Поля нашого господарства розташовані у Сновському та Менському районах Чернігівської області. Загальна площа оброблюваних земель становить 6500 га. Вирощуємо озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох та люпин. Працюю тут вже впродовж семи років, шість з них — головним агрономом. Я повністю розумію, чого я хочу, за що відповідаю та скільки і чого мені потрібно. Ця відповідальність не дає мені розслабитися ані на хвилину.
У дитинстві я зовсім не думала про агрономію. Я виросла у місцевості, де постійно працювали на городах. Тому пов’язувати своє життя із сільським господарством не хотілося. Хотілося бути лікарем-хірургом, бо це серйозна професія. Однак, коли дізналася, що потрібно навчатися цілих сім чи навіть дев’ять років, то передумала.
Вступила до аграрного університету. Проводилася учнівська олімпіада. Ми ще були зовсім молоді, в 11 класі. Нам роздали анкети з переліком запитань, у тому числі хто ким хоче бути. Я не знала, що таке агроном, тому обрала факультет біотехнології. Буду біотехнологом. Поруч сиділа дівчинка. Вона запитує: «Ким будеш?» Кажу: «Біотехнологом». А вона: «А я агрономом». Потім нам роздали завдання, я бачу, що там хімія, яку я не дуже знала. А у неї — біологія, причому такі запитання, на які я можу відповісти. Тому я її попросила, щоб мені також дала біологію. Через два тижні зателефонували і сказали, що я вступила до університету на агронома.
Я познайомилася із господарством «Щорсcільгоспсервіс» ще на практиці. Мені відразу тут сподобалося, бо я побачила гарне ставлення. Мене і в поле возили, і все пояснювали, я була в центрі процесів і розуміла, що та як відбувається, що робить та чи інша техніка. Зрозуміла, що господарство сильне, чудово технічно оснащене і має великий потенціал.
Потім на практиці мені довіряли і сіяти, і сівалки налаштовувати, та інші відповідальні завдання. Згодом директор господарства Наталя Петрівна мені запропонувала: «Коли закінчиш навчання, відразу приходь до мене на роботу. Ми тебе заберемо». І я вже закінчувала навчання з упевненістю, що у мене є робота.
Перший місяць був дуже важким. Батьки вирішили, що це робота не для дівчини і всіляко мене відмовляли. Коли прийшла в господарство, тут був агрономом досвідчений спеціаліст Віктор Миколайович. Він мене багато чому навчив, і я зрозуміла, що залишуся тут працювати.
У моїй професії потрібна така головна риса характеру, як відповідальність. Якщо людина відповідальна і має почуття обов’язку, то з неї може вийти гарний агроном. Якщо ж робити все абияк, то із цього нічого не вийде. Обов’язково потрібна також впевненість — впевненість у собі та в тому, що ти робиш. Люди повинні бачити, що ти впевнений у тому, що робиш, тоді чітко виконуватимуть свою роботу. Почуття гумору — це обов’язково, бо трапляються різні ситуації, і людині, яка його не має, буде дуже важко.
Якщо робота дає тобі задоволення, то це не робота, а стан душі.
Кожного року так випадає, що я чогось досягаю. Найбільше у цій професії мені подобається те, що ти не сидиш у кабінеті цілий день. Якщо потрібно, то сідаєш в машину, вмикаєш музику та їздиш по полях цілий день. Дивишся, дивишся, ні з ким не спілкуєшся, обдумаєш все, а тоді віднаходиш правильне рішення.
Найголовніше в моїй роботі — поставити собі мету. Оскільки на початку року складається план по очікуваних результатах роботи, керівництво покладає на тебе певні надії, і ти не можеш підвести. Щоб досягти цих цілей, потрібні знання, досвід — він набувається. У мене він відносно невеликий, однак завжди можна порадитися зі старшими колегами.
Обов’язково потрібно, щоб була команда, яка тебе підтримає і допоможе в цій роботі. Це дуже важливо. У нас цього року виникла одна ситуація, то люди працювали день і ніч, і ніхто не казав, мовляв, я своє відпрацював і піду додому. Потрібно, отже, потрібно.
Жіноча інтуїція в агрономії існує. І вона в мене є. Скажімо, цієї весни ми розпочали сіяти соняшник 28 березня. Ми дуже ризикували, і директори хвилювалися з цього приводу. Все одно я наполягла на своєму! І коли ми почали сумніватися у правильності рішення, довела, що це потрібно робити. Ми ризикнули та отримали гарний результат по врожайності. Жіноча інтуїція мене не підвела.
Сільське господарство — це постійний ризик. Тут або ризикуєш, або просто очікуєш, що вийде. Зважаючи на нинішні кліматичні умови, без ризику у багатьох випадках не обійтися.
Життєвий ритм дуже швидкий, і все стрімко змінюється. Однак такі виклики сильніше заводять і пропонують більше можливостей. Ще не так давно в сільському господарстві не було ані дронів, ані роботів, а сьогодні це звична річ. Це дуже цікава робота, бо щороку з’являється щось нове. У тому числі й нові виклики — шкідники чи хвороби, і ти постійно перебуваєш у стрімкому ритмі. Один весняний день рік годує. Тому розслаблятися категорично не можна. Розслабишся — і путнього аграрія з тебе не вийде.
Після напруженого року і постійних стресів, коли приходить зима та з’являється вільний час, не хочеться його проводити десь у гучних компаніях. Я люблю вишивати. Шию одяг, тоді його прикрашаю вишивкою: хрестиком чи бісером. Також вишиваю багато картин бісером. Мене це заспокоює. Я тоді щось обдумую і будую плани.
Колись прийде час і сільське господарство відійде на другий план, у мене буде велика родина, буде щаслива сім’я.
Якщо мої діти оберуть сферу агрономії, то перечити чи забороняти я їм не буду. Буду підтримувати — адже це їх вибір!