Наука, практика, бізнес

Я народився у селищі міського типу в Луганській області. Мій батько працював механізатором у колгоспі, був передовиком. Звісно, я, як і всі сільські діти, змалку цікавився тим, що робиться в полях. Бігав до батька на роботу, дивився, як працює комбайн, трактор. Тоді серед старшокласників вважалося престижним працювати на канікулах у колгоспі. Починаючи з восьмого класу я три роки поспіль працював у батька помічником комбайнера. Мене цікавило все: як розвивається пшениця, як вносяться міндобрива тощо.

Коли у 1991 році закінчив школу із золотою медаллю, довго розмірковував і зрозумів, що потрібно займатися тим, що мені цікаво. І вирішив: хочу стати агрономом. Тож після закінчення Луганського сільгоспінституту відразу почав працювати за фахом у Сватівському районі Луганської області.

Ще в інституті мене запрошували до аспірантури, однак за рік я вступив до аспірантури у Києві — до нинішнього НУБіП. Захистив кандидатську дисертацію, після чого мене запросили працювати викладачем. Моя дисертація стосувалася дослідження системи обробітку при вирощуванні кукурудзи і вдосконалення системи захисту цієї культури. Впродовж семи років викладав землеробство і гербологію, навіть почав писати докторську…

При цьому я постійно проводив наукові дослідження, зокрема випробовував нові препарати на посівах різних культур. Вже тоді я з колегами по кафедрі співпрацював із відомими компаніями, в тому числі із «Сингента». Тоді це були ще маловідомі препарати, а сьогодні їх знає кожен агроном. Щороку молоді науковці презентували свої досліди в університеті, і в цих заходах брали участь представники відомих компаній. Після однієї з презентацій до мене звернулися представники «АМАКО» і запропонували очолити новостворений департамент захисту рослин. Це і був мій перехід із науки до бізнесу — шість років я пропрацював у компанії, набрався бізнес-знань, і дуже вдячний всім колегам за співпрацю. В «АМАКО» ми, чи не першими в Україні, запропонували повний пакет технологічної підтримки для клієнтів.

Головне — це кадри

Ми визначали проблеми при вирощуванні сільгоспкультур і пропонували технологічні рішення. Це досвід, адже щоденно спілкуєшся з провідними агровиробниками. Зрештою, настав час, коли з’явилося прагнення розпочати власну справу. Зібралися люди, які вирішили започаткувати аграрний бізнес з нуля, — це мої нинішні партнери. З 2013 року наша команда зайшла на Чернігівщину. Тут було підприємство, яке агрохолдинг виставив на продаж під час реорганізації. Працювало до десятка осіб, а всі польові роботи виконували мобільні механізовані загони, починаючи від сівби і закінчуючи збиранням. Тому до нас ніхто не займався покращенням матеріальної бази підприємства, соціальними питаннями у селі. Не було нормальних умов для проживання механізаторів, їдальні, іншої інфраструктури.

Починали ми з 4000 га, а зараз маємо 8900 га. Я вважаю, це свідчення нашої чесної та відповідальної політики з власниками земельних паїв.

Головною проблемою на початку нашої роботи була відсутність кадрів, у «спадок» дісталися лише охоронці, директор і комірник. Тому на першому етапі головним завданням стало формування ефективної команди. Тим паче, що я прагнув реалізувати здобуті знання і впровадити сучасні технології на нашому підприємстві, що неможливо без професійних робітників.

Сьогодні у нас у штаті понад 120 постійних працівників. Із сезонними в літні місяці — більш ніж 150. Я думаю, всі розуміють у теперішніх умовах, настільки важливе для сільської місцевості та для держави кожне робоче місце.

Ми орієнтувалися на високопродуктивну сучасну техніку, а на ній повинен працювати підготовлений кваліфікований механізатор. Два-три роки пішло на те, щоб сформувати колектив. У нас тепер стале ядро — переважно молодь, яка вміє працювати із сучасними елементами навігації, хоча є також досвідчені кваліфіковані люди старшого віку. Вимога до всіх одна — виконувати роботу якісно. Нині ми одне з найбільш високотехнологічних підприємств у регіоні. І багато сусідів, дивлячись на нас, ідуть тим самим шляхом.

Не стояти на місці

Рентабельність агробізнесу — тема дуже непроста. Якась культура може бути суперприбутковою рік-два, а потім ціна на неї падає, і все. Наприклад, чотири роки тому горох давав чудові прибутки. Ми напрацювали ефективну технологію вирощування цієї культури і збирали «на коло» не менше ніж 4 т/га. Тоді його вартість сягала $300 за 1 т. Потім Індія запровадила мита, і ціна на горох впала нижче $200. Проте ми не відмовляємося від цієї культури, продовжуємо висівати на площі близько 700 га. Впевнений, що ціна цього року буде значно вищою. Рівень цін на інші наші основні культури (пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник) також залежать від кон’юнктури на світовому ринку. Тому вирощуємо в господарстві п’ять-шість основних культур, щоб уникнути ризиків «просідання» цін по якійсь культурі.

Нині середній прибуток з одного гектара у нас перебуває на рівні $320–350. Однак з кожним роком прибутковість у рослинництві знижується. Чому? Як кажуть, на складні запитання немає простих відповідей. Річ у тім, що валовий дохід у нас залежить від рівня урожайності та цін на світових ринках, бо ми орієнтовані на експортні культури. Натомість затрати постійно зростають — заробітна плата працівників, вартість добрив і засобів захисту рослин, насіння, техніки, оренда за паї тощо.

Крім того, впродовж останніх років людство стикнулося з проблемами глобальної зміни клімату. Україна — одна з перших країн у світі, де ці зміни відбуваються найдинамічніше. Щорічне зростання середніх температур, а головне суттєве зменшення кількості опадів по місяцях, збільшення тривалості бездощових періодів під час вегетації культур до 1,5–2 місяців — серйозні виклики для аграріїв уже в усіх регіонах нашої держави. Чернігівщина, яка ще 10–15 років тому вважалася зоною достатнього зволоження, сьогодні потерпає від щорічних посух та температурних рекордів. Це вимагає від нас, аграріїв, зміни підходів до побудови технологій вирощування культур. Зокрема, до системи обробітку ґрунту, всі заходи якого повинні бути спрямовані на накопичення та збереження ґрунтової вологи. Вже зазнає суттєвих змін система удобрення рослин, оскільки в посушливих умовах традиційні гранульовані добрива стають малоефективними. Зростають вимоги аграріїв до їх розчинності, тому все більшого поширення набуває внесення рідких комплексних добрив.

Підбір гібридів та сортів повинен розглядатися через призму їх посухо- та жаростійкості. Зокрема, в нашому господарстві ми щороку проводимо тестування близько 100 гібридів кукурудзи та соняшника від провідних світових компаній, 20 сортів озимої пшениці, сої, гороху. Ті, які дають найкращі результати в наших ґрунтово-кліматичних умовах, потім висіваються у виробничих полях. До речі, на нашій базі постійно проходять семінари, дні поля. Ми охоче ділимося результатами досліджень із сусідами та усіма зацікавленими колегами.

При цьому не забуваємо про класичні постулати агрономічної науки, такі як сівозміна.

У більшості агрокомпаній в Україні сівозміна досить умовна і набір культур залежить від регіону. Там, де менше вологи, — це озимі зернові та соняшник. А ми вирощуємо шість-сім основних культур. Кукурудза в нас займає 3000 га, озима пшениця і соняшник — по 2000 га, горох — до 1000 га, під сою і пивоварний ячмінь відвели по 500–600 га. Плануємо збільшувати площі під кукурудзою, оскільки тепер маємо сучасний потужний елеватор.

«Сингента» не потребує реклами

Особливо важливою і цікавою є співпраця з такими компаніями, як «Сингента». За довгий час у нас склалися партнерські, навіть дружні відносини. Ми використовуємо багато продуктів компанії. У загальному обсязі засобів захисту рослин, які ми використовуємо, препарати «Сингента» займають не менше ніж половину.

Лінійка гібридів соняшника у «Сингента» — номер один на ринку в нашому регіоні. Це потужні високоврожайні гібриди, які можна підібрати під будь-які умови вирощування. Моє наукове минуле дається взнаки, і ми постійно закладаємо якісь досліди: випробовуємо насіння, нові засоби захисту рослин. Так, два-три роки ми тестували нові протруйники «Сингента» на озимій пшениці, зокрема Вайбранс Інтеграл.

Коли починали тут працювати, «Сингента» запрошувала мене на семінари до Полтавської області, в інші регіони. Я казав: «Там умови інші, ніж у нашій зоні. Давайте щось тут робити!» І ми почали закладати постійні демоділянки, а далі компанія, звернувши увагу на наше серйозне ставлення до справи, почала проводити у нас наукові семінари. Так, наприклад, минулого року був проведений науково-практичний семінар з вирощування озимої пшениці в нашому регіоні. Спільно з провідними науковими працівниками було закладено досліди з вивчення трьох систем захисту на 14 сортах озимої пшениці. Ми отримали дуже цікаві, а головне корисні практичні результати щодо вдосконалення технології вирощування пшениці в наших умовах. Зараз уклали угоду щодо постійно діючого демомайданчика, де будуть демонструватися та вивчатися останні інноваційні розробки компанії. Створюємо такий собі спільний мініагроцентр.

У виробничих полях вирощуємо відомі гібриди соняшника виробництва «Сингента». Класичні — Конді, Бріо, євролайтнінгові — раніше Неома, а нині Діамантіс. Використовуємо при цьому їх гербіцид Каптора. Широко застосовуємо на соняшнику фунгіциди Амістар Екстра, Амістар Голд. На озимій пшениці вже декілька років поспіль використовуємо виключно захист «Сингента». Це, наприклад, фунгіцид Тілт Турбо. Також ми одними з перших в Україні почали застосовувати фунгіцид Елатус Ріа, а на кукурудзі — гербіциди Елюміс та Люмакс.

Елеватор — можливості для розвитку

Логістика з північних регіонів України не така зручна, як із центральних чи південних областей. Тут досить мало сучасних елеваторів. Тому у нас завжди була проблема зі зберіганням кукурудзи і соняшника, особливо у вологі роки. Будівництво елеватора — логічне завершення сільськогосподарського процесу. Такі об’єкти окуповуються не менш ніж за шість-сім років. До того ж ми залучали кредитні кошти. Нам потрібно було пройти етап відсутності повноцінної власної доробки і зберігання зерна, щоб усвідомити їх вагу, так само, як і можливості відвантажувати зерно залізницею. Коли порахуєш кошти за зберігання на чужому елеваторі, починаєш все розуміти…

Нині ми збираємо мінімум 45 000 т зерна. Частину зберігали на наших існуючих підлогових складах, освоїли зберігання в поліетиленових мішках-рукавах. Утім, інколи були змушені продавати частину врожаю майже з поля за такою ціною, яка є в даний момент на ринку, не маючи змоги дочекатися кращої. Головні ж проблеми були при збиранні кукурудзи. Постійно треба було домовлятися, щоб нам висушили кукурудзу. Не завжди елеватори могли прийняти і вчасно доробити наш обсяг зерна. Коли залежиш від інших, затягуються строки збирання. Ти не встигаєш в осінній період вчасно та якісно провести обробіток ґрунту. Якщо ж основний обробіток ґрунту проводиться навесні, то на тих полях гарантовано буде нижча врожайність.

Тому ідея побудови власного елеватора назрівала. Ми розуміли, що це дуже серйозні інвестиції, та хотіли отримати по-справжньому сучасний високотехнологічний об’єкт. Ми не поспішали, коли вибирали сушарку. Відвідували інші елеватори, спілкувалися з їх працівниками, цікавилися особливостями обслуговування та експлуатації обладнання різних виробників. Врешті-решт зупинилися на сушарці STELA, яка підходила нам за всіма параметрами. Слід ще враховувати такий важливий фактор: коли купуєш дорогу річ, то дуже важливе сервісне обслуговування.

Найперше завдання для нового елеватора — забезпечити якісне зберігання власної вирощеної продукції. Проте, будували ми його з такою метою, щоб в тому числі надавати якісні послуги сусіднім агровиробникам. Потужна сушарка та 60 000 т одночасного зберігання в металевих «банках» плюс близько 20 000 т у підлогових складах дозволяють це робити. Побудована та ліцензована сучасна лабораторія з визначення та контролю якості зерна. До елеватора підведені залізничні колії, а отже, ми забезпечуємо відвантаження зерна залізничними маршрутами. А головне — з нуля сформована та вже ефективно працює кваліфікована команда працівників елеватора. З гордістю можу сказати, що на сьогодні це один з найсучасніших об’єктів у нашому регіоні, який може надавати повний спектр елеваторних послуг.

Земля — це не квартира

Я вважаю, що запровадження ринку землі назріло давно. Ринок землі потрібен. Це потужний поштовх у розвитку агросектора та держави в цілому. У нас родючі ґрунти, але скористатися цією перевагою стає все проблематичніше через брак вологи. Особливо це стосується південних областей, де люди змушені вирощувати дві-три культури. Як можна підвищити продуктивність ріллі на півдні? Тільки інвестуючи у зрошення полів.

Зрозуміло, що нині наша держава не має можливості вкладати в це кошти. Фермер або інші сільгосппідприємства за нинішнього стану справ також не будуть, бо, умовно кажучи, через кілька років цієї землі у них може не бути, разом із прокладеною зрошувальною системою… Поки людина не буде впевнена у завтрашньому дні, не буде захищена її власність, вона не буде інвестувати великі кошти у капітальні проєкти. А наразі працює, як вийде. Пішли дощі — пощастило, немає — то немає і врожаю. При цьому потенційна родючість ґрунту на півдні України дуже велика, і цей край при зрошенні може стати лідером з ефективності вирощування культур.

У наших північних регіонах України інша проблема — ґрунти відзначаються підвищеною кислотністю. Це суттєво обмежує потенціал урожайності вирощуваних культур. Потрібно проводити хімічну меліорацію ґрунтів, зокрема вапнування, яке також потребує величезних інвестицій. Якщо людина не буде впевнена, що ця земля, ці поля її власність, то теж не буде проводити подібні заходи, адже окупність таких затрат не рік, не два і навіть не три.

Тому ринок землі потрібен, і та цифра 100 млн т валового збору зерна в Україні, яку часто мрійливо декларують чиновники, перетвориться на абсолютну реальність.

Інше питання, наскільки досконалий закон про ринок землі. Поки я не бачу там якихось особливо проблемних моментів. Він достатньо обережний. Запрацює з 1 липня 2021 року, право придбати землю матимуть фізичні особи — громадяни України не більше ніж 100 га в одні руки. З 1 січня 2024 року буде дозволено купувати юридичним особам, за умови що їх власниками є громадяни України, з обмеженням 10 000 га землі. Дуже важливо, щоб держава забезпечила захист існуючих орендних договірних відносин.

Нині часто звучать тези, що прийнятий закон недостатньо ліберальний, що він не дасть швидкого економічного поштовху галузі. Ми пам’ятаємо, що на початку влада була за такий дуже відкритий варіант закону про землю з правом придбання іноземцями. Проте хочу нагадати, що історично земельні питання надзвичайно чутливі для українців. Земля — це не просто територія чи ґрунт. Це для українців набагато більше, це те, без чого не може існувати народ і суверенна держава. І це не такий товар, як квартира, як дехто порівнює. Тому в питаннях прийняття законів про ринок землі влада не має права на помилки. Тим паче, що вільного обігу земель у світі практично не існує й кожна держава захищає свої інтереси та інтереси своїх громадян.

По-іншому повинні дивитися державні чиновники та законотворці на земельні питання в нинішніх умовах. Глобальна пандемія коронавірусу показала, наскільки модель глобального світу вразлива, і кожна держава залишилася сам на сам зі своїми проблемами. Давайте додамо сюди глобальні зміни клімату на планеті, збільшення кількості населення світу. У той же час відбувається суттєве зменшення площ сільськогосподарських угідь. У недалекому майбутньому постануть досить непрості питання харчової безпеки та боротьби за продовольчі ресурси, що торкнуться кожної країни і кожного жителя на планеті.

Наскільки Україна буде готова до цих викликів, чи зможе ефективно скористатися своїми ресурсами, в тому числі залежить і від земельної реформи.

Віра Розуменко, директор ДП «Зернятко»
На елеваторі не має бути черг

Ідеальних речей не існує. Але є люди, які прагнуть досягти ідеалу та робити досконалі прилади, вирощувати рекордні врожаї попри всі погодні негаразди. Або проєктувати та будувати елеватори, які є прикладом для всіх інших гравців ринку.

Саме до такої категорії людей і належить Віра Прокопівна Розуменко, директор ДП «Зернятко». Найсучасніший продуманий до найдрібніших деталей елеватор компанії з’явився саме завдяки її наполегливому бажанню робити ідеальні речі.

Це її розповідь.

Чого не має бути

Це вже четвертий великий елеватор, який я очолюю. У мене є власне бачення раціоналізації роботи елеватора, що напрацьовувалося впродовж багатьох років. Зокрема, це стосується технології приймання зерна на зберігання.

У період жнив майже біля всіх зернозберігальних підприємств України утворюються довжелезні черги з вантажних автомобілів. Це пояснюється тим, що традиційна схема приймання зерна прямо залежить від потужності сепаратора, яка реально перебуває в межах 120–150 т/год.

Зерновози в черзі змушені очікувати, коли буде очищене зерно з попередніх машин.

Це неефективно, оскільки така затримка негативно відображається не лише на продуктивності роботи елеватора, але й на якості виконання польових операцій. Призупиняється робота комбайнів, що призводить до втрат зерна через осипання, а також із запізненням провадяться подальші роботи: обробіток ґрунту, внесення добрив, сівба озимих культур тощо.

У нас встановлений сепаратор німецького виробництва, працюють потужні транспортери продуктивністю 175 т/год, а на вивантаження — 250 т/год.

Раціональна схема

У нас передбачена раціоналізована схема приймання зерна. Ми не проєктували дуже великої завальної ями — її обсяг у нас становить 60 куб. м. Натомість встановили технологічне обладнання: ланцюгові транспортери та норію потужністю 250 т/год. Також встановлені дві ємності обсягом по 500 т кожна, які слугують для проміжного зберігання зерна з машин. Вже з них зерно прямує на сепарацію. Завдяки цьому у нас не втрачається жодної хвилини. Машина висипала зерно в яму — і відразу воно викачується у ці дві приймальні накопичувальні ємності. Буквально 7–10 хвилин — і машина поїхала далі.

Ці дві накопичувальні ємності по 500 т дають змогу вирішити ще одне важливе технологічне питання. Адже елеватор повинен заробляти гроші, а отже, приймати врожай на зберігання від сторонніх компаній. Трапляється таке, що звідти привозять зерно кукурудзи з набагато вищим відсотком вологості. Скажімо, ми молотимо по 22%, а у них — 28%. Що робити в такому разі, адже будь-яка сушарка в одному режимі може сушити зерно, різниця якого за вологістю поміж різними партіями не перевищує ±3%? Якщо ми засиплемо на 5–6% вологіше зерно, то буквально виведемо агрегат з ладу.

За традиційної технології ми просто б попросили клієнта привезти зерно пізніше, що не завжди для нього зручно. Натомість наявність двох хоперів по 500 т дає нам змогу змішати зерно з високою вологістю та зерно із низькою, утворивши однорідну масу, яку можна спокійно сушити. Оператор зробить суміш і буде впевнений, що на сушіння пішло гомогенне зерно.

Початкова потужність нашого елеватора становить 30 000 т одночасного зберігання, хоча під час проєктування ми розраховували, щоб був запас по продуктивності на всі 60 і більше тисяч тонн. Усю технологію відразу робили на дві черги. Я це знала зі свого досвіду, адже коли у компанії з’являється сучасний елеватор і керівництво переконується в його ефективності, то хочеться його розширити — з метою подальшого розвитку всього підприємства.

Було дуже важливо отримати технічну можливість компонувати залізничні маршрути. У нас три колії, на кожну з яких стає по 18 вагонів. Ще один важливий фактор успіху зерносховища — сучасна лабораторія з якісним обладнанням, що створена у нас.

Врахувати висоту

Ми дуже ретельно прораховували усі конструкції. Так, ми зменшили висоту башти і, відповідно, висоту сушарки. Якби сушарка була вищою на 2 м, то робоча башта мала б вирости на 6 м. Це все величезні кошти і додаткова робота.

Зернова сушарка STELA дуже зручна в роботі та забезпечує головне — стабільність результату на виході. Тут все автоматизоване, і я знаю, що кожна з трьох змін операторів посушить зерно з вологістю 13,8–14%, а не, скажімо, 15%. Це має велике значення, оскільки перевищення цього показника спричинить низку додаткових проблем, таких як псування врожаю під час зберігання.

Дуже важливо, що STELA забезпечує високий рівень сервісного обслуговування та проводить навчання операторів. Адже такі високопродуктивні агрегати потрібно використовувати на всі 100%. У такому разі вони забезпечують відчутну економічну ефективність.

Інше елеваторне обладнання (транспортне обладнання, силоси) у нас вітчизняного виробництва й обиралося з урахуванням економіки. Україна робить дуже непогане обладнання за нижчими цінами порівняно з імпортним. Крім того, це дає можливість отримати відшкодування частини вартості за державними програмами. Ми виходили з того, щоб отримати вартість елеватора у $150 за 1 т зберігання, а не $220 за 1 т чи більше, як я зустрічала на інших аналогічних об’єктах.

 

Професійне та особисте

Останнім часом мій день розпочинається з прогнозу погоди — дивлюся, чи не обіцяють дощ. Думаю, не тільки в мене так. Потім зв’язуюся з головним агрономом, цікавлюся, як пройшла нічна зміна, обговорюємо, що будемо робити завтра-післязавтра. Коли приїжджаю до господарства, то можу бути до 10–12 ночі в полі. Така наша робота: лягаєш пізно, встаєш рано.

У мене дружина і три доньки: 15, 12 та 8 років. Хотілося б, щоб хтось продовжував мою справу. Але гадаю, кожна з них сама вибере власний шлях. Як кажуть: якщо не хочеш працювати жодного дня, то займайся улюбленою справою.

Прагну частіше відпочивати із сім’єю. У мене немає фанатичних захоплень на кшталт полювання чи рибальства. Я люблю такий динамічний вид спорту, як бадмінтон, він дозволяє тримати себе, як кажуть, у формі та зняти емоційне й психологічне навантаження. І дуже люблю подорожувати. Побував у багатьох країнах на різних континентах і планую ще. Подобаються багато країн: Сполучені Штати, де все комфортно і зрозуміло, Європа — її історія тисячоліть. Однак свого часу довелося по роботі багато поїздити всією Україною, і я зрозумів, наскільки наша батьківщина красива, наскільки різна. У нас величезний туристичний потенціал.

Хочу побажати колегам сприятливих для посівів погодних умов, гарних врожаїв. До всіх інших негараздів наші сільгоспвиробники давно призвичаїлися і навчилися працювати та виживати самі. Тому побажаю не втрачати оптимізму та розуміти, що наша праця допоможе збудувати Україну такою, як ми хочемо.