Спецпроекти / Кейси / Три дні в полях із Toyota     03 квітня 2019 10:36

Без досвіду та вищої освіти — як почати працю в агро?

Історія вітчизняного аграрія, який за допомогою нестандартного мислення та виважених рішень руйнує стереотипи сільськогосподарської галузі

Руслан Трояченко, власник господарства «Жерм», що у Житомирській області, своїм прикладом демонструє, що нестандартний підхід та сміливість — це вдала суміш для досягнення результатів.

Можливо, його підхід у бізнесі стане корисним не тільки для сільського господарства, а й інших видів діяльності.

За словами підприємця, людина може бути без досвіду або вищої освіти — головне мати правильне мислення та звичайне розуміння процесу.

Як все починалося

На відміну від багатьох працівників сільськогосподарської галузі Трояченко не мав вищої освіти на старті своєї справи у 2010 році. До аграрного університету вирішив вступити відносно нещодавно — два роки тому здобув вищу аграрну освіту, а зараз вже навчається в аспірантурі.

«Я розпочав займатися сільським господарством без освіти. Все вивчав одразу на практиці. Навчання в університеті — виключно моє бажання, та й, може, буде надбавка до пенсії», — жартує підприємець.

До того як заснувати власне господарство «Жерм», Трояченко займався постачанням картоплі до Криму, Луганської, Харківської та інших областей України. Тоді підприємець купував картоплю у дрібних фермерів та селян на продаж. Він зізнається, що мав можливість і раніше зайнятися сільським господарством, адже товариш неодноразово пропонував взятися до справи. Та купуючи картоплю у фермерів, Трояченко бачив, наскільки важка ця праця. «Сільське господарство для мене здавалося дуже складною галуззю на той час, але так було перш за все через брак знань», — згадує підприємець.

Усе змінилося, коли Руслан відчув дефіцит продукції. «Сільське господарство тоді було на підйомі, тож вирішили теж зайнятися цією справою. Розпочали з 50 гектарів картоплі, у 2011–2012 роках дійшли до 250 гектарів», — розповідає він. У 2010 році Трояченко і заснував власне підприємство «Жерм».

Зараз земельний банк господарства дійшов до 5000 га. У «Жермі» наразі не концентруються на якійсь окремій культурі — вирощують соняшник, пшеницю, сою, гречку, кукурудзу та ріпак і суворо дотримуються порядку сівозмінної технології, коментує господар.

Три роки тому Трояченко вирішив спробувати себе ще й у тварин­ництві. Як пілотний проект звели ферму на 600 голів свиней. У 2019-му пла­нують збудувати маточник на 140 голів, що дасть можливість довести поголів’я до 3000 свиней.

З розповіді фермера стає зрозумілим, що він не любить стояти на місці, а бачить майбутнє у розвитку. Свинарством підприємець не обмежився — нещодавно у господарстві почали розводити овець. Наразі у «Жермі» нараховується 300 голів маточного поголів’я німецької породи Меріноландшаф. Трояченко і про це заняття розповідає як про спробу. Та судячи з його досвіду, здається, у підприємця все вийде.

На запитання, чи збирається він експортувати свою продукцію за кордон, фермер відповідає, що не проти, але зараз бракує можливостей.

«Для України нам цілком вистачає нашого обсягу продукції. Експорт саме картоплі нам нецікавий, та й до того ж попит на цю культуру важко передбачити. А експортувати до Європи напряму немає можливості через сертифікацію», — коментує власник господарства «Жерм».

Щоправда, як і в кожній історії успіху, були й помилки та невдачі. Але Трояченко про це розповідає як про корисний досвід. Одним з таких переломних моментів для фермера став 2014 рік. Господар вирішив збільшити площу під посів картоплі на 300 га, з подальшим продажем врожаю до Криму. Водночас посадку кукурудзи та соняшника було затягнуто. У 2014-му Крим анексували, і весь врожай картоплі ніде було подіти, а кукурудза та соняшник не зійшли. Господар втратив тоді півтора мільйони євро. Розповідаючи про це, наш герой залишається спокійним та невимушеним у притаманній йому манері.

«Це робочі моменти, які загарто­вують і дають безцінний досвід. Після цього випадку ми намагаємося ретельніше продумувати ризики. Звісно, більшості помилок ми припустилися ще на початку діяльності, — ділиться підприємець. — Але у сільському господарстві завжди є ризики, фактори, на які ніхто вплинути не може, наприклад погодні або непередбачувані ринкові умови».

У знаннях сила

Трояченко не боїться зізнатися, що може чогось не знати, та одразу намагається розібратися у «невідомій проблемі».

Так було і на початку його сільськогосподарської діяльності, коли без особливих знань та досвіду він розпочинав займатися господарством. Фермер вирішив вчитися у кращих, тож їздив до іноземних колег до Німеччини, Нідерландів, Франції та Америки вивчати успішні кейси. «Такі речі дають інколи набагато більше знань та результатів. Без такого досвіду в мене б тоді нічого не вийшло», — переконаний підприємець. Він одразу вирішив використовувати досвід кращих. Тож на самому початку став працювати з компанією «Ерідон».

«Я ціную розумних людей. Так вийшло і з «Ерідон». До мене приїхав представник компанії, ми разом розбиралися, що, коли і в якій кількості вносити, відтоді розпочалася наша співпраця, — згадує Трояченко. — Зараз на ринку багато підробок, а «Ерідон» з цим бореться. Ми давно купуємо у них продукцію, адже впевнені в якості».

Ретельно господар підходить і до вибору техніки. Він розповідає, що починали діяльність лише з одним трактором МТЗ-892, українським культиватором, десь могли позичити сівалку, яка залишилася з радянських часів.

На сьогодні ж у господарстві користуються тільки сучасною новою технікою провідних світових брендів.

«Уся наша техніка виключно нова. Рішення купувати саме нову, а не вживану техніку, ми прийняли ще чотири роки тому. Нам потрібна техніка, що працює, а не стоїть у ремонті», — підкреслює господар «Жерму».

Довіряй та перевіряй

Власний підхід у керівника і в підборі фахівців. У нашій розмові підприємець не раз акцентував увагу на тому, що йому не так важливий досвід людини, як те, яким чином вона розмірковує та які вчинки робить. У господарстві «Жерм» на ключових керівних посадах пра­цюють фахівці до 30 років.

«У нас були агрономи мого віку (зараз Руслану Трояченку 45 років. — Landlord), але всі вони діяли шаблонно, грубо кажучи, з підручника. Зараз же нашому головному агроному 27 років, керівнику тваринницького напряму — 30», — розповідає Трояченко. Майбутніх співробітників він нама­гається шукати ще в університетах. «Для мене краще щоб вони вчилися на практиці», — пояснює господар.

На запитання, чи відчуває він складнощі з кадрами, підприємець відповідає, що надає гарні умови праці, тож особливих труднощів немає. На підприємстві був випадок, коли троє фахівців поїхали до Польщі на заробітки, але через деякий час повернулися у «Жерм». Та похитнувши раз довіру керівника, її потрібно знову заслужити. Тож у випадку коли працівник повертається до підприємства, він розпочинає свій шлях заново — з початкової зарплатні, графіку тощо.

Та власник підприємства не схвалює, коли працівник орієнтується лише на фінансовий статок, — потрібно орієнтуватися на результат, вважає він. На думку господаря, пристойно заробляти можна і в Україні — потрібне лише бажання працювати. «На початку своєї діяльності я не ставив за мету заробити мільйон, наприклад. Я хотів організувати справу, що в першу чергу буде приносити мені задоволення, а вже потім прибуток», — пояснює керівник.

Як зауважує Трояченко, для нього найважливіше в людині — побачити розуміння процесу. «Мене ніхто не вчив організовувати підприємства. Людина має бути з розумом, а далі в неї все вийде», — підсумовує власник господарства.

Залишаючи у спадок

Як не дивно, поняття результативності у господаря зовсім не полягає у дохідності або врожайності на гектар. Як зізнається Трояченко, найголовніше надбання для нього — якщо через 100 років згадають про такого фермера, який не тільки організував велике підприємство, а й для села робив добрі справі.

А згадати дійсно буде що. Підприємець заснував у своєму селі дитячий футбольний клуб «Жерм», в якому вже нараховується 115 дітлахів. Сам підприємець ще у 1980-х роках грав у футбол. Футбольний клуб організований на досить серйозному рівні, і Трояченко з гордістю розповідає, що учасники його клубу — чемпіони області.

Про себе господар говорить, що він справжній трудоголік. Перші чотири-­п’ять років своєї діяльності весь час був у полях і тільки зараз починає трохи легше ставитися до справи. Хоча, як зізнається підприємець, під час посівної всі процеси на полі все одно намагається контролювати самотужки. «Моє хобі — це робота. Мене надихає, коли я бачу результат праці, коли сходять перші паростки у полі. Тоді розумію: так, я це зробив», — ділиться Трояченко. Та водночас зізнається, що колись мріяв у 50 років піти на пенсію. Зараз вже розуміє: цього не буде. Адже у фермера ще багато нереалізованих планів.

Господар розмірковує про розвиток переробки сої чи соняшника. У найближчих планах — зведення великого маточника на 1000 голів. Фермера цікавить також будівництво теплиць за технологіями, які він бачив у Нідерландах. А одне з головних завдань, які підприємець ставить перед собою, — навчитися знаходити баланс між роботою та особистим життям.

Наостанок запитуємо, яким проектом господар пишається найбільше, і Руслан, декілька хвилин розмірковуючи, відповідає: «Моє підприємство ще тільки розвивається, футбольний клуб також тільки набирає обертів. У мене є донька — ось своєю дитиною я насправді пишаюся».

Текст: Дар’я Герман

Фото: Олександр Ларичкін

 

Читайте також