На соняшнику рентабельність просто величезна. Так само і з іншими культурами — кукурудзою, пшеницею, ячменем. Тому у господарстві давно сформували трипільну товарну структуру сівозміни, яка розрахована саме на потреби ринку. Так, цього року суто зернові культури — озимі пшеницю та ячмінь — висіяли на площі трохи більше 1400 га, приблизно у рівних частках кожної. Під кукурудзою задіяно близько 1800 га, під соняшником —1800 га. Структура може трохи змінюватися, та найбільш рентабельним залишається соняшник. Ми постійно вводимо у сівозміну нові гібриди соняшника, але головними у минулі роки були два — НК Конді та НК Бріо», — каже пан Сергій.
Тому у господарства завжди є кошти, які вкладаються в розвиток — за рік через рахунки проходить 100–150 млн гривень, гроші постійно в русі.
«Усе, що заробляємо, вкладаємо в новітні розробки, які є на ринку техніки. Ось зараз вже виросли до ідеї придбання Semi, будемо чекати, коли й інші великі компанії, на кшталт John Deere, випустять електричні трактори і комбайни. Ми взагалі за екологію, навіть екобудинок побудували», — неквапно розповідає пан Омельяненко.
Взагалі, постійне прагнення до чогось нового не оминуло і сівозміну у фермерському господарстві «Омельяненко». Підприємство не заводило власні демоділянки для випробовування нових гібридів кукурудзи або соняшника, а користується досвідом, який отримує на демонстраційних полях компанії «Сингента».
А саме у випробовуванні віддають перевагу методу «все треба робити у бойових умовах». На рік господарство може взяти по мішку насіння до 10 різних нових для себе гібридів і одразу ввести їх до товарної сівозміни. Виглядає це приблизно так: на 100 га поля висівають близько 70 га перевіреного часом насіння, а решта залишається для нового гібриду.
Далі, як кажуть, «комбайн покаже» — системи фіксують всі показники, і насамкінець дивляться на показники валового збору та отриманої якості. Якщо вони задовольнили господарство — гібрид повноцінно починають вирощувати на великій площі.
І якщо із соняшником фермерське господарство вдалося до «пожежних» заходів заміни гібридів у зв’язку з поширенням вовчка, то ротація гібридів кукурудзи останні декілька років відбувалася за звичайною схемою.
Раніше головним гібридом був НК Термо ФАО 330, який показував врожайність 94–95 ц/га. А минулого року до сівозміни ввели новий гібрид від «Сингента» СИ Фортаго ФАО 260, який належить до інноваційної генетики Артезіан, — врожайність на полях з ним сягнула 103–105 ц/га. Тому в господарстві «Омельяненко» налаштовані зробити цей гібрид головним, хоча й продовжують постійно випробовувати новинки.
Загалом же, як розповіли на підприємстві, головним чинником, що впливає на врожайність, зараз є кількість опадів у сезоні. Наприклад, минулого року врожайність кукурудзи становила 82 ц/га, а за рік до того — лише 52 ц/га.
По соняшнику врожайність більш стабільна, хоча й теж значно коливається залежно від умов. Минулого року соняшника у господарстві отримали по 36–38 ц/га, а у 2017-му врожайність становила 29,2 ц з кожного гектара.
ЕКОЛОГІЧНИЙ ВИБІР
А дім Омельяненків — це повністю енергонезалежна екологічна будівля площею 600 кв. м із закритим басейном, що багато говорить про родину. Хоча пан Сергій тут не втримується від легкого гумору. «Розумієте, у нас в селі немає газу. Ну не кидати ж днями поліняки у ту піч. Тому ми були вимушені застосувати якісь інші рішення», — усміхається він.
Тут господар фермерського господарства, скажемо прямо, трохи скромничає — стандартних рішень є багато, від купівлі скрапленого газу до встановлення електрообігрівачів або пелетного котла. Та вибрала родина ультрасучасний варіант — для початку встановила поруч з домом власну сонячну електростанцію та сонячні колектори для нагріву води. Потім, скориставшись тим, що поруч з будівлею є великий ставок, встановили тепловий насос, кинувши труби по дону водоймища. Поєднання сонячних технологій з насосом і вирішило питання опалення будинку у холодну пору року. А останнім штрихом до опису є освітлення і зарядна станція для авто на сонячних панелях і 350 кущів троянд у квітнику, які перебувають під постійним «контролем» Марини Омельяненко…
Нескладно помітити, що витрати на екобудинок дещо протирічать словам пана Омельяненка про те, що інвестувати треба тільки у прибуткові напрями. На запитання він лише злегка знизує плечима та усміхається: «Так, мабуть, ви праві. Але питання тут навіть не в доцільності та вигідності. Ми хотіли екологічну будівлю, і вона тепер в нас є. Це інвестиція у майбутнє».
СОНЯЧНІ ЖНИВА
І якщо вже говорити про фотовольтаїку, оминути питання сонячної електростанції фермерського господарства «Омельяненко» неможливо.
Зараз, на фоні останніх солярних об’єктів на пів мільйона мегават, вона виглядає крихітною (перша черга всього на 1,3 МВт потужності). Але треба розуміти, що собою являла вітчизняна відновлювана енергетика ще шість-сім років тому — СЕС на 10 МВт вважалася неабиякою. І що являв собою ринок сонячної енергетики тих часів, де неподільно «царювали» брати Клюєви.
Поява фермерської сонячної станції такого розміру стала нечуваним явищем. Про це вже писано-переписано багато історій, тому ми попросили Сергія Борисовича поділитися розповіддю, як все відбувалося насправді.
За його словами, історія почалася з бажання фермера Омельяненка побудувати СЕС і знайомства з губернатором області, якого він попросив підтримати ідею будівництва: «Розповів йому, що хочу поставити панелі, для чого це потрібно, запросив на відкриття станції…»
І це спрацювало, бо коли Сергій Борисович завітав до Обленерго, то отримав тверду відсіч. «Мене уважно вислухали, але дали зрозуміти, що мають чітку «вказівку» нікого у цю тему не пускати», — згадує він. Ось тут і стала у пригоді розмова з губернатором — бажаний ліміт на потужність фермеру виділили, і у 2012-му з’явилася перша в Україні фермерська сонячна станція і перший подібний об’єкт енергетики у Кіровоградській області. Щоправда, довелося побігати і за отриманням «зеленого» тарифу — повноцінно СЕС почала працювати наступного, 2013 року.
«Гроші на будівництво я брав у кредит, але той рік видався досить вдалим для господарства — вже за три місяці кредит був повністю погашений за рахунок продажу сільгосппродукції. Як мені здалося, у банку були не дуже задоволені нашою спритністю — вони розраховували мати з мене відсотки по кредиту на довгі роки… Сама станція, тобто інвестиція, повністю окупилася всього за три роки — тариф, який ми отримали, дуже вигідний», — пригадує пан Омельяненко.
Згодом, вже у 2016 році, з іншого краю села була побудована друга станція, вдвічі більша за першу, і Сергій Омельяненко став власником сонячних потужностей у 4,5 МВт. Часи змінилися, і з отриманням дозволів і «зелених» тарифів вже проблем не було. Хоча й довелося за власні 6 млн гривень побудувати і передати на баланс обленерго лінію електропередачі.
Це відбулося вже після першої хвилі зниження «зелених» тарифів, як це і передбачено у законодавстві — термін окупності об’єкта становить вже п’ять років. Власник пояснює: «Перша станція приносить мені $1 млн доходу на рік, а друга, хоча й потужніша, — приблизно $700 000. На всі солярки і бензини для техніки нам цілком вистачає».
А якщо казати більш серйозно, сумарні інвестиції власник господарства оцінює приблизно у $6–7 млн. «Цей рік був, до речі, ще цікавий для інвестування у сонячну енергетику, а вже з наступного передбачено зниження «зеленого» тарифу. На другій станції ми отримали тариф у 16 євроцентів за кіловат, у цьому році ще встановлюють тариф у 15 євроцентів, а вже наступного власники, які введуть потужності, отримають лише по 11 євроцентів. Я б, мабуть, вже за такий тариф будувати і не став би, буде різке падіння зацікавленості», — продовжує Сергій Борисович.
Користуючись нагодою, питаємо, чи немає у фермерського господарства «Омельяненко» планів щодо подальшого просування у сферу екологічно чистої енергії та будівництва власного вітропарку. Але до цього питання у господаря ставлення значно складніше, ніж до вигідності СЕС. Ідею встановлення малої вітротурбіни для потреб власного екобудинку він обдумує вже давно, хоча поки особливої потреби в цьому немає.
А ось вітрова енергетика як бізнес для фермера, за його розрахунком, поки інвестиційно не так приваблива — занизькі «зелені» тарифи для таких електростанцій. «Може, нова влада щось змінить у цьому питанні, тоді будемо рахувати. Та є ще багато «проти». І складний монтаж вітроустановок, і шум, який супроводжує їх роботу. У нас тут скрізь населені пункти, навряд чи хтось буде задоволений, якщо почне свистіти у вікно. Взагалі, це питання треба вивчати, тема сама по собі цікава», — завершує розповідь про свій «енергетичний блок» Сергій Омельяненко.
Житловий комплекс Skyline — це житло преміум-класу, що втілює в собі всі принади апартаментів світового рівня у самому серці столиці.
На перший погляд може здатися, що вибір Сергієм Омельяненком столичного помешкання був майже випадковим. Але це тільки на перший погляд. Тут треба згадати, що Skyline Residences — перший і поки єдиний в Україні реалізований проєкт компанії Amstar Group (США) з обігом інвестицій понад $2 млрд.
Ключовою особливістю рішень, які втілюються Amstar, є вдале поєднання інновацій з атмосферою гостинності та затишку. До цього можна додати увагу до найменших деталей. Саме така ідея і була повною мірою реалізована у проєкті Skyline Residences у Києві.
На відміну від більшості столичних житлових комплексів у Skyline чимало зусиль доклали до створення справжньої екосистеми території. Зелена зона з дитячим майданчиком гармонійно відокремлена від функціональної частини — вхідної групи, гостьового паркувального майданчику та окремого в’їзду до підземного паркінгу. Ці зони «непомітно» відділено зеленню і парапетами з каменю, що створює чудовий простір для відпочинку на свіжому повітрі. Оскільки вся територія перебуває під цілодобовою професійною охороною, мами з дітлахами можуть почуватися у цілковитій безпеці.
Коли погода не сприяє прогулянці, можна відпочити у лобі-зоні: переглянути фільм, побути наодинці біля каміна з чашкою ароматної кави, почитати книгу. Так, тут є і своя бібліотека. Цим елементом більшість девелоперів нехтує, але полиці з книгами додають інтер’єру зони відпочинку справжнього шарму і домашнього затишку. Саме тут, до речі, у приємній атмосфері, ми і спілкувалися із Сергієм Омельяненком. До послуг мешканців також фітнес-клуб з обладнанням провідних світових виробників.
Не дивно, що мешканці Skyline Residences вже стали не просто сусідами, а партнерами і добрими друзями, адже для резидентів комплексу регулярно проводяться розважальні заходи — від барбекю-вечірок до майстер-класів із залученням провідних брендів та компаній.
І що здається майже неможливим — весь інтер’єр, весь комплекс виконаний із застосуванням надсучасних технологій у поєднанні з традиційними натуральними матеріалами — каменем, деревом, склом та металом. Та це й не дивно, якщо зважати, що проєкт фойє, клубної кімнати та простору загального користування на першому поверсі розроблений знаною Нью-Йоркською студією дизайну JFA…
Мабуть, саме так і можна кількома словами описати Сергія Омельяненка — новаторство і прагнення створити навколо себе комфортне середовище.
Саме тому, коли пан Омельяненко потрапив до Skyline, він і не захотів шукати інші варіанти — адже у комплексі він зустрів самого себе.
КОМАНДА ПРОТИ ЕЙДЖИЗМУ
Слухаючи Сергія Борисовича, складається враження, що господарство тримається і розвивається виключно завдяки його енергії. Можливо, в цьому є частка правди, але все ж питаємо і про команду…
Сергій Омельяненко трохи замислюється перед відповіддю — відчувається, що йому є чим поділитися. «Ми почали створювати колектив одразу, як з’явилося фермерське господарство. І я щасливий, що є люди, які якісно та відповідально працюють з нами досі. Є молодь, що приходить, розвивається, але основа команди — це люди, які пройшли разом довгий шлях. Загалом весь колектив невеликий — близько 70 осіб. Рішення приймають чотири-п’ять осіб, на яких я можу сміливо покластися у будь-яких питаннях. Хіба що прийом на роботу — лише моя прерогатива», — перелічує Сергій Омельяненко.
За собою залишив він вирішення найважливіших питань, де сам приймає кінцеве рішення — принцип їх визначення дуже простий і вимірюються ціною. «Якщо йдеться про витрати понад 100 000 гривень, вердикт буде за мною. Також я приймаю рішення по ключових клієнтах господарства. А дрібниці рівня ремонту техніки команда здатна владнати сама найкращим чином», — пояснює господар.
Його дуже тішить, що все більше молодих людей мають бажання займатися агросферою, хоча додає: «Ми не віримо у поняття ейджизму, поділ на молодих і старих. Ми віримо в запал — він або є, або немає».
І ще одна деталь: із фермерського господарства «Омельяненко» бажаючих податися у заробітчани до Польщі або ще кудись не знайшлося. Фахівці підприємства мають гідні зарплати і лишати свої місця не квапляться.
Як, власне, і сам пан Омельяненко — за його словами, більшість друзів і колег вже мають нерухомість за кордоном і керують господарствами віддалено, живучи в інших країнах.
«А сам я якось прикипів до нашого краю, не хочу нікуди їхати», — каже він.
Тут, щоправда, трохи бракує логіки — адже, наскільки нам стало відомо під час першої зустрічі, подружжя придбало квартиру в комплексі Skyline Residences. Тому прямо і питаємо господаря про це рішення.
Як пояснив Сергій Омельяненко, квартиру у столиці вони планували придбати давно — потрібне було помешкання під час перебування у Києві, особливо зимою, коли в селі «трохи нудно».
А сам район він обрав просто — адже поруч були розташовані гуртожитки школи КДБ, де він навчався, і саме ця частина Печерську була йому добре знайомою.
«Була ідея просто купити квартиру у столиці. А чому саме цей комплекс? Я і сам не можу пояснити — будівля красива і зовні, і всередині. Взагалі, є щось у ньому таке, що мене привабило», — намагається пояснити він. Так, підтвердила і пані Марина, у пошуках «своєї» квартири обійшли різні житлові комплекси, та нічого не подобалося. «У Skyline привабила справжня вишуканість, адже вона у простоті. У якості деталей та матеріалів, поєднанні металу, каменю, скла і деревини. Це природні матеріали, ми завжди намагаємося саме таке поєднання і обирати, навіть у готелях. І в нашому домі те ж саме поєднання, — ділиться вона. — Чоловік, коли зайшов у Skyline, одразу сказав, що більше нічого не буде шукати і хоче квартиру саме тут».
На жаль, фермерське господарство «Омельяненко» не оминула проблема, з якою останніми роками все більше стикаються підприємства, що вирощують соняшник, — стрімке поширення нових рас вовчка.
Як розповідають у господарстві, до минулого року тут взагалі не знали, що таке вовчок та якої біди він може накоїти: «Але у 2018 році цей паразит несподівано з'явився на всіх соняшникових полях одразу. При цьому ми навіть не змогли встановити джерело зараження». Можливо, припускають на підприємстві, переносником стала сільськогосподарська техніка, яка «підібрала» насіння вовчка на польових дорогах. Але це не більше ніж припущення.
Заходів було вжито майже миттєво — довелося в екстреному режимі замінювати гібриди соняшника, які вже були добре знайомими, на гібриди культури, стійкі до шести і більше рас вовчка. Зокрема, у сівозміні з'явилися Clearfield® Plus гібриди СИ Бакарді та СИ Розета, на які покладають головні надії агрономи фермерського господарства.
Крім того, до програми захисту від вовчка ввели посилене застосування гербіцидів Каптора та Євролайтінг на 500 га посівів соняшника.
А ось щодо рекомендації при боротьбі з вовчком обмежити чи виключити оранку, замінивши її на рихлення ґрунту, у фермерському господарстві «Омельяненко» ставляться доволі скептично.
У зоні, де розташоване господарство, не буває таких сильних морозів, щоб знищити насіння вовчка, яке може перебувати у стані анабіозу до восьми років. Тому і відмова від оранки, яка найбільше підходить для обробітку українських чорноземів, виглядає недоцільною.
ПРО РИНОК ЗЕМЛІ
До відкриття ринку землі директор фермерського господарства «Омельяненко», як до багато чого іншого, ставиться як до нових можливостей: він не починає бідкатися на нестачу грошей, нормативні складнощі або ще щось.
На його думку, власна земля дасть аграріям впевненість у завтрашньому дні — це головне. Вона буде стимулом для залучення інвестицій — наприклад, сам Сергій Борисович давно вже хоче провести зрошення на свої поля й отримувати гарантовано стабільний врожай. Це можна зробити і зараз, гроші є, та хто дасть гарантію, що буде із земельною ділянкою вже через рік?
«Я б почав з невеликої площі, десь у 200 га. Та сьогодні немає впевненості… А для пайовиків вільний ринок — це нарешті право самому вирішувати, що робити із землею. Залишити собі та господарювати (і таких буде багато — ось побачите), продати чи здати в оренду. Скажімо, для старенької бабусі продати свій пай за справжню ціну — це отримати лікування, якісно пожити. Тобто ринок землі — право всіх людей розпоряджатися своєю власністю. Бо інакше виходить, що земля і моя, і ваша, і нічия, бо ніхто не може з нею нічого зробити. Це неправильно», — ділиться наболілим Сергій Омельяненко.
ЛЮДИНА МАЙБУТНЬОГО
Під час спілкування із Сергієм Омельяненком не полишає відчуття, що співрозмовник постійно кудись біжить, він вже у завтрашньому дні, який ще не настав.
Тому не втримуємося і цікавимося його ставленням до такого поняття, як сталий розвиток. Запитання не просте, відповісти на нього двома словами не вийде. Пан Омельяненко трохи замислюється і каже, що для фермера сталий розвиток — мати показники сьогодні трохи кращі, ніж були вчора, а завтра — кращі, ніж були зараз. «Той же прибуток повинен потроху, з року в рік зростати. Інакше ніякого розвитку не вийде. Хай він зростає потроху, але стабільно», — каже підприємець.
У розмові сама собою спливає формула сталого розвитку, яку наводить Санджей Сетхі, що є одним з визнаних лідерів у галузі сталого розвитку та соціально значущого інвестування в аграрну сферу. Про те, що сталий розвиток відбувається при вдалому поєднанні трьох сфер: доходу, людей і планети. Фактично у фермерському господарстві «Омельяненко» це вдалося — поєднати власні інтереси отримання доходу, зібрати людей і знайти баланс між своїми інтересами та інтересами громади, вирішувати проблеми екологічного розвитку, дбати про навколишнє середовище і планету.
Тому і пропонуємо господарю на власний розсуд доповнити цю формулу — адже і сам її автор запрошував приєднатися до цього процесу всіх небайдужих.
Не вагаючись Сергій Омельяненко відповідає: «Треба додати космос, ще одну сферу. Ми вже сьогодні в нього виходимо, він вже дав нам зйомки поверхні, GPS, без нього неможливі сучасні системи землеробства. Тільки уявіть, які можливості перед нами відкриваються на цьому шляху!»
І не йде з голови одне запитання: а чи так вже випадково потрапив Сергій Борисович Омельяненко до «1000 друзів Ілона Маска»?