Коли мій син вивчав історію України у школі, мене засмутив той факт, що у підручнику замість портретів того чи іншого гетьмана переважно були надруковані булави. Водночас портрети польських королів, османських султанів та московських царів були представлені у достатній кількості та прикрашали підручник. Невже серед понад 60 постатей, які були відомі історикам, не було вартих відображення? Звичайно, далеко не всі вони мали прижиттєві портрети, а більшість тих, які збереглися, здебільшого були поганої якості як з історичної точки зору, так і художньої. Саме тому у мене виникла ідея відтворити та покращити існуючі образи, а за відсутності прижиттєвих зображень створити нову іконографію, керуючись історичними дослідженнями.
Зрозуміло, що при відтворенні образу кожного конкретного гетьмана чи козацького ватажка, ступінь достовірності буде різним. Це залежатиме від кількості та якості першоджерел. Але я глибоко переконана в тому, що створення портретної галереї видатних постатей необхідне для формування адекватного та яскравого образу минулого, а також для виховання молодого покоління. Водночас мені хотілося б уникнути дешевої героїзації, створити правдиві образи історичних діячів минулого. Для досягнення цієї мети я скористалася прикладом живої натури. У цьому мені надали безцінну допомогу актори Київського академічного театру імені Івана Франка, які на моє прохання запропонували своє бачення кожного конкретного образу, реконструктори військово-історичного клубу «Росичі» та інші.
Особливу подяку я хотіла б висловити директору Музею гетьманства Галині Іванівні Яровій, співробітникам цієї установи та історику Ользі Ковалевській за професійні історичні консультації за означеною темою.
У 2010 році створенням моєї серії гетьманів зацікавився відомий російський меценат В.Г. Карцев, власник петербурзької галереї N-prospects. У результаті плідної співпраці було створено 20 полотен, серед яких постаті не лише українських гетьманів, але й видатних ватажків козацтва.
На жаль, останні події в Україні зупинили цей проєкт. До того ж я дійшла остаточного висновку, що така колекція повинна перебувати в Україні. Шукаю зацікавлених людей для допомоги у створенні цього культурно-історичного проєкту.
Я з великим задоволенням хотіла б почати нову серію гетьманів та видатних представників козацтва України на якісно новому рівні.
Наталія Павлусенко народилася 1972 року в родині київських художників Миколи та Любові Павлусенків.
1990 року з відзнакою закінчила РХСШ імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю «живопис».
2000 року закінчила Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Б.Д. Грінченка, кафедру образотворчого мистецтва. З 1990 року донині працює в жанрі станкового живопису. Друга творча професія — педагог.
У різні роки викладала живопис і малюнок у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів імені Б.Д. Грінченка, а також багато років вела студію малювання для дітей та дорослих.
Персональний сайт: pavlusenkoart.com.ua
Електронна пошта: [email protected]
Український державний, політичний, військовий діяч, меценат освіти та церкви, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Народився на хуторі Кам’янець (нині — с. Мазепинці Білоцерківського району Київської області). Навчався у Києво-Могилянському колегіумі. За сприяння свого батька потрапив на службу до польського короля Яна II Казимира. Як представник короля мав доручення до гетьманів Юрія Хмельницького та Павла Тетері. Після повернення до України перебував на службі у Петра Дорошенка та Івана Самойловича. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Лівобережної Гетьманщини. Залишаючись під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави з кордонами часів Богдана Хмельницького. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, проте 1708 року перейшов на бік шведів з метою позбутися московського протекторату. Після поразки українсько-шведського війська під Полтавою перебував в еміграції на території сучасної Молдови, терени якої були під владою Османської імперії. Помер у козацькому таборі у с. Варниця під Бендерською фортецею. Пізніше перепохований у м. Галац (нині — Румунія).
Гетьман реєстрового козацтва, видатний полководець, відомий політичний діяч. Походив із православної шляхетської родини Підкарпаття. Здобув освіту в Острозькій академії. З 1601 року перебував на Запорозькій Січі. Брав участь у походах на Молдову та Лівонію. У 1606 році вперше був обраний гетьманом. Прославився як організатор воєнних походів запорозьких козаків проти татар та турків. Перемоги козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного сприяли піднесенню міжнародного значення українського козацтва. У 1618 році козаки Петра Конашевича-Сагайдачного брали участь у поході короля Владислава IV на Москву. У 1620 році за сприяння гетьмана Війська Запорозького єрусалимський патріарх Феофан висвятив Іова Борецького на митрополита Київського, чим було відновлено православну ієрархію в Речі Посполитій. Того ж року разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського православного братства. 1622 року під час битви під Хотином був смертельно поранений і невдовзі помер. Перед смертю усі кошти заповів на відновлення Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Київському Братському монастирі.
Єдиним автентичним портретом гетьмана, створеним одразу після його смерті, була гравюра, розміщена на сторінках панегіричного збірника Касіяна Саковича «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного…». Це дало мені можливість створити на основі цієї гравюри парадний портрет гетьмана.
Військовий діяч Речі Посполитої. Народився в с. Рогощі Любецького староства в родині шляхтича Михайла герба Sulima. Бориспільський намісник Переяславського староства (1612–1615). Урядник (виконавець адміністративно-суддівської та військової влади) Станіслава Жолкевського, коронного гетьмана, великого канцлера Речі Посполитої. Власник ленних маєтностей: с. Сулимінці, Лебедин, Кучаків та маєтку в Баришівці. Учасник походів запорожців на Крим під регіментом гетьмана Петра Сагайдачного (1615). Був у турецькому полоні (1616–1619). За воєнні заслуги нагороджений золотим медальйоном і титулом римського князя від Папи Римського Павла V (1619). Учасник Хотинської війни (1620–1621). Фундатор церкви Покрови Пресвятої Богородиці в с. Сулимінці (1629). Учасник походів запорожців на Крим під регіментом гетьмана Михайла Дорошенка (1622–1625). Гетьман Війська Запорозького його королівської милості Сигізмунда ІІІ Вази, короля Речі Посполитої (1628 — вперше; 1635 — вдруге). Успішний флотоводець, очолював постійні морські походи запорожців на Крим. Штурмував фортецю Азов. Захопив фортецю Кодак. На вимогу турецького султана Мурада IV засуджений сеймом Речі Посполитої та страчений у Варшаві (1635). Похований у містечку Стєвки Живицького повіту Краківського (тепер Сілезького) воєводства.
Політичний та військовий діяч другої половини XVII століття, кошовий отаман Запорозької Січі. Походив із с. Мерефа на Харківщині. Брав участь у національно-визвольній війні під керівництвом Богдана Хмельницького. Згодом проводив суперечливу політику, підтримуючи то одного, то іншого гетьмана, що негативно впливало на становлення козацької держави. Неодноразово брав участь у походах на Кримське ханство. З 1665 року був полковником харківським. Перебуваючи на цій посаді, не поривав стосунків з Гетьманщиною та Запорожжям. Виступав проти Андрусівського перемир’я між Річчю Посполитою та Московщиною, який поділив українські землі на Правобережжя та Лівобережжя, під зверхністю різних держав. Деякий час підтримував Петра Дорошенка, поки той не визнав турецький протекторат. У 1676 році прийняв від останнього гетьманські клейноди. Виступав проти Юрія Хмельницького під час Чигиринських походів. Помер на хуторі Грушівка. Похований поблизу Чортомлицької Січі (неподалік с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області).
Іван Сірко був героєм багатьох легенд, пісень, казок, дум. У ХХ столітті на підставі знайденого під час розкопок черепу антропологом Г. Лебединцевою було створено скульптурний портрет кошового на схилі літ.
У мене виникла ідея написати цього видатного отамана в молодшому віці, використовуючи за основу цей скульптурний антропологічний портрет.
Визначний український державний та політичний діяч, полководець, гетьман Війська Запорозького. Походив з родини православного шляхтича. Навчався у Київському колегіумі та Варшавській єзуїтській колегії. У 1618 році вступив до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. У 1620 році брав участь у Цецорській битві, в ході якої потрапив у полон. Протягом 1632–1634 років, імовірно, брав участь у війні Речі Посполитої з Московією. У 1637 році був учасником повстання Павла Бута (Павлюка). З цього ж року відомий як писар Війська Запорозького. У грудні 1638 році був обраний сотником Чигиринського полку. У 1647 році внаслідок конфлікту з представниками королівської адміністрації втратив маєток Суботів, що стало приводом для повстання, яке спалахнуло після обрання Богдана Хмельницького гетьманом на Запорожжі у лютому 1648 року. З 1648 року і до смерті у 1657 році військовим та дипломатичним шляхом намагався відстояти створення Козацької держави. Мав ідею створення спадкового гетьманату, однак через загибель його старшого сина Тимоша владу у 1659 році було передано Юрію Хмельницькому. Існує певна кількість автентичних портретів Богдана Хмельницького, які репрезентують три іконографічні типи гетьмана. В основу мого портрету було покладено класичний, або так званий гондіуський тип. Своїм твором я прагнула дати нове життя відомому образу.
Козацький ватажок, керівник одного з козацьких повстань 1594–1596 років. У молоді роки перебував на Запорожжі, брав участь у походах запорожців проти турків і татар. Згодом служив сотником надвірної хоругви у князя Костянтина Острозького. У 1594 році покинув службу та організував загін нереєстрових козаків, який улітку того ж року здійснив успішний похід на Молдову проти турків. Восени очолив повстання на Брацлавщині. Навесні 1596 року під Лубнами в урочищі Солониця був схоплений та виданий польській владі. 11 квітня 1697 року був страчений у Варшаві.
Прижиттєвого зображення Северина Наливайка не існує. Тому мій портрет цього історичного діяча був написаний на основі літературного портрету, створеного художнім словом Миколи Вінграновського у романі «Северин Наливайко».
Запорозький козак, учасник багатьох походів, молдавський господар (1577–1578). За легендою був братом молдавського господаря Івана Вода Лютого, мав рідкісну фізичну силу і великий зріст, запросто ламав руками підкови (за що запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити віз, запряжений шістьма кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота. Брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Після того як об’єднані турецько-трансильвансько-молдавські війська змусили Івана Підкову залишити Ясси, він був схоплений на теренах Речі Посполитої та страчений у присутності великої кількості народу і турецьких послів у Львові 16 червня 1578 року. Імовірно, похований на території Канівського монастиря. Ім’я Івана Підкови стало символом мужності та відваги.
Цей образ був створений на основі збереженого примітивного малюнку XVII століття з альбому, що належав С.А. Понятовському.
