(1874/75–1937) «Вітряк», початок XX ст., полотно, олія, без рами 18х22, з рамою 40х45

Народився Никанор Онацький на хуторі Хоменкове Полтавської області (нині — село Московське Липоводолинського району Сумської області) в родині козака­хлібороба. Закінчив народну, а потім Гадяцьку повітову школу. Навчався у Московському художньому училищі Строганова, Одеському художньому училищі. Був учнем Іллі Рєпіна у класі живопису та малюнка при Вищому художньому училищі при Імператорській академії мистецтв у Петербурзі. Перебував у лавах Асоціації художників Червоної України.

Никанора Онацького тричі арештовувало ГПУ за контрреволюційну діяльність. 3 лютого 1934 року, коли відбувся другий арешт, його доправили з Полтави до Харкова у тюрму на Холодній горі, описаній у романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський». Тут митець сидів у камері Ч.62, згодом у камері Ч.58, де піддавався тортурам протягом 47 діб. У 1937 році за рішенням «трійки» НКВС Никанор Онацький був репресований та розстріляний, а його роботи тривалий час замовчувалися.

Твори майстра зберігаються в державних та приватних колекціях України, Росії, в закордонних зібраннях США, Канади, Польщі, Чехії, Великої Британії та інших країн. Нині спадщина митця стає дедалі більш поцінованою. Ще сто років тому дерев’яні вітряні млини були невід’ємною частиною українського пейзажу. За ними визначали шлях, і вітряки слугували місцем збору селян, які приходили, щоб змолоти своє збіжжя. Вітряні млини виступали важливим елементом тодішньої аграрної економіки, оскільки часто були єдиним доступним місцем, де можна було розмолоти зерно на борошно.

Звісно, око художника сприймало передусім не економічну, а естетичну цінність вітряків, які густо змережили пейзажі старої України. Деякі вітряки стояли по сто і більше років та були свідками буремних подій давнини. На початку ХХ століття видатний український художник Никанор Онацький блискуче увічнив на полотні один із таких старовинних вітряних млинів. 2 жовтня 1956 року постановою Полтавського обласного суду Никанор Харитонович Онацький був реабілітований посмертно.

ВОЛОДИМИР ВУЧИЧЕВИЧ-­СИБІРСЬКИЙ (1869–1919) «Перед грозою», 1899, полотно, олія, без рами 91х158

Полотно «Перед грозою» було написане Володимиром Вучичевичем в один із найбільш плідних періодів творчого життя. Саме в цей час художника починають особливо надихати сільські пейзажі. Його нестримно тягне до мандрів, подорожей і зображення природних краєвидів. Картина «Перед грозою» передає одне з найемоційніших літніх відчуттів — очікування грози, дедалі сильніші подихи вітру, запах дощу, хмари, що насуваються… Літня гроза — водночас грізна і прекрасна, напоїть поля, хоча може завдати суттєвої шкоди селянину. Зображення на полотні бентежить і викликає літні спогади.

МИКОЛА САМОКИШ (1860–1944) «Портрет альпійської породи», 1892 полотно, олія, без рами 90х65, з рамою 126х100

Микола Самокиш — український художник­баталіст, майстер анімалістичного жанру, графік. Академік живопису (1890) і дійсний член Імператорської академії мистецтв (1913), заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937), лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941). Володар п’яти срібних, великої та двох малих золотих медалей Академії мистецтв, срібної медалі Всесвітньої виставки в Парижі. Лауреат Першої премії графа С.Г. Строганова (1883). Його роботи представлені в багатьох музеях і колекціях України, Росії та Європи.

МИКОЛА БОГДАНОВИЧ (1924–2010) «ПОЧАТОК ВЕСНИ», 90-­ті роки ХХ ст. полотно, олія, 40х59

Це полотно викличе справжню ностальгію в аграрія. Адже такий класичний прихід весни останніми роками можна побачити нечасто. Скутий впродовж, здавалося б, безкінечної зими Дніпро оживає, а разом з ним оживає й місто. Крига скресла, що символізує початок нового сезону і нового життя. Хоча дерево на передньому плані і стоїть без листя, однак відчувається, що воно живе. Художнику вдалося передати невловимий перехід природи від зимового спокою до буяння.