Про бізнес, кадри та землю

Чим займається компанія та які напрями ви вважаєте пріоритетними?

Нашій компанії скоро виповниться 20 років, земельний банк становить близько 3000 га. Окрім рослинницького бізнесу є ферма великої рогатої худоби та свинокомплекс. Приблизно п’ять років тому ми прийняли рішення не збільшувати земельний банк, а розвиватися інтенсивно, та започаткували ягідний бізнес. Спочатку висадили 35 га органічної малини і наразі вважаємо цей напрям перспективним. Також у нас вже є 11 га яблуневого саду, а цього року посадили ще й чорноплідну горобину — аронію.

Ви багато років поспіль працюєте разом із партнером — Федором Гончаруком. Як розподіляєте обов’язки?

Федір Филимонович відповідає за тваринництво і за машинно-тракторний парк. Він дуже любить техніку, а я більше займаюся плануванням, технологією вирощування, закупівлями та продажами. Потрібно сидіти за комп’ютером, дивитися на історію полів тощо. Тож калькулятор я буквально не випускаю з рук — веду повну статистику наших полів вже майже 20 років. Знаю, що росло на кожній ділянці п’ять чи 20 років тому. Уся ця інформація систематизована разом із технологією вирощування, мінеральним живленням, захистом… Це дає змогу правильно розрахувати технологію в новому сезоні. Також займаюся усіма закупівлями та продажами — у нас немає менеджерів із продажів. І, до речі, немає головного агронома.

Чи можна назвати «Дібрівка Агросервіс» сімейним бізнесом?

Так. Мій брат — головний інженер, фермою керує рідний брат Федора, а ягідником — його син. Мій батько до виходу на пенсію також тут працював. Тобто у нас справжній сімейний бізнес на дві родини.

А ваша дружина та донька?

Дружина Ольга — мій надійний супутник життя, яка подарувала мені чудових доньок Марію та Соломію. Старша донька Марія вступила до Національного університету біоресурсів та природокористування на економічний напрям.  Соломійка ще маленька, але теж велика молодець!

Які основні проблеми сьогодні постають перед бізнесом: інвестиції, кадри, логістика чи щось інше?

Певно, головна проблема — з кадрами, особливо останніми роками, після введення безвізового режиму з ЄС. Стало дуже непросто знайти 300 працівників на збирання малини в сезон, притому що оплата за таку роботу в нас однакова з Польщею. Але тут відіграє свою роль психологія. У нас людина приїхала в малинник, попрацювала шість-сім годин і хоче додому.

А в Польщі людина налаштовується, що буде заробляти гроші. Відключається від усього і працює по 12–13 годин на добу. Українець у Польщі збирає в середньому 70 кг малини за день, а в нас — по 40 кг.

Постійних працівників у нашому господарстві 150 — усі тримаймося разом вже багато років поспіль. Звісно, існує певна плинність кадрів керівників середньої ланки, але дуже незначна.

Чи плануєте купувати землю з огляду на відкриття ринку?

Ми спробуємо придбати землю насамперед для того, щоб розвивати багаторічні насадження. На орендованих паях не можна плекати багаторічних планів — насадження малини закладаються на 15 років, сад — на 20, аронія — на 25 років. Наразі ми це все зробили на землях, що належать безпосередньо нашій родині.

Утім, я не маю сумнівів, що рано чи пізно земельний банк компанії скоротиться — власники паїв будуть їх продавати, і не факт, що саме нам. Також багато з них хочуть самі працювати на власних паях. Але ж і ми не плануємо докуповувати багато землі, віддаючи перевагу якісному розвитку на тих площах, що є. Взагалі, хто хотів продати землю, то давно це зробив через угоду емфітевзису чи в інший спосіб.

Про рослинництво та пшеницю

Чи помітили ви погіршення кліматичних умов останніми роками?

Ми думали, що в нашій зоні завжди будемо в комфортних умовах і матимемо врожай. Та минулого року пролунав перший дзвіночок: завжди добре тепер не буде. Ми зробили ставку на кукурудзу і засіяли нею понад дві третини площі — 2000 га за інтенсивною технологією. Але страшна посуха звела всі наші плани нанівець і завдала мільйонних збитків — у середньому збирали ледве по 3 т з гектара. Це нас багато чому навчило, і цього року в сівозміні 530 га озимого ріпаку, 300 га пшениці, 400 га соняшнику та 1000 га кукурудзи.

При цьому 310 га товарної кукурудзи посіяли за технологією Strip-Till. Придбали спеціальний агрегат, який нарізає рядки з осені з одночасним внесенням твердих та рідких міндобрив. Ґрунт не перевертали, робили чизелювання на 40 см. Тут потрібно ефективно працювати за точним землеробством. Чітко по цій самій колії з точністю до кількох сантиметрів треба навесні внести КАС і сульфат амонію, після чого сівалка має покласти насіння зі стартовим добривом. Тут не може бути жодних відхилень і обов’язковий кратний робочий захват техніки: якщо сівалка 12-метрова, то довжина штанги обприскувача має становити 36 м.

Наразі багато говорять про можливості дронів для обробітку посівів. Чи розглядаєте це рішення для здешевлення технології?

Я постійно цікавлюся новими технологіями та уважно розглядаю всі перспективні рішення, але ж все потрібно оцінювати реалістично. Я поки не бачу, як ефективно дроном вносити гербіциди чи фунгіциди. Хоча обробити кукурудзу інсектицидом чи провести десикацію соняшнику — цілком реально. Наприклад, цього року через постійні дощі та в’язкий ґрунт багато хто не зміг взагалі зайти в поле.

У мене два самохідних обприскувачі, і ми встигли все зробити. Проте, якщо хтось не може придбати таку техніку, то краще мати дрон, ніж нічого. Ми придбали самохідний обприскувач за $360 000, а найдорожчий дрон коштує до $20 000. Тож власникам невеликих господарств варто на це звернути увагу.

Як ви підходите до вибору технології вирощування ключових культур та вибору сортів озимої пшениці?

У цьому плані поза конкуренцією селекція французької компанії RAGT. Раніше у нас нормально себе показували українські сорти пшениці, але час іде, і зараз я бачу, що французька селекція перемагає вітчизняну. Причому мені до вподоби практично всі сорти компанії: РЖТ Реформ, РЖТ Мачболл, ультраранній РЖТ Бодицек тощо. Менше ніж 7–8 т/га за останні роки чотири у нас не було. Коли ми беремо новий сорт, то відразу ж дізнаємося про нього все: рекомендована густота сівби, мінеральне живлення, захист…

Який з перелічених сортів найбільше припав до душі?

Мабуть, це високопродуктивний РЖТ Реформ, який ми вирощуємо декілька років поспіль. Він понад 5 років поспіль посідає перше місце за площею насіннєвих посівів у Німеччині. І в нас багато фермерів віддають йому перевагу з огляду на стабільно високі результати. Так, минулого року на деяких ділянках РЖТ Реформ давав у нас до 12 т/га.

Про зберігання та трейдинг

Які сукупні потужності для зберігання зерна є в компанії?

До зберігання в мене цікавий підхід — я вважаю недоцільним за наших умов будувати дорогі металеві силоси. Натомість ми зводимо зручні металеві ангари розміром 100х30 м. Можемо зберігати одночасно 50 000 т зерна. Вистачає не лише для своїх потреб, а ще й надаємо послуги. Ці ангари я жартома називаю «склади імені Дудки». Цей досвід ми підгледіли у відомого волинського аграрія Євгена Дудки — у нього таких складів десятки.

Тут спокійно може розвернутися великий самоскид, можна поставити насіннєвий завод тощо. Можна якісно зберігати різні партії зерна, а за потреби — техніку чи мінеральні добрива. Разом з тим вартість спорудження таких ангарів на порядок нижча порівняно із силосами.

При цьому ми відмовилися від природного газу при сушінні зерна і перейшли на щепу, хоча газова труба ще приєднана до сушарки, про всяк випадок. Людей потрібно більше, але ми не використовуємо російський газ, що для мене дуже важливо.

Про тваринницький напрям

Коли і чому ви вирішили розвивати тваринництво?

Коли ми придбали господарство, то виявилося, що нам дісталася ще й ферма. Тоді для нас це був більше соціальний проєкт. А зараз маємо 300 голів дійного стада та 500 голів шлейфу. В середньому за рік надоюємо по 8500 л на корову. Середній надій з однієї корови становить 27–28 л на день. У радянські ж часи давали орден за 3000 л. Так, я знаю господарства, де надої бувають і по 40 л на голову, але зате ми маємо мінімальні витрати і щоденний сукупний надій становить 5,8–6 т молока.

Яке обладнання використовується на фермі?

Як і у випадку з надоями, ми не женемося за продуктивністю будь-що. Тож на нашій тваринницькій фермі ви не побачите суперсучасних технологій та дорогого обладнання. Підхід передбачає забезпечення максимально комфортних і природних умов для худоби, яка вільно ходить у загорожі. Корова боїться тільки по-справжньому холодної вологої погоди з вітром — тоді ми заганяємо тварин всередину.

Як влаштований збут молока?

Ми маємо спеціальні цистерни, в яких молоко відразу ж охолоджується до 2–4 °С. Сьогодні молоко в нас закуповують по 10,2 грн/л, і це рентабельна ціна, з якою можна працювати. Раз на 10 днів на рахунок надходять гроші за молоко, тож я задоволений, що наша ферма заробляє. Хочемо ще створити доїльну залу, тоді продуктивність корів зросте додатково на 1–2 л щодня.

Разом з тим закупівельні ціни на молоко із селянських господарств удвічі нижчі — там воно не охолоджується і має незрівнянно нижчу якість. Молокозаводи не дуже люблять купувати сировину в селян. Люди не заробляють на молоці, тож поступово позбуваються корів, хоча і досі 60% молока в Україні продукується в домашніх господарствах. Тому перспектива за сучасними фермами, які мають власні холодильники.

Як можете охарактеризувати ситуацію на ринку молока у цілому?

Сьогодні на ринку молока є надлишок пропозиції. Збанкрутував не один молокозавод, адже свою продукцію не так просто продати. Люди їздять шукати покупців аж до Середньої Азії. З іншого боку, торговельні бар’єри з Європою зняли, у Польщі молоко дешевше, і поляки везуть сюди свої продукти. Це не дуже добре для українського виробника.

Про органічне ягідництво

Чому було прийняте рішення про вирощування ягідних культур?

На початках це був більше соціальний проєкт. Ми займаємося вирощуванням посівного матеріалу кукурудзи, де є значний відсоток ручної праці — потрібно виривати мітелку в рослин. Але це робота буквально на два-три тижні, і ми задумалися, чим зайняти людей після цього. Ми прагнули, щоб люди не їхали на заробітки до Польщі, тож після виривання мітелок вони три місяці працюють на малині. Як я вже казав, у період збирання врожаю залучаємо по 300 працівників щодня: 200 місцевих мешканців та ще 100 осіб привозимо автобусами. Люди мають гарну, добре оплачувану роботу, і мені це імпонує.

Це цілковито органічна малина? Яка інфраструктура знадобилася?

Наша малина має сертифікат «Органік Стандарт» і головним чином експортується до країн ЄС. Раніше ми її одразу продавали, зараз добудовуємо цех і вже будемо заморожувати ягоду. Щороку вирощуємо 200 т малини, але склад збудували аж на 300 т, аби комфортно почуватися і не поспішати із продажами.

За температури –32 °С буде здійснюватися шокове заморожування, потім ягода зберігається за температури –20 °С і рефрижераторами відправляється за кордон. Ми навіть розробили спеціальний дизайн упаковки на 300 г з віконечком, щоб покупець міг побачити якість. Наразі ведемо перемовини з відомими торговельними мережами та створили власну торгову марку.

Чи подавали ви документи на участь у державній програмі часткової компенсації вартості обладнання?

Так, я знаю, що є відшкодування виробництва холодильників. Після того як добудуємо цех заморожування ягід, будемо подавати документи. При цьому дуже хочеться, щоб ми як вітчизняний виробник вільно заходили в супермаркети та продавали органічну малину передусім українцям, а не змушені були везти за кордон.

Наскільки це рентабельний бізнес? Чи можлива тут швидка фінансова віддача?

Ми від початку планували вирощувати саме органічну малину — звичайну складно продати навіть в Україні, за кордоном вона взагалі нікому не потрібна. Цього року будуть вже наші п’яті «малинові жнива». Але перші три роки мали самі збитки, прибуток отримали лише минулого року. За прогнозами, цей рік також має стати прибутковим.

Як стверджують старожили ринку, тут існує циклічність: по два-три роки тримаються ціни, далі йде спад. Ключовою датою на цьому ринку є 25 серпня, лише тоді можна робити якісь висновки, коли відомі умови у найбільших виробників малини — наприклад, Сербії. Тож тільки наприкінці серпня можна розуміти, чи вродила малина, скільки її на складах, яким буде попит.

Чи плануєте розширювати ягідний бізнес?

Малинову плантацію надалі розширювати не плануємо через великі затрати ручної праці та логістики. Фізично складно 300 осіб доставити на роботу, а наприкінці дня — порозвозити по домівках. Наші 35 га — це дуже великий шмат роботи. Перспективна ягода, на яку ми зараз покладаємо великі надії, — аронія. Завезли високоякісний садивний матеріал із Польщі та хочемо висадити її на площі до 100 га.

Про соціальні програми

Ви вже багато згадували про корпоративну соціальну відповідальність. Розкажіть про суто соціальні проєкти, які реалізувала компанія.

Років п’ять тому ми разом із колегою Юрієм Мельником вирішили зробити подарунок нашому місту — Тетієву та збудували в центрі пам’ятник Георгію Побідоносцю. На відкриття пам’ятника ми спеціально запросили Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Дуже приємно, що владика відгукнувся на нашу пропозицію та провів освячення. Також збудували пам’ятники княгині Ользі, Андрію Первозванному та Петру і Павлу. Хочемо, щоб наше місто, наша громада були красивими та приємними для життя.

Також спільно з аграріями Тетіївщини два роки тому ми збудували церкву Всіх Святих у Тетієві. Обрали проєкт, який найбільше припав до душі, і сьогодні храм прикрашає наше місто.

Найцікавіший ваш проєкт, на наш погляд, — це парк на околиці Тетієва.

Так, це моя особлива любов — парк «Казковий», який ми збудували на місці колишніх занедбаних городів за ініціативи довколишніх мешканців. Хоча були й такі, що думали, ніби я хочу загарбати цю землю… Почалося з ідеї дитячого майданчика, а потім ми вирішили зробити щось більше. Це місце, де заборонений алкоголь, кожне дерево має окрему форсунку і поливається у спеку. Унікальний куточок для відпочинку з рідкісними рослинами, фонтанами, скульптурами. Тут охоче проводять час і дорослі, і діти.

Про захоплення спортингом

Хто привів вас у спортинг? Із чого все розпочалося?

Цим хобі мене захопив мій добрий товариш — комерційний директор «РАЖТ Семенс Україна» Іван Терещенко. Кілька разів він запрошував мене на Дні поля, і я потихеньку взявся стріляти. При цьому у мене 25 років мисливського досвіду. Але коли я приїжджав і не міг влучити у тарілку, то казав: «Іване, це не моє!» Проте почав тренуватися і справа пішла на лад.

Наскільки складно влучити у мішень початківцю?

Влучити у тарілку, яка летить із непередбачуваною траєкторією, дуже непросто. Навіть люди з великим мисливським досвідом не можуть попервах збити й кількох цілей — немає навичок стрільби по рухомих мішенях.

Чи ставите собі за мету досягти успіхів у спортингу?

Я не можу себе назвати суперстрільцем. Стріляю непогано, але не претендую на якісь особливі досягнення. Для мене це швидше відпочинок та хобі, яке ніколи не набридає.

Чи розділяють члени родини ваше захоплення спортингом?

Спортинг став нашим сімейним хобі. Коли Марії було 13 років, я взяв її з собою, щоб показати, чим займаюся. Минулого року вона вже виграла Кубок України. Їй бракувало однієї тарілки до майстра спорту.

Я щиро пишаюся її успіхами. Дружину Ольгу мені також вдалося залучити до змагань, але не як учасника, а у ролі кваліфікованого арбітра. Скрізь на змагання ми їздимо разом.

Чи можна сказати, що захоплення спортингом об’єднує учасників у тісне коло однодумців?

У співпраці з компанією RAGT мені особливо імпонує те, що разом ми проводимо багато часу і в полі, і на стенді, й у нас склалися по-справжньому дружні щирі стосунки. Мені подобається, що в нас спільні цілі та ми дивимося в одному напрямку.

Спортинг захопив мене настільки, що я створив поблизу Тетієва стрілецький клуб «Зелений Гай». Дедалі більше людей приїжджають туди постріляти та відпочити. Але все, що ми робимо, — для дітей. Якби Марія не хотіла цим займатися, може, я б і не робив цього з такою наполегливістю. Тож любіть своїх дітей, працюйте, будьте відкритими — і все вдасться!