Ліно Іванівно, яке ваше життєве кредо, котрим ви керуєтеся у відповідальні моменти життя?
Життя вирує з нестримною швидкістю. Для того щоб іти в ногу з часом, щоб бути попереду, не шкодувати, що чогось свого часу не зробила, потрібно працювати над собою, любити свою справу, потрібно рухатися. Рух дає сили, енергію та бажаний результат. Моє життєве кредо — вперед і тільки вперед!
Що б ви хотіли вдосконалити у бізнесі?
Компанія «Західний Буг» обробляє 52 000 га і наразі перебуває у фазі активного розвитку. Зокрема, добирає земельні площі, також налагоджується робота нових підрозділів.
Оскільки «Західний Буг» — аграрна компанія, яка самостійно виробляє певні продукти і послуги, з часом виникає необхідність продавати результати цієї діяльності. Я очолюю відділ продажу, який займається реалізацією посівного матеріалу. Зокрема, це зернові культури — озима пшениця, озимий ячмінь, яра пшениця, ярий ячмінь, а також соя та горох.
Чи бачили ви себе в дитинстві в аграрному секторі? Як ви сьогодні вважаєте: це просто професія чи покликання?
Я навіть не уявляла, що колись доведеться працювати в сільському господарстві. Серед моїх знайомих ніхто не мав до цього жодного стосунку. Я творча людина, дуже хотіла стати художником. Гарно малювала, брала участь у конкурсах, навіть займала призові місця, і це було для мене життєвим стимулом. Однак я завжди пам’ятала, що ми живемо в Україні.
Художники — особливі люди. Вони постійно перебувають у пошуках творчої музи, а потрібно десь заробляти, працювати. Я обрала інший напрям діяльності — крім малювання мені добре давалися точні науки. Тому я вступила до «Львівської політехніки» на факультет хімічної технології та виробництва. І в принципі працювала там для того, щоб в подальшому можна було піти на виробництво, розвиватися і краще заробляти.
З початком роботи в аграрному секторі я зрозуміла, що це також творчість. Так само, як і в художника, тут є певні стандарти. Є певні загальні схеми, але в кожного художника своє бачення, трактування. Так само і в агрономів. Є загальні схеми вирощування, але кожен фантазує по-своєму, це поле для діяльності, це те, що нам дає матінка-природа. Земля — це полотно, де кожен агроном творить по-своєму й отримує відповідну картину у вигляді фінансового результату.
Коли я прийшла у «Західний Буг», компанія придбала елеватори, і на той момент відбувалося повне оновлення кадрів. У відповідь на вакансію я звернулася на підприємство, щоб спробувати потрапити до числа щасливчиків, які працюватимуть у компанії «Західний Буг». Мене взяли без досвіду роботи в аграрному секторі, керуючись двома параметрами. Перший з них власник прокоментував так: «Ти жива людина», а другий: «Ти правильна людина».
Ви готові до того, що ваші діти також працюватимуть в аграрному бізнесі? Що б ви порадили молодим людям, які лише збираються стати на цей шлях?
У сезон, коли дуже активно йдуть продажі, постійні дзвінки, коли впродовж робочого дня я не можу відволіктися, мушу прокидатися о 4 годині. Так я маю можливість відповісти на усі листи, поставити завдання менеджерам, організувати роботу, а вже з 8 години ранку — приймати дзвінки і вирішувати поточні питання.
Ви готові до того, що ваші діти також працюватимуть в аграрному бізнесі? Що б ви порадили молодим людям, які лише збираються стати на цей шлях?
Та при цьому у мене виходить приділити час родині. Коли ти живеш лише сім’єю, побутом, то мимоволі, як би не старалася, все одно згасаєш морально, в якийсь момент стаєш незадоволеною, тому що втрачаєш іншу важливу складову — складову саморозвитку, визнання тощо. Так, тебе любить і поважає дитина, чоловік. Але, можливо, у чомусь ти стаєш нецікавою, бо пригнічуєш свій розвиток. Можливість поєднувати роботу із сімейним життям — це спосіб розвантажити себе та переключити роботу і сімейне життя з одного напрямку на інший.
Після вихідних, коли ми починаємо одне одному набридати, переключаєшся та із більшим ривком берешся до роботи. Я навіть пригадую: коли вийшла з декретної відпустки, у мене було таке враження, ніби виросли крила! Я була готова літати і все рвати, тому що відбувся отакий перерозподіл моєї роботи. Ти десь розвантажився — і себе по-іншому відчув.
Моя риса характеру — щирість до кінця з усіма, намагання зробити усе якнайкраще, не підвести людину. Це основне. Основне у стосунках, у продажах, це фундамент, з якого все починається.
Молодим випускникам вишів я би порадила те, що свого часу допомогло мені. Ніколи не зупинятися, іти вперед, адже коли ти зупинився, хоча б на хвилину задумався, інші пішли вперед, і щоб їх наздогнати, потрібно докласти більше зусиль. Тому ще одне моє міркування: все, що створене навколо нас, — це плоди рук людських. Кожен із нас унікальний. У кожного є усі можливості та всі блага для того, щоб зробити усе так, як він хоче.
Ніколи не потрібно заганяти себе в якісь рамки — мовляв, я не зможу, у мене не вийде. Потрібно йти далі. Дати волю своїм почуттям, наполегливості, витягнути зсередини власний стержень і починати рухатися в потрібному напрямку заради кінцевого результату.
Дехто каже про молоде покоління, що воно зіпсоване, неправильне. Які ми колись були… Я, навпаки, схильна думати, що наші діти — кращі за нас, а ми — кращі за попередні покоління. Бо все в житті вдосконалюється, і те, що зробив кожен з нас, наші діти можуть зробити набагато краще. Тому я переконана: молоде покоління набагато швидше може досягнути тих результатів, на які нам потрібно було більше часу.
У сфері моєї діяльності 99% чоловіки. Вони є різні. Є такі, які сприймають жінку як слабшу істоту, десь ставляться лояльніше. Тому легше знайти шлях, щоб почати працювати. Є ж чоловіки, які встановлюють табу. Мовляв, хто ти така? Твоє місце на кухні, дітей бавити… Тому тут необхідно показати свою рівність. Нікому не потрібно відступати назад — як чоловіки, так і жінки бувають різними. Це не залежить від статі, від зросту, від біцепсів, від одягу... Це залежить від характеру. Якщо людина відчує, що ти гідний співрозмовник, вона буде будувати з тобою стосунки і продовжувати працювати. Якщо ж побачить, що поводишся невпевнено і не можеш довести справу до кінця, то тебе очікує відповідний результат.
Для мене найкращий відпочинок — із моєю сім’єю. Навіть коли я буваю по робочих справах в якомусь приємному місці з гарною атмосферою, їжею, мальовничою природою навколо, то завжди думаю: шкода, що немає моїх рідних, чоловіка, дитини.
Тому коли приходять вихідні, ми зазвичай сідаємо чи на велосипеди, чи в машину, їдемо до іншого міста, катаємося, відпочиваємо. У сезон відпусток плануємо подорожі до Карпат, моря, інших країн. Коли цей дорогоцінний час витрачаєш одне на одного, то краще розумієш рідних, більше цінуєш і глибше усвідомлюєш: для чого ти працюєш.
У майбутньому, коли в компанії буде гідний наступник і я піду на пенсію, хочу відправитися в навколосвітню подорож в автомобілі будинкового типу. Разом із чоловіком, і щоб не перейматися більше ні про що. Це моя мрія.