Ірино, як вдається працювати в режимі 24/7 разом з чоловіком і донькою?

У нас чітко розподілені обов’язки і кожен знає, за що відповідає. Євген керує, я займаюся усім, що стосується маркетингу та комунікацій, а Ліля опановує агрономічну сферу та продажі.

Дійсно, у когось, хто спілкується зі своєю другою половиною 24 години на добу, можуть виникати побоювання, що станеш нецікавою для партнера. Однак насправді ми з Євгеном настільки зайняті робочими питаннями, що бачимося рідко. Натомість ми разом проводимо відпустку, я обожнюю наші спільні бізнесові проєкти, у нас один погляд на речі, спільні знайомі, інформаційне поле. Тобто однакова орбіта руху. Ліля тепер виступає третім арбітром. Знаєте, тут будуть доречними слова Антуана де Сент-Екзюпері про те, що справжнє кохання — це не тоді, коли ви не можете відвести очей одне від одного, а коли ви дивитеся в одному напрямку.

Ліліє, розкажи, коли ти вперше замислилася, що хочеш продовжувати справу батьків?

Зараз вже не пригадаю, коли точно вирішила займатися аграрною справою. Тут зіграла свою роль сукупність факторів. По закінченні школи прийшов час вибору майбутньої професії. Знала, що це буде спеціальність, пов’язана з хімією та біологією, оскільки я дуже любила ці науки. Тому вступила на факультет біотехнологій до НУБіП і стала замислюватися над тим, де працюватиму далі.

Мене завжди надихали батьки, особливо тато. Я бачу, як його поважають люди, він — справжня зірка в агросфері! Взагалі у «Вілії» зібралася напрочуд класна команда. Приємно, коли бачиш, як люди на повну віддаються своїй справі. У нас є такі суперкваліфіковані люди, справжні генії! Тому мені не бракує прикладів для професійного зростання. До того ж в Україні агробізнес — одна з небагатьох сфер, де можна рости і розвиватися.

Я намагаюся відповідально ставитися до всього, що роблю. Якщо є якесь завдання, то краще його виконати сьогодні, а ще краще — позавчора. Також боюся розчарувати тата. Він же мене час від часу підбурює, мовляв, ти маєш мене перевершити, час плине, треба бігти і розвиватися. Відповідно, я просто не можу собі дозволити лінуватися, оскільки всі на мене дивляться і не хочеться підвести тата.

Ірино, які ваші безпосередні обов’язки у компанії?

Я керівниця департаменту внутрішніх та зовнішніх комунікацій і відповідаю за інформаційні контакти з представниками органів влади, бізнес-партнерами, власниками паїв тощо. Тобто слідкую за правильним висвітленням діяльності ГК «Вілія», її іміджем у суспільстві. З іншого боку, я стежу за атмосферою в команді. Адже якщо працівник буде чимось незадоволений і погано відгукуватиметься про щось, то навряд чи зовні це гарно виглядатиме.

Ірино, на вашу думку, чи є різниця між тим, як жінки та чоловіки приймають рішення?

Ну, по-перше, і жінки, і чоловіки бувають різними і можуть поводитися по-різному. По-друге, особисто я більш виважена, я перфекціоніст, мені складніше припуститися помилки під час прийняття важливого рішення, оскільки відразу міркую: яким буде найгірший варіант розвитку подій… На мою думку, чоловікам більше властива інтуїція, справжня ділова чуйка — як у Євгена.

То виходить, жінки — більш раціональні, а чоловіки — інтуїтивні? Ми з вами щойно зруйнували поширений стереотип!

Лілю, твої батьки — чудовий приклад для наслідування. Як вважаєш, які риси характеру ти взяла від кожного з них?

Як я вже казала, я багато перейняла від тата. Зокрема, комунікативність у мене точно від нього, а також прагнення бути лідером, не стояти на місці та рухатися вперед. Якщо мене щось не влаштовує, то я відразу буду змінювати ситуацію. Я керуюся під час прийняття рішень простим правилом: краще я щось спробую і в мене не вийде, аніж сидітиму склавши руки.

Чим конкретно ти зараз займаєшся, які твої обов’язки?

Я менеджерка із продажів ЗЗР і насіння. Працюю з різними клієнтами, від малих фермерських господарств до великих агрокомпаній. Коли я ще тільки робила перші кроки в агробізнесі, то відразу сказала, що агрономом бути не хочу, оскільки зранку і до пізньої ночі потрібно бути в полі. Навіть нерідко поїсти нормально не вдається. Якщо ще є сім’я, діти, є жіночі обов’язки, ще й хобі хочеться мати, то не уявляю, як усе це можна встигнути. Натомість хочу відзначити, наскільки у нас у компанії хлопці-агрономи віддані цій справі. Я просто захоплююся їхніми дружинами, які це все витримують…

Дівчина-агроном — це все ще досить незвично, майже 90% агрономів — чоловіки.

Я завжди казала, що робота моєї мрії — працювати з людьми, неважливо, чи це чоловіки, чи жінки. З багатьма клієнтами хочеться просто поговорити, послухати, порадити, не обов’язково про робочі моменти. Звісно, що у роботі з клієнтами жінці дещо простіше. Можу в потрібний момент посміхнутися, пожартувати. Гадаю, що у цій сфері за успішністю жінки на рівних із чоловіками.

Як кажуть, кадри вирішують усе. І щоб люди працювали завзято, про них потрібно піклуватися. Ірино, яку додаткову мотивацію ви практикуєте у своїй компанії?

Наприклад, цьогоріч у нас стартувало медичне страхування працівників. Також обов’язково щороку в лютому агрономи та працівники інженерної служби поєднують навчання з відпочинком у Буковелі. Окрім цього, ми оздоровлюємо тих співробітників, які працюють із хімічними препаратами.

Однак матеріальні стимули — це далеко не все. Я з теплотою пригадую ті часи, коли наша фірма була маленькою та у прямому сенсі слова сімейною і ми всі збиралися за одним столом. Тому хочеться перенести цю сімейність на таку велику компанію, яка зараз вже нараховує 1200 штатних працівників. Так, щороку ми проводимо принаймні три великі спільні заходи. Це може бути, наприклад, показ кінофільму просто неба для тисячі глядачів — наших працівників разом із частуванням від топ-менеджерів. Ми організовували також велосипедні змагання і змагання на воді, проводили конкурси на кращі рецепти пасок, розігрували призи на день народження фірми.

Однак цього року коронавірус поставив усе з ніг на голову і всі вже скучили за нашими командними заходами та нашою фірмовою стравою — кулішем.