Відкриття ринку землі вже назвали наймасштабнішою реформою у новітній історії України, що за своїми наслідками має навіть більше значення, ніж період роздержавлення, який країна пройшла на початку 90-х років минулого століття. Що і не дивно з огляду на соціальну значущість питання. Наразі є безліч прогнозів щодо майбутніх цін на землю, обсягу пропозицій земельних ділянок, концентрації земельних масивів, кількості учасників ринку і, насамкінець, моделі аграрної галузі, яку отримає Україна внаслідок реформи.
Але поки «за кадром» залишається проблема, що може мати вирішальне значення, — готовність судової системи до розгляду спорів, які неминуче будуть супроводжувати відкриття земельного ринку. Адже навіть у країнах, де земельні відносини складалися сторіччями і законодавством прописані найдрібніші нюанси у цій сфері, такі спори є звичайним явищем.
Про загальну проблематику й адаптацію до стандартів ЄС
У червні 2021 року Верховний Суд разом із Проєктом ЄС «Право-Justice» провели Міжнародну науково-практичну конференцію «Адаптація земельного законодавства України до вимог Європейського Союзу. Гарантії прав на землю», яка стала четвертим завершальним спеціалізованим заходом, ініційованим Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду до 30-річчя створення господарських (арбітражних) судів України.
Учасники заходу сфокусували увагу на реалізації ідей та цінностей верховенства права в контексті адаптації земельного законодавства України до вимог ЄС, обговорили гарантії прав на землю, їх практичну реалізацію та обмінялися досвідом і кращими практиками.
Як наголосила голова Верховного Суду Валентина Данішевська,
«1 липня відкривається ринок землі в Україні, і хоча наразі ще триває реформування земельного законодавства, проте нам як судовій владі вже сьогодні варто готуватися до таких змін, формувати своє бачення щодо регулювання тих чи інших земельних правовідносин».
Вона нагадала, що потужним поштовхом до триваючих історичних змін стало рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» від 22.05.2018 року. У цьому рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, що держава-відповідач «вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду в сфері мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення» та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників. Водночас ЄСПЛ відзначив, що його рішення не слід розуміти як таке, що зобов’язує невідкладно запровадити необмежений ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні. У цьому контексті ухвалено
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який скасовує мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення та запроваджує ринок землі.
Тому, як наголосила Валентина Данішевська, слід пам’ятати, що закони діють так, як їх здійснюють (концепція «закон у дії» — law in action). Ключова роль у тлумаченні, а відтак у здійсненні закону належить судам. Звідси випливає, що судам у своїй практиці варто враховувати судову практику інших країн, передусім європейських, застосовуючи її як авторитетну прецедентну практику, тобто необов’язкову, але на яку слід зважати.
У свою чергу заступник голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду Верховного Суду Богдан Львов підкреслив: господарські суди України зарекомендували себе як ланка, що найбільше відповідає принципам професійного судочинства. Її існування забезпечує оперативний та якісний захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання шляхом судового розгляду і вирішення спорів, що виникають у сфері господарської діяльності.
«Понад 80% справ, розглянутих судами першої інстанції, взагалі не оскаржуються на апеляційному та касаційному рівнях. Відсоток скасованих і змінених рішень від загальної кількості розглянутих справ судами першої інстанції за останні два роки становить 3,6–3,7%. Це є свідченням того, що ми на правильному шляху, проте завжди залишаються моменти, які підлягають удосконаленню», — наголосив Богдан Львов. При цьому спікер зазначив, що спеціалізація в українському вимірі підтвердила своє право на існування: усьому світу відомі спеціалізовані суди з розгляду земельних, фінансових спорів, банкрутства, спорів щодо інтелектуальної власності тощо. І лише в Україні всі ці спеціалізації поєднані господарськими судами.
Підсумовуючи, Богдан Львов висловив переконання, що посилення взаємодії та співробітництва з іноземними колегами сприятиме підвищенню якості правосуддя.
Підсумовуючи вітальні промови, модератор заходу — суддя-секретар судової палати Касаційного господарського суду Верховного Суду Тетяна Дроботова — подякувала Проєкту ЄС «Право-Justice» за постійну співпрацю і сприяння в організації та проведенні заходу, Раді Європи та Німецькому фонду міжнародного правового співробітництва за надану експертну підтримку. Вона підкреслила, що курс на європейську інтеграцію ставить перед нашою державою комплексне завдання — здійснення ефективних економічних реформ та створення реальної дієвої моделі ринкової економіки. Роль суду в цьому процесі важлива, і саме тому у фокусі конференції було обговорення стану реалізації ідей та цінностей верховенства права в контексті адаптації земельного законодавства України до вимог Європейського Союзу, гарантій прав на землю та їх практичної реалізації, обмін досвідом та кращими практиками.
«Актуальність обраної тематики заходу підтверджується і статистичними даними. Так, аналіз результатів розгляду основних категорій господарських справ свідчить, що значну частину справ, розглянутих господарськими судами, становлять справи зі спорів, що виникають у земельних відносинах. Здійснюючи правосуддя, українські судді прагнуть, щоб судова система нашої держави піднімалася на рівень найкращих традицій та практик європейських країн. Тому сьогоднішній захід є вагомим кроком на шляху впровадження в життя накресленого курсу країни, адже конференцію присвячено обговоренню актуальних питань адаптації земельного законодавства України до вимог Європейського Союзу», — наголосила Тетяна Дроботова.
Модератор заходу зазначила, що організатори прагнули залучити до обговорення та конструктивного діалогу максимально широкі кола зацікавленої аудиторії. Тому учасниками заходу стали міжнародні експерти, судді Верховного Суду, місцевих та апеляційних господарських судів, юристи-практики та відомі науковці, позиції яких цінні та важливі у правозастосовній практиці.
Про земельні спори за участю фермерських господарств
Утім, судова практика України вже має власний великий прецедентний досвід у вирішенні земельних спорів.
Саме тематиці таких спорів за участю фермерських господарств присвятив свій виступ під час конференції суддя Касаційного господарського суду Верховного Суду Віталій Уркевич, який навів приклади практики Верховного Суду.
Зокрема, у справі за позовом прокурора в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру, фізичної особи (засновника ФГ), про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки позиція Великої Палати Верховного Суду була такою. Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов’язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. Отже, з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря. Відтак спір стосується земельної ділянки, наданої в
оренду фермерському господарству, а не фізичній особі. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, на їхні земельні спори з прокурором, який діє в інтересах держави, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, поширюється юрисдикція господарських судів.
В іншій справі за позовом прокурора в інтересах держави до Головного управління Держземагентства, райдержадміністрації про визнання недійсними та скасування розпорядження, наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та їх повернення позиція Великої Палати Верховного Суду була іншою.
«Якщо на час відкриття провадження у справі щодо спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалася земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», — зазначив Віталій Уркевич.
Загалом, за його висновком, критерій визначення юрисдикції має бути максимально простим та зрозумілим. Один спір має вирішуватися судами лише один раз, а відповідачем у справі має бути та особа, з якою дійсно існує юридичний спір. Крім того, важливим є унеможливлення звернення до суду з вимогами, що не підлягають судовому розгляду, і запобігання штучному створенню преюдиції.
Крім того, доповідач зосередив увагу на вирішенні Великою Палатою Верховного Суду низки питань:
Про право постійного користування земельною ділянкою
Не оминули учасники конференції і таке питання, як право постійного користування землею, що було головною темою круглого столу, проведеного Верховним Судом ще у квітні поточного року.
Цього разу суддя-спікер Касаційного господарського суду Верховного Суду Юрій Чумак у своїй доповіді розглянув право постійного користування земельною ділянкою в аспекті земельної реформи та детально зупинився на правових позиціях Великої Палати та Касаційного господарського суду.
Він також навів приклади актуальних питань судової практики, пов’язаних із правом постійного користування земельною ділянкою. Зокрема:
При цьому, як зазначив суддя-спікер, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 року (набуття чинності Земельним кодексом, прийнятим 25.10.2001 року), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов’язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.
Обов’язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу, визнано неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (у справі №1-17/2005).
Слід також враховувати, що при перетворенні юридичної особи до неї переходить право постійного користування. Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.
Про земельну реформу в ракурсі законодавчої та виконавчої влади
Зазначимо, що усі доповідачі та учасники конференції багато уваги приділяли питанням можливої трансформації українського законодавства з огляду на земельну реформу, яка вступила у завершальну фазу. Тому позиція саме законодавчої та виконавчої влади є вкрай важливою в ракурсі питання розгляду земельних спорів та судового регулювання земельних правовідносин загалом.
Радник міністра економіки, керівник офісу міжфракційного депутатського об’єднання Верховної Ради України «Антирейдерська коаліція» Віталій Черепаха насамперед відзначив головний позитив круглих столів та конференцій із земельної проблематики, які провів Верховний Суд останнім часом: «Дуже добре, що до участі запрошуються не якісь «диванні експерти», а судді-практики, які безпосередньо ведуть розгляд справ та орієнтуються в усіх проблемних питаннях».
За його словами, на рівні законодавчої влади наразі вже є цілковита визначеність — діє закон про обіг сільськогосподарської землі, що набуде чинності з 1 липня, президент України підписав закон про передачу державних земель за межами населених пунктів до комунальної власності громад, що регулює та спрощує процедуру передачі земель, є інші законодавчі акти та укази президента.
Віталій Черепаха, зокрема, згадав про закон «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», який не має безпосереднього відношення до судової влади. Утім, враховувати норми цього закону доведеться у той чи інший спосіб — адже йдеться про функціонування інфраструктури кадастрів, в яких не відображені ділянки, права на які виникали на початку 2000-х років. Але від цього ніхто не має страждати, якщо права на володіння та власність набуті у законний спосіб. Зараз фіксуються непоодинокі випадки подвійних або навіть потрійних «накладок» у кадастрах — коли одна ділянка приватизувалася декілька разів. Рано чи пізно ці правовідносини доведеться врегульовувати — з’ясовувати, хто і на яких підставах набув власність на ділянку, хто набув це право першим. Такі справи потраплять на розгляд судів, і до цього треба бути готовими.
Також предметом судових розглядів може стати процедура використання переважного права на купівлю ділянки. Адже, як сказав Віталій Черепаха, у суспільній свідомості воно сприймається як певна преференція для чинного орендаря купити землю у власника. Насправді ж у розумінні законодавства (і саме так це прописано) це лише право першому запропонувати власнику ділянки свою ціну у встановленому порядку, що не передбачає обов’язковість укладання угоди. Інша сторона може зробити (знову ж таки у правильному порядку) свою пропозицію, і можливі ситуації, коли судам доведеться встановлювати, наскільки було враховане і застосоване переважне право, чи було все зроблене у встановлений спосіб тощо.
Проблемою стане і обмеження концентрації землі, що встановлена законом. Величезний тягар покладається у цьому питанні на нотаріат, але невідомо, хто та в який спосіб буде рахувати відповідність концентрації нормативам. І ще більша проблематика криється у встановленні справжніх бенефіціарів та пов’язаних з ними осіб.
«Будь-які великі придбання землі рано чи пізно можна буде оскаржувати, якщо буде доведена пов’язаність осіб або порушення складу бенефіціарів», — наголосив Віталій Черепаха.
На рівні Мін’юсту вже озвучено, що наразі відсутній достатній інструментарій для перевірки концентрації землі. Тож попит на нотаріальні дії буде величезний, і судова система також має готуватися до зростання кількості відповідних позовів.
Разом з тим відкритим залишається питання затвердження належної специфічної підзаконної бази.
«Як керівник об’єднання «Антирейдерська коаліція» можу цілком відповідально сказати, що рейдерство, і зокрема земельне рейдерство, в Україні не подолане. Земля буде ласим шматком для будь-яких зазіхань, і господарські спори тільки активізуються. І ще добре, якщо обмежиться лише посиленням господарських спорів і справи не переходитимуть у розряд кримінальних проваджень», — наголосив він.
Також дуже цікавими і складними є питання, які виникнуть, коли створюватиметься колаборація власників землі з фінансовими установами — адже великі угоди щодо купівлі будуть проходити із залученням кредитних коштів.
Так, законодавець чітко прописав дворічний термін перебування землі у володінні банком, але зовсім немає відповідей, що робити у випадках злиття та поглинання фінансових установ, передачі заставної землі між банками — тобто без залучення корпоративного права не обійтися. А ще будуть випадки банкрутства державних підприємств, які, скажімо, входять до НААН, — постає запитання, чи належатиме земля до ліквідаційної маси. Без банкрутної палати тут не обійтися, до того ж залишається незрозумілим, як позиціонувати державу у цих справах — як власника або користувача. Це питання рано чи пізно доведеться розглядати Великій Палаті Верховного Суду України.
Про способи захисту прав на землю
Як стало зрозуміло з виступу Віталія Черепахи, судову систему очікує неабияке навантаження, а власникам і користувачам слід потурбуватися про належний юридичний супровід своїх прав.
Суддя Касаційного господарського суду Верховного Суду Іван Міщенко під час доповіді «Способи захисту прав на землю: практика ВС» зазначив, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Також у практиці застосовуються визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування і відшкодування заподіяних збитків та застосування інших передбачених законом способів.
Серед способів захисту земельних прав суддя Касаційного господарського суду виділив речово-правові та зобов’язально-правові та спеціальні способи захисту земельних прав.
Що стосується речово-правових способів захисту прав на землю, то вони безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.
Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин. Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб і надзвичайними обставинами.
У рамках конференції участь в обговоренні питань взяли багато представників юридичної та наукової спільноти. Суддя Верховного Суду, секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Тетяна Дроботова подякувала учасникам заходу за цікаві та змістовні доповіді та активну участь у конструктивному обговоренні порушених питань і висловила сподівання, що отримана інформація буде корисною як для суддів, юристів-практиків, науковців, так і для всіх присутніх.
Більш детально ознайомитися з матеріалами конференції та відеозаписами виступів доповідачів можна за посиланням.
