ОГЛЯД РИНКУ    28 липня 2018 10:07

Як аграрні роботодавці знаходять та утримують кадри


Агросектор за підсумками 2017 року займає третє місце за кількістю вакансій серед галузей української економіки. Серед найбільш затребуваних сільськогосподарських спеціальностей — трактористи, птахівники, тваринники та агрономи. У той же час галузь лідирує за кількістю зареєстрованих безробітних. Це — наслідок того, що більшість претендентів не відповідає вимогам, які висувають агропідприємства у зв’язку з ростом інновацій і потребою у висококваліфікованому персоналі, здатному працювати з новітніми технологіями. «Основні виклики для агрокомпаній сьогодні — дефіцит кваліфікованого виробничого персоналу та висока міграція за кордон», — каже HR-директор агрохолдингу «Мрія» Марія Панченко.

Аби заповнити вакансії у своїх компаніях, агробізнес впроваджує навчальні програми для молодих фахівців, пропонує працівникам розширені соцпакети та кар’єрні можливості, інвестує в освіту своїх працівників і відправляє у мотиваційні поїздки за кордон, впроваджує до-даткові системи фінансової мотивації найкращих професіоналів у вигляді премій, бонусів і комісійних. Оскільки конкуренція між роботодавцями за кваліфіковані кадри посилюється, до-водиться ініціювати більш привабливі мотиваційні програми.

Канали пошуку

Як відзначають ейчари, зараз, аби закрити аграрну вакансію, потрібно докласти набагато більше зусиль, ніж це було ще кілька років тому. «Сьогодні, на жаль, немає одного каналу пошуку, який би повністю закривав потреби компанії, — розповідає Панченко. — Ми залучаємо усі можливості для пошуку та відбору кваліфікованих людей — газети, місцеві оголошення і спеціалізовані сайти, активно використовуємо соціальні медіа для комунікації та пошуку кандидатів». Цього року у «Мрії» використали також інструмент таргетованої розсилки, що дозволяє «дотягнутися» до цільового кандидата. Ще працюють із внутрішньою базою даних по кандидатах та володіють історією за кілька попередніх років. «Такий внутрішній резерв зовнішніх кандидатів створює активний потік у рекрутингу, що дуже допомагає своєчасно закривати вакансії та реагувати на заміни персоналу», — ділиться досвідом HR-директор «Мрії». Терміни пошуку кадрів сьогодні часто стискаються у рази, додає вона. Тому сучасний HR повинен забезпечити традиційну якість підбору в нових умовах стислих термінів та бути готовим гнучко і надшвидко реагувати на запит внутрішнього замовника.

В цілому компанії вдається тримати ситуацію із заповненістю штату під контролем. Наприклад, у 2017-му плинність серед постійного виробничо-го персоналу становила 21%. А ось по механізаторах плинність наблизилася до 30%, і це є пріоритетною зоною для роботи у 2018 році.

Також кадри доводиться шукати через знайомих та за рекомендацією працівників, проявляти активність і комуніціювати з кандидатами. В уманській компанії «Фенікс Агро» два роки успішно діє програма «Приведи друга та отримай бонус». Суть її у тому, що штатні працівники рекомендують своїх знайомих на певні посади, і, якщо новенький проходить випробувальний термін і залишається працювати у компанії, рекомендувач отримує грошову винагороду. Як розповіла менеджер з персоналу служби управління персоналом «Фенікс Агро» Ірина Миколайчук, у зв’язку з розширенням бізнесу з 18 вакансій, відкритих у березні, заповнили п’ять. Тобто третину вакансій допомогли закрити співробітники компанії. «Діяльність компанії пов’язана з комерцією в аграрній сфері — тобто фахівець має і на сільському господарстві знатися, і вміти продавати», — пояснює вона. Таких фахівців у невеликому містечку знайти складно. З великих міст фахівці, які знають ціну своїм послугам, не поспішають перебиратися на периферію, навіть за умови, що компанія оплачує житло. Для мотивації працівників у «Фенікс Агро» діє система бонусів, можливість підвищувати кваліфікацію. На підприємстві «Фруктона», що спеціалізується на переробці фруктів і ягід, зуміли зібрати достойний колектив. Умови роботи запропонували відповідні: офіційне оформлення, біла зарплатня європейського рівня, а бонусом — зворотний зв’язок із керівництвом. Як розповів директор «Фруктони» Костянтин Кузьменко, люди працюють у холодних приміщеннях, тому компанія зацікавлена у створенні таких умов праці, які задовольнять робітників. «Якщо людині некомфортно працювати, то продуктивність знижується, — пояснює Кузьменко. — Ми ж прагнемо організувати ефективне виробництво, ефективність — це основний показник правильного шляху розвитку підприємства».

Але у пік сезону збору ягід та фруктів кадрів катастрофічно не вистачає. Особливо відчутно це стало після встановлення безвізового режиму: працівники звільнялися по двоє-троє та відправлялися на заробітки до Східної Європи. Проте дехто з них уже повернувся на підприємство, роз-чарувавшись у закордонних умовах праці. У пошуках способу заповнити поріділі ряди керівництво натрапило на польську рекрутингову компанію, яка запропонувала проект. Його суть полягає у тому, що певний проміжок часу, наприклад півроку, українець працює у Польщі на підприємстві з подібним до «Фруктони» профілем, а наступні шість місяців — в Україні. «Ми таким чином гарантовано закриваємо свої вакансії на обумовлений період, — пояснює вигоду Кузьменко. — Працівник загалом за рік отримує більше, ніж середньо-статистичну зарплату в Україні, має можливість проводити час зі своєю сім’єю». Рекрутери вже впровадили таку практику у Львові, у Вінницькому регіоні поляки планують розпочати працювати з наступного сезону.

Піднімати планку

Дефіцит кваліфікованих кадрів суттєво гальмує розвиток підприємств, переконався на власному досвіді генеральний директор компанії «Агропродсервіс» Іван Чайківський. «Ми можемо вже сьогодні купити в Німеччині найдорожче поголів’я худоби. Але не робимо цього, бо наші люди не зможуть поки що дати йому ради», — зізнається бізнесмен. Тому в компанії вирішили спочатку сформувати колектив ферми та відшліфувати всі технологічні процеси. А коли люди навчаться працювати — продати наявне низько-продуктивне поголів’я і завезти кращі породи для відтворення. Підприємцю знадобилися роки, аби налагодити роботу напряму свинарства холдингу. Якось в одному приміщенні працівники свиноферми поселили свиноматок із Чернівців і Дніпропетровська з різними статусами здоров’я, їх хвороби мутували. Тоді Чайківський зрозумів, що без фахівця не обійтися, і запросив одного з найкращих на той час у Польщі спеціалістів зі свинарства Войчеха Бонковського. Фахівець планував витратити лише відпустку на аудит напряму свинарства, потім погодився працювати рік, щоб налагодити виробництво, запровадити найсучасніші європейські технології. «За якийсь час ми з Войчехом стали друзями, спрацювалися та пліч о пліч і досі», — каже Чайківський. А напрям свинарства є одним із бюджетонаповнюючих для «Агропродсервісу».

Оскільки система освіти не встигає за швидкими змінами в науці і техніці, а майбутніх фахівців навчають за застарілими програмами, розрив між їх знаннями і потребами бізнесу колосальний. Аграрії розповідають, що студенти, приходячи на практику з вишів, часом навіть не знають, як називається те чи інше обладнання, не чули про сучасну техніку, яку активно використовують в агропромисловому комплексі.

Тож компанії вимушені шукати шляхи ефективного вирощування своїх фахів-ців. Активно запрошують студентів на практику, створюють на господарстві свої навчальні комплекси, аби вчити під власні потреби. Наприклад, вже три роки у компанії DuPont Pioneer працює програма стажування студентів — майбутніх агрономів. Системно працює з вишами холдинг МХП — проводить освітні зустрічі, за-лучає студентів на виробничу практику і стажування з можливістю подальшого працевлаштування. А ще самостійно навчає співробітників реаліям роботи в сучасному агробізнесі. У компанії є індивідуальні плани кар’єри для кожного співробітника. Холдинг регулярно оцінює професійну діяльність та особисті характеристики персоналу, аби виявити ключові компетенції, які потребують в рамках наявних обов’язків додаткового розвитку, як горизонтального, так і вертикального. Впровадили кілька програм професійної підготовки для агрономів, інженерів, механіків та механізаторів і у «Мрії». Двічі на рік декілька тижнів сотні виробничників холдингу залучаються до лекцій та практичних занять задля підготовки до нового сезону, періоду збору врожаю. «Розбираємо проблеми минулого сезону, вивчаємо нові стандарти роботи в полі та перевіряємо ці знання та навички на практиці, — ділиться Панченко. — Основні стандарти роботи в полі та найпоширеніші помилки інтегрували у відеокурс, який є першим навчальним заходом для нових працівників».

Заходь і живи

І дрібні, і великі підприємства опинилися перед фактом, що як високо-кваліфікованих працівників із вузьким профілем спеціалізації, так і сезонних працівників на місці знайти практично неможливо. Аби їх привезти з інших регіонів, потрібно створити інфраструктуру. «Коли інвестор планує висаджувати плантації, він може знайти в інтернеті, скільки потрібно вкласти в гектар. Але там не пишуть, що, аби той гектар працював, до цієї суми знадобляться додаткові вкладення — на інфраструктуру, без якої люди не погодяться працювати навіть на сезонних роботах», — каже директор агрофірми «Весна-2011» Олександр Ткачук. Треба збудувати чи реконструювати житло, зробити дорогу, провести електроенергію, пробурити свердловину, зробити огорожу та поставити охорону, продовжує він. Тому, коли йдеться про закладку плантації до 10 га площі ягід, фермеру в ягідник доведеться інвестувати до 25% коштів, решту — на інфраструктурні проекти. При організації підприємства площею від 50 га витрати розподіляються 50:50. Якщо площі сягають за 100 га — десь 75% інвестицій підуть у виробництво, а чверть — на інфраструктуру. Загалом — це мільйони гривень, але зробити це необхідно господарствам, які прагнуть працювати ефективно, мати можливість конкурувати на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

Для дрібних фермерів — це непідйомні суми. Тому «Весна-2011» створила кластер, об’єднавши господарства, які вирощують ягоду. Вони разом забезпечили себе технікою, огорожами, дорогою, холодильним обладнанням. «Ми разом можемо реалізувати свою продукцію за справедливою ціною — вона складається з інвестицій, які я назвав, — каже Ткачук. — Бо заклавши у собівартість не тільки затрати на посадку одного гектара, а й на інфраструктурні проекти, ми отримали асортимент, обсяг і стабільність по-ставок». Кадри шукають через центри зайнятості, агенції з працевлаштування, дають рекламу в газеті та інтернеті. Велика частина людей приїздить завдяки сарафанному радіо, місце для роботи рекомендують ті, хто тут працював. До кластеру, що створила «Весна-2011», входять 12 підприємств, вісім з яких користуються послугами сезонних працівників. Зараз наймають разом близько 200 осіб, у пік збору потрібно 350, і щороку потреби зростають. Спільними зусиллями тут змогли створити простір для нормального проживання — побудували гуртожитки для працівників, забезпечили їх триразовим харчуванням та гарячим водопостачанням, поставили телевізор, облаштували футбольний та волейбольний майданчики, на озері — пляж, поряд — магазин. Організовують спортивні, соціальні та розважальні заходи, аби люди могли відпочити, познайомитися.

Облаштоване житло для сімей — один із головних аргументів для залучення нових кадрів на «Завод Кобзаренка», який виробляє сільгосптехніку. Підприємство переобладнало стару адміністративну будівлю у два сімей-ні гуртожитки, за проживання в них мешканці не платять, сплачують лише за використану електроенергію. Заводу бракує інженерів. Тих, хто працює, мотивують поїздками за кордон — на найпрестижніші виставки. Так, минулого року у Ганновері побувало майже 30 фахівців.

Але при всьому наявному дефіциті кваліфікованих кадрів із дисципліною на «Заводі Кобзаренка» строго: на прохідній при вході і виході перевіряють на алкотестері. Нетверезих відправляють додому, не зараховують їм робочий день і не дають щомісячну премію, яку отримують ті, хто пропрацював увесь місяць без пропусків.

Багато фермерів із пияками довго не панькаються — одразу звільняють. Так, після заснування фермерського господарства «Аграрій» на Черкащині Василь Бялківський через пияцтво та крадіжки звільнив майже 70% колишніх працівників колгоспу. Нових шукав у сусідніх селах, запрошував із міст, навчав їх і сам вчився їм довіряти. Хоча зізнається, що все одно прагне тримати усе під контролем: два роки тому купив квадрокоптер і тепер з кабінету може спостерігати, як працює техніка на полі. Цього він навчився через гіркий досвід. Першого трактора, якого придбав бізнесмен, знайшли над прірвою перевернутим догори колесами — п’яний механізатор вирішив подискувати кумі город і перевернувся, коли намагався проїхати по 90-сантиметровій кладці через річку. Траплялися й анекдотичні ситуації: п’яний чоловік вкрав зерно на току, але зачепився мішком за гвіздок, і, поки ніс вкрадене додому, зерно сипалося через дірку — так і знайшли злодія.

Із сучасною електронікою у бізнесменів є можливість відслідковувати не тільки збереження кожної зернини та літра палива, а й місце перебування менеджера, оцінити ефективність його роботи. «Бувають випадки, коли агроном говорить, що їде на поле, а перевірка показує, що він оглянув ту ділянку за півтори хвилини. Такі люди грішать без-відповідальністю, і вони в агрохолдингу надовго не затримуються», — каже власник I&U Group Сергій Тарасов.

Палітра мотивацій

В «Агропродсервісі» працівників всіляко заохочують працювати над покращенням результатів, оскільки вважають людину головним капіталом компанії. На підприємстві впровадили програму лояльності до працівників, повний соціальний захист, стабільну та доволі високу заробітну плату, обладнали сучасний спортзал, де безкоштовно можна займатися під наглядом кваліфікованого тренера. З ініціативи засновника в «Агропродсервісі» діє система мотивації праці, згідно з якою старожили зі стажем від 10 років отримують надбавки до зарплати.

У Agricom Group для поліпшення умов праці для співробітників всіх структурних підрозділів запустили програму «Україна — це Європа». «Ми вирішили розбудовувати європейські умови для наших працівників тут, в Україні, щоб унеможливити відтік кадрів за кордон», — пояснює виконавчий директор компанії Петро Мельник. Програма комплексна і серед іншого декларує підвищення зарплати. За орієнтир взяли Польщу, де середньостатистичний робітник отримує не менше 800 євро, і планують з наступного сезону впровадити таку ж по всіх територіальних кластерах Agricom Group для основних виробничих спеціальностей: інженерів, трактористів, механізаторів тощо. «Ми будемо давати можливість людям заробляти більше, якщо вони будуть виконувати показники KPI. Досягнув — отримав, не досягнув — працюй над собою, — каже Мельник. — Паралельно пропонуватимемо рівні підвищення кваліфікації».

У впровадженні KPI, особливо на місцях, найважливішим було виключи-ти людський фактор із процесу його формування, а для цього більшість процесів у компанії мали бути автоматизовані. Як це виглядає на практиці? У пересічного агронома є кількісні та якісні показники роботи, які можна в автоматичному режимі зафіксувати. Структура оплати праці складається з базового окладу та премії, на розмір якої впливають KPI. У Agricom Group мають технічні можливості слідкувати за індексами вегетації стану посівів, на основі чого робити висновки: чи правильно вносилися агрохімікати, чи коректно проведений висів, наскільки якісно був зібраний врожай. Це все — якісні показники роботи агронома, на основі яких робляться висновки: на що він заслужив — на премію чи догану. «Мрії» вдалося зв’язати декілька інструментів HR-системи і тим самим підвищити мотивацію до розвитку людей та їх орієнтацію на результат. Наприклад, агроном отримує 16 оцінок своєї результативності на рік — це щомісячні та квартальні показники ефективності співробітника (KPIs), за які він отримує змінну частину вина-городи. Далі, перед початком сезону, агроном проходить виробничу програму навчання та отримує оцінку своєї професійної підготовки. Його результативність та професійність дозволяють у сумі підвищити базову винагороду наступного року. «Таким чином ми заохочуємо своїх співробітників працювати на результат вже сьогодні та розвиватися постійно, а не раз на рік,— підкреслює HR-директор «Мрії». —Адже це має прямий вплив на їх винагороду в наступному періоді». Додатково цей інструмент ще й заохочує керівників на місцях тісніше працювати зі своїми людьми, оцінювати якісніше їх роботу вже сьогодні.

ТЕКСТ: ЛАРИСА СТЕПАНУШКО

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

4 години тому

Фактори впливу подорожчення цибулі в Україні

Чи вдасться Україні повторити минулорічний успіх з експорту цибулі на світовий ринок з огляду на плани фермерів у основних країнах — продуцентах гіркого овочу?

За даними FAO, цибулю вирощують щонайменше у 175 країнах світу. Це більш, ніж удвічі, перевищує кількість країн, де сіють пшеницю. Та й адекватних замінників цьому сльозогінному овочу немає. Тому не дивно, що минулорічна аномальна спека на одних континентах, рясні дощі на інших помітно перекроїли торговельну мапу світового ринку цибулі. Так, традиційні експортери цієї овочевої культури, наприклад Нідерланди, різко скоротили виробництво. Тоді як Китай або Киргизстан намагаються використати ситуацію з максимальною користю для себе, завойовуючи європейські прилавки. Що далі?

Поки що ринок цибулі, як повідомляє ресурс FreshPlaza, перетворився на ринок продавця — ціни демонструють стабільний ріст у всьому світі. Не кращі часи переживає й український ринок. Через обмежену пропозицію продукції власних виробників країна з нетто-експортера перетворилася на імпортера — вже в січні до України було ввезено 9000 т цибулі, що в 1,5 раза більше у порівнянні з груднем 2018-го та у 54 рази більше, ніж у січні попереднього року.

З липня по жовтень 2018-го українські аграрії спромоглися експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза більше, ніж роком раніше

Загалом же за перші два місяці 2019-го ми імпортували 35 400 т цього овочу проти 565 т за аналогічний період 2018-го. Тоді як ще півроку тому аналітики звітували про нарощування темпів та обсягів експортних відвантажень.

Зокрема, за перші чотири місяці сезону (з липня по жовтень 2018 року включно) Україна змогла експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза перевищувало обсяг експорту за той же період попереднього сезону. Більш того, за ці чотири місяці Україна експортувала більше цибулі, ніж за весь попередній сезон 2017/2018 маркетингового року, коли було вивезено близько 11  000 т продукції.

За вказаний період виручка від експорту цибулі українськими фермерами становила $3,6 млн. Тобто українські виробники заробляли на експорті продукції вищого ґатунку. Та чи достатньо буде цього фактору для збереження своїх експортних позицій наступного маркетингового періоду?

Європа: обсяги проти ціни

Незважаючи на невисокий врожай, нідерландські агровиробники задоволені. Ще б пак: орієнтовані на експорт, вони стрижуть купони з цінової ситуації, задовольняючи світовий попит на 20 000 т цибулі щотижня за дуже привабливими для себе цінами. Тим більше що цибуля з Південної Америки та Азії, Нової Зеландії лише готується до виходу на європейські ринки, на які загалом минулого сезону через неврожаї потрапило на 1,2 млн т менше ріпчастої, ніж позаторік.

Втративши в кількості через погодні умови, французькі аграрії в цьому маркетинговому періоді зірвали джек-пот завдяки якості продукції. Тому сміливо правлять за свою жовту цибулю від 0,35 євро проти 0,15 євро за кілограм минулого сезону, в тому числі й на зовнішньому ринку.

Мають вигоду з цьогорічної кон’юнктури й італійські виробники. Як розповідають місцеві аграрії, обсяги виробництва у багатьох з них лишилися без змін. Тоді як ціни з початку сезону продажу сягнули максимуму: з 0,25 євро за цибулю жовту восени до 0,7 євро зараз. За лук-шалот на гуртових ринках правлять ще більше — до 1,75 євро за кілограм, тоді як у 2018 році за нього давали 0,3 євро, значно менше собівартості.

Але йдеться про цибулю великого та середнього калібру. Попри початок «імпортного періоду», місцеві виробники все ще притримують певні обсяги, сподіваючись на підвищення ціни, скаржаться трейдери. І попереджають: не варто сподіватися на компенсацію минулорічних втрат банальною спекуляцією. Бо бажаючих скористатися сприятливим моментом вистачить все одно.

Вдалим для себе також вважають сезон іспанські аграрії. Місцеві трейдери навіть називають цей маркетинговий період одним з найкращих з огляду на сприятливі (для цього регіону) кліматичні умови. Якісна іспанська цибуля порівняно невисокої вартості (до 0,4 євро за кілограм) користується настільки високим попитом у Європі, що торговці вже почали імпортувати на Піренейський півострів ріпчастий овоч з Нової Зеландії, Південної Америки та Африки для місцевих покупців. А виробники вже збільшили принаймні на 10% території під ранню цибулю, врожай якої очікується вже наприкінці квітня — на початку травня.

США та Австралія: експорт, не треба імпорт

Ринок цибулі у США, як відзначають експерти FreshPlaza, всупереч несприятливим погодним умовам (сильні дощі наприкінці літа) на тлі європейського виглядає відносно стабільним. Так, на сьогодні певний дефіцит відчувають лише покупці білої цибулі, невисока якість якої змусила аграріїв позбавитися від врожаю одразу після його збору. Натомість попит на червону та жовту цибулю сприяв тому, що вперше за останні три роки експорт демонструє позитивну динаміку (+4,1% до минулорічних показників) — так зазначає глобальна торговельна платформа Tridge.

Загальний обсяг виручки від експорту цибулі українськими фермерами у минулому сезоні становить $3,6 млн

Через посуху і сильний вітер набагато меншим очікується врожай цибулі на австралійському континенті. Торік внутрішній ринок був переповненим, тому цього року і виробники, і трейдери стратегічно налаштувалися на експорт ріпчастої. Проте природа внесла свої корективи. І хоч австралійські фермери ще продовжують збирати певні сорти цибулі до кінця березня, спеціалісти вже прогнозують зменшення обсягів врожаю.

Азія: тигр атакує

Хто не тільки не пасе задніх, а навпаки — користується моментом, то це китайські фермери. Ринкова кон’юнктура повернулася до них обличчям: попит на їхню жовту цибулю з другого півріччя 2018 року набирає обертів. Ріпчастій з Піднебесної віддають перевагу не лише європейські споживачі, але й найближчі сусіди — країни Південно-Східної Азії. На відміну від української цибулі, експорт якої в другій половині маркетингового періоду демонструє негативну динаміку, потреба в китайській продукції у споживачів росте.

А все через невисоку якість нашого, вітчизняного овочу після довготривалого зберігання.

Нові можливості для своїх товарів вбачають і киргизькі виробники. І увагу свою вони переключають на ринок Західної Європи, тоді як донедавна цибуля з Киргизстану експортувалася здебільшого до Казахстану та Росії. Але їхні недавні партнери самі збільшили виробництво. Так, Казахстан став одним з головних експортерів своєї цибулі до України.

Фермери Таджикистану вже активно готуються до нового сезону, який у них настає на початку квітня. Проте не перестають звільняти гуртівні від минулорічного врожаю, в тому числі й на зовнішньому ринку. Незадовільний попит дає їм цю можливість, тим більше що невисокої якості цибуля із Середньої Азії має неабияку цінову перевагу — 0,97 євро за кілограм, що приблизно на 30–40% перевищує минулорічні прайси.

У сусіда трава зеленіша?

Як повідомляє портал East-fruit, у найближчих з українським кордоном сусідів ситуація без змін — ціни потроху ростуть. Лідером ціноутворення залишається Польща. Якщо з початку року кілограм цибулі там подорожчав у середньому на 16%, до 0,40 євро, то минулого тижня ріпчаста додала ще 6% і вартує 0,47 євро. Незмінною лишається ціна імпортованого овочу, з тих же Нідерландів. Але вона і так зависока як для кінця сезону торгів — 0,56–0,58 євро.

Наздоганяє польську і молдавська цибуля. Її 0,46 євро — майже така сама ціна, як і в Польщі. Але місцеві ціни зберігають тенденцію до зростання, тому в них є шанс не тільки наздогнати, а й обігнати сусідні.

Ринок цибулі в Росії демонструє відносну стабільність. За минулий тиждень ріпчаста додала в ціні всього 0,01 євро і сьогодні коштує 0,35 євро. Виробникам вдалося зберегти неабиякі запаси минулорічного врожаю високого ґатунку, що дає їм змогу сподіватися на чергове подорожчання. Натомість місцеві агроаналітики прогнозують суттєве нарощування обсягів імпорту вже наприкінці березня.

На місцевих теренах

Основна тенденція українського ринку ріпчастої цибулі окреслена вище. Експортну перевагу перших місяців маркетингового періоду 2018/2019 ми розгубили ще в жовтні-листопаді. Натомість показники імпорту аналітики East-fruit вже встигли назвати безпрецедентно рекордними.

Українські постачальники заробляли на продажу цибулі найвищого ґантунку та напрацювали базу майбутніх клієнтів

Як підкреслюють в Українській плодово-овочевій асоціації, це зумовлено як скороченням власного виробництва, так і високим експортним попитом на українську цибулю в першій половині сезону. Проте аналітики не виключають того, що наприкінці березня можна буде спостерігати сповільнення обсягів імпорту. У тому числі через те, що місцеві фермери розпочали продаж більш дешевої, некондиційної продукції після зимування, конкуруючи з аналогічним товаром із країн Середньої Азії. Тому і ціна на цибулю в Україні тримається своїх показників вже другий тиждень без змін — 0,35 євро за кілограм.

ТЕКСТ: Юлія Абакумова

Овочівництво   

18 травня 2019 10:03

4 переваги мобільних додатків для пасічника

Взаємодія постачальників засобів захисту рослин, агровиробників та пасічників: як попередити отруєння бджіл?

Альберту Ейнштейну приписують фразу такого змісту: «Якщо на Землі зникнуть бджоли, то через чотири роки зникне і людина. Не буде бджіл — не буде запилення, не буде рослин, не буде тварин, не буде людини». Насправді, як кажуть дослідники спадщини видатного вченого, Ейнштейн цього не казав. Адже посилання на це «пророцтво» вперше з’явилися в європейській пресі в 1994 році — тобто через 40 років після смерті великого фізика. А першоджерелом нібито стала брошура форуму, який проводила Національна спілка бджільництва Франції (UNAF) у січні того ж року. Та суті це змінює. Бджоли є найефективнішими з комах-запилючів, а для низки культур — єдиними. Тому проблема масової загибелі бджіл останніми роками набула глобального масштабу — адже йдеться про загрозу сталого розвитку виробництва продовольства у світі.

Ринок, який не можна втратити

Україна в середньому виробляє близько 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального рівня. Основний продукт, який експортується, — соняшниковий мед (90%). За даними FAO, Україна входить до трійки світових експортерів меду, після Китаю та Аргентини. Імпортерами традиційно виступають Європейський Союз та США. Увага покупців передусім прикута до якості та безпеки меду. У ціновому сегменті Україна конкурує з Китаєм, Індією, Аргентиною.

Внаслідок падіння світових цін на продукт за результатами 2018 року експорт меду з України скоротився майже на третину (27%) — до 49 400 т. Але це вже є наслідком несприятливої кон’юнктури, і не треба робити з цього далекосяжних висновків.  А треба враховувати інше — бджільництво у сільськогосподарському виробництві на сьогодні в Україні недооцінене.

По-перше, за приблизними оцінками, в Україні налічується 350 000–400 000 бджолярів. Цифра викликає багато запитань, і далеко не всі експерти схильні вважати її правильною. Але йдеться про всі пасіки — від промислових до пари-трійки вуликів на городі присадибної ділянки (і, до речі, як вказують у МінАПК, 98,6% пасік розташовані саме у господарствах населення та офіційно не зареєстровані). Тобто бджільництво сьогодні несе велике соціальне навантаження, забезпечуючи дохід мешканців сіл (до того ж більшість пасічників — люди похилого віку).

По-друге, проблеми бджолярства виходять далеко за межі галузі. Адже спільна робота бджолярів і аграріїв дає реальний результат у вигляді збільшення врожаю. Варто вказати, що головним медоносом, що культивується у країні, є соняшник — стратегічна для нас культура, адже соняшникова олія є головною статтею аграрного експорту (у 2018 році — на $3,7 млрд).

Навіть невеликий приріст врожаю від запилення бджолами дає річний прибуток, що в 10 разів перевищує вартість прямої продукції бджільництва.

Наприклад, є дослідження фахівців Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича: протягом декількох років порівнювалися результати врожаю соняшника на ділянках, які були запилені бджолами, і ділянках, ізольованих від них. Соняшник, «оброблений» бджолами, мав кращу врожайність, було менше пустого насіння у кошиках, а вміст олії у насінні був вищим на 4,5%. Цифра здається невеликою, але у масштабах всієї галузі це дає десятки мільйонів доларів додаткової експортної виручки. А особливо актуальною є допомога пасічників для запилення насіннєвих посівів та ділянок гібридизації.

Проблема як вона є

Разом з тим, з розвитком бджільництва більшає і перелік проблем, головною з яких є випадки масового отруєння бджіл агрохімічними препаратами. Саме про це йшлося на круглому столі «Взаємодія агровиробників та пасічників. Як попередити отруєння бджіл», який був організований спільно компанією «Сингента», «Українським клубом аграрного бізнесу», Міністерством аграрної політики та продовольства України та Держпродспоживслужбою. Захід став своєрідним підсумком цілої серії зустрічей, тренінгів, семінарів тощо, які були проведені у Полтаві, Харкові та Запоріжжі протягом трьох останніх місяців.

Як зазначив під час круглого столу голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа, тільки минулого року було зафіксовано 1408 випадків отруєння бджіл пестицидами. Щоправда, масштаби ще не набули розмірів масової загибелі корисних комах, які фіксувалися, наприклад, у європейських країнах або Сполучених Штатах Америки, але від цього питання не стало менш гострим — потрібно шукати доступні інструменти запобігання впливу агротехнічного фактора на українську популяцію бджіл.

В Україні, за приблизними оцінками, налічується 350 000–400 000 бджолярів

Тут, за словами в.о. міністра аграрної політики та продовольства України Ольги Трофімцевої, треба шукати збалансовані рішення, які врахують інтереси всіх сторін. «Інколи ми чуємо від деяких бджолярів пропозицію взагалі заборонити більшість сучасних агрохімічних препаратів, залишити тільки біохімію. Але такі вимоги вже на межі здорового глузду — український агросектор став локомотивом економіки саме завдяки впровадженню найсучасніших технологій, неодмінною складовою яких є агрохімічні засоби, — наголосила Трофімцева. — Ми не можемо відмовитися від експорту зерна чи соняшникової олії. Тобто потрібні варіанти дій, за яких застосування засобів захисту рослин не буде впливати на популяцію бджіл». Ситуація не безвихідна — є варіанти ефективних рішень, які вже успішно працюють, додала вона.

Початок ланцюга

Втім, самі пасічники не дотримуються елементарних правил під час обробки полів засобами захисту рослин, розміщуючи вулики біля ділянок.

В Україні, за словами доктора ветеринарних наук, Інститут тваринництва НААН, Євгена Руденка, відсутні практики GBP для утримання бджіл і відповідний рівень освіти бджолярів, що досить часто призводить до загибелі чи захворювання комах. Вчений ще раз нагадав, що категорично забороняється обробка засобами захисту рослин сільськогосподарських культур в період цвітіння і полів з квітучими бур’янами, лісосмуг навколо полів. У зонах з інтенсивним бджільництвом і поблизу населених пунктів заборонене застосування авіаобробок. Необхідно суворо дотримуватися карантинних термінів, що регламентують попередження отруєнь людей, тварин і бджіл.

Начальник відділу захисту насіння компанії «Сингента» в Україні, Казахстані, Білорусі Крістіан Шлаттер розповів, що компанія приділяє особливу увагу питанням біорізноманіття та збереження природних ресурсів. «В усіх країнах, де працює «Сингента», ми опікуємося питаннями екології, безпеки навколишнього середовища і безпеки праці та докладаємо надзвичайних зусиль для активного залучення всіх зацікавлених сторін для досягнення спільної мети: забезпечити людство продовольством та зберегти природні ресурси, — підкреслив він. — Тільки за останні 15 років «Сингента» ініціювала чотири глобальні програми зі збереження здоров’я комах-запилювачів».

Однією з них є програма Operation Pollinator — масштабна ініціатива «Сингента», яка допомагає відновити популяції бджіл-запилювачів у різних кліматичних зонах Європи та Північної Америки. Метою програми є збільшення площ вирощування нектароносних квітів на некультивованих ділянках, що забезпечує кормову базу для корисних комах. Окрім збереження та відновлення життєво важливих популяцій запилювачів Operation Pollinator забезпечує сталість ареалу для проживання малих ссавців і птахів. Програма реалізується у співпраці з ключовими зацікавленими сторонами, у тому числі й з науковими інституціями. «Сингента» зі свого боку надає агрономічні знання та ресурси.

«Щодо ініціатив в Україні, то ми дуже вдячні за підтримку Міністерству аграрної політики та продовольства України та дякуємо Інституту тваринництва НААН за плідну та результативну співпрацю. Ми вважаємо, що професійна освіта, зважений експертний підхід до питань здоров’я бджіл, налагодження ефективної комунікації між бджолярами, державними органами та бізнесом є ключовими факторами успіху та досягнення ще кращих результатів», — зазначив Шлаттер.

Тут можна додати, що за словами учасників круглого столу, певна частка провини фермерів у проблемі існує. Джерелом її є сірий ринок засобів захисту рослин (простіше кажучи, підробок), де препарати реалізуються за низькими цінами. Часто фермери безвідповідально підходять до питання, купуючи підроблені пестициди у випадкових постачальників. Їх застосування несе загрозу не тільки комахам, а й людям, які мешкають у місцевості. Володимир Лапа навів приклад випадку отруєння бджіл у Дніпропетровській області внаслідок застосування такого «препарату». Після того як поголів’я комах було знищене, пасічники закупили нові бджолині сім’ї, але протягом декількох днів знову залишилися без бджіл — настільки сильною та шкідливою була сполука застосованої хімії.

Відсутність комунікації

Втім, головною проблемою експерти назвали відсутність надійної та постійної комунікації між фермерами і власниками пасік (що взагалі є трохи дивним у нашу інформаційну епоху). Але рішення вже існують і успішно пройшли «польові випробовування».

По-перше, як розповів керівник соціально-інвестиційного відділу «МРІЯ Агрохолдинг» Василь Мартюк, дуже важливою є повна легалізація пасічників і створення їх професійних об’єднань, які значно полегшують обмін досвідом та інформацією, у тому числі оперативними даними щодо ділянок, які обробляються пестицидами чи, навпаки, є сприятливими для збору нектару.

Україна виробляє 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального виробництва, та входить до трійки експортерів

«МРІЯ» вже надала допомогу у створенні 12 кооперативів пасічників у Західній Україні — їх метою є як взаємодія фермерів і пасічників, так і обмін необхідною інформацією.

За словами інженера з охорони навколишнього середовища Goodvalley Лесі Розметанюк, аналогічним шляхом пішла і її компанія — вже підписаний меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з пасічниками Прикарпаття. Є вже і незалежний розробник рішення обміну специфічною «медовою» інформацією — компанія «Гранд Експерт». За словами віце-президента компанії Олега Ряжського, користування продуктом безкоштовне для аграріїв і пасічників.

У чому ж полягає суть усіх рішень, які були представлені на круглому столі? Усі вони зводяться до простої сучасної інтерактивної системи обміну інформацією в режимі реального часу. Через додатки фермери і пасічники позначають розташування своїх об’єктів і розміщують інформацію щодо запланованих робіт.

Розглянемо переваги, які отримують сторони:

  • фермери позначають поля, які плануються під обробку пестицидами, і розсилають повідомлення зареєстрованим користувачам;
  • фермери позначають найбільш продуктивні ділянки під запилення, на які залучають пасічників, і підвищують продуктивність полів;
  • пасічники (у першу чергу власники так званих кочових пасік) також позначають розташування на мапі, і фермер отримує інформацію щодо ділянок, де обробіток проводити не можна;
  • пасічники можуть оперативно перемістити вулики, або прибравши їх з території, яка буде оброблятися агрохімічними препаратами, або, навпаки, — розташувавши на території найбільшої концентрації квітучих медоносів, що підвищує продуктивність пасік.

Перелік можна продовжувати, але головне те, що участь у таких платформах економічно вигідна як для сільгоспвиробників, так і для пасічників. Відтак, антропогенний фактор у проблемі загибелі бджіл (а саме вплив застосування агрохімічних препаратів) цілком надуманий, і розв’язання питання полягає лише у своєчасному обміні інформацією.

Технології   

17 травня 2019 16:01

Як живе фермер у Польщі: 430 га землі, 30 працівників і приціл на ріпак

Польський фермер Адам Ковальські за вісім років він побудував успішний бізнес і зміг збільшити своє господарство у 17 разів! Унікальна історію успіху аграрія з провінційного польського селища Солець-Куявський, що розташоване на річці Вісла, Куявсько-Поморського воєводства.

Як живе іноземний фермер   

17 травня 2019 13:00

Косюк заявив, що Порошенка оточують крадії ВІДЕО

Влада не може відібрати бізнес у тих, хто займається виробництвом і веде діяльність за всіма правилами. У цьому твердо переконаний голова правління МХП Юрій Косюк. Бізнесмен заявив, що не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Президента.

На Міжнародній інвестиційній конференції, організованій компанією Concorde Capital, говорячи про стосунки влади і бізнесу, голова правління агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк сказав, що влада не може зашкодити підприємцям, які ведуть правильний бізнес.

Читайте: Переваги цифрової екосистеми агроринку для трейдерів

Оцінюючи досвід 2014 року, Юрій Косюк наголосив, що влада забрала бізнес у 3 суб’єктів:

  • контрабандистів,
  • тих, хто підробляє горілчані вироби,
  • тих, хто займається незаконним переведенням грошових коштів у готівку.

«Проти тих, хто займається виробництвом і веде правильний бізнес, влада не має ніякої сили. У неї немає можливості щось зробити проти них», – наголосив голова правління МХП.

За словами бізнесмена, сьогодні громадянське суспільство стало дуже сильним, і якщо бізнес діє правильно, то влада не може проти нього щось зробити.

Юрій Косюк сказав, що він не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Петра Порошенка, заявивши йому прямо:

«Навколо вас багато крадіїв, і вони діють неправильно. Він дуже образився».

Landlord раніше повідомляв про те, що МХП завершив купівлю 90,69% акцій словенської компанії Perutnina Ptuj, виплативши готівкою 221 млн євро. У подальшому агрохолдинг планує стати 100% власником Perutnina Ptuj – уже в цьому році.

Думки   

17 травня 2019 10:33

Експорт української лохини перевищив 2 тис. тонн. Середня вартість – 6 євро за кг

Інвестиційний план господарства з вирощування лохини на 100 га: привабливі показники прибутковості за умови довгого інвестування.

З усього фруктово-овочевого сегмента ринок лохини (чорниці садової) розвивається найшвидше. Прогнози щодо подальшого розвитку залишаються позитивними, оскільки попит на ці ягоди стрімко зростає в багатьох країнах, і йдеться не тільки про фреш-ринок, а й про сегмент замороженої ягоди. Крім того, лохина перетворилася на глобальну ягоду — вирощується в різних країнах і на різних континентах, може реалізовуватися протягом цілого року, а логістичні можливості дозволяють доставляти її до будь-якої точки світу.

Глобальний тренд

Згідно з даними Міжнародної чорничної організації (IBO), виробництво лохини зростає в усьому світі. За останні 20 років виробничі площі під нею збільшилися з 25 000 га в 1995-му до майже 140 000 га у 2016 році, в той же час обсяги виробництва ягід зросли більш ніж у 20 разів, досягнувши у 2016-му рівня 655 000 т.

І такий тренд триває. Це пов’язано з появою нових регіонів виробництва лохини. Хоча США, як і раніше, є світовим лідером у виробництві цієї ягоди (приблизно 87% від загальносвітового обсягу), за останні кілька років виробництво лохини інтенсивно розкинулося в Південній Америці (Чилі, Аргентина, Перу). Крім того, спостерігається різке зростання виробництва в Іспанії та Марокко, а також в Азії, де лідером став Китай.

На європейському континенті лідером є Іспанія із обсягом виробництва ягід близько 30 000 т, Польща посідає друге місце із 16 000 т. Для порівняння: в України цей показник на рівні 2000–2500 т.

За останні 20 років площі під лохиною у світі збільшилися з 25 000 га до 140 000 га і наразі продовжують стрімко зростати

Серед сильних і швидко зростаючих конкурентів слід зазначити Іспанію. Вироблені в цій країні південні сорти забезпечують високоякісні ягоди, істотно кращі, ніж високий північний сортотип лохини. У провінції Уельва, яка до недавнього часу була відома як світовий виробник полуниці, закладено безліч нових плантацій чорниці садової (загальна площа в цьому регіоні оцінюється приблизно у 2500 га), а виробництво зростає на 20–30% в річному численні. Хоча поставки іспанської чорниці припадають на кінець травня — початок червня, вони можуть бути набагато довшими і, отже, конкурують з більш північними регіонами (Польщею, Україною, країнами Балтії). Також заявляють про себе на ринку лохини Румунія, Болгарія та Хорватія. Такі виробники, як Перу й Аргентина, наступають на п’яти по закінченню сезону реалізації продукції згаданих виробників. Основні імпортери лохини — Велика Британія (60–70 млн євро) і Нідерланди (понад 62 млн євро).

У той же час для лохини відкриваються нові ринки. Наприклад, Китай відкрив свої кордони для перуанської та аргентинської лохини. Це означає, що Європі доведеться активніше боротися за стабільні поставки продукції, у тому числі за рахунок пошуку альтернативних постачальників лохини, наприклад з Південної Африки.

Інвестиції у виробництво лохини великі передусім через високу вартість ресурсів для забезпечення захисту рослин, а також витрат на сертифікацію, необхідну на європейському ринку. Це обмежує участь малих виробників у поставках лохини до Європи й одночасно відкриває можливості для великих гравців ринку.

Ринок лохини в Україні

Українські виробники не тільки активно інвестують у розширення посівних площ лохини, вони також підвищують якість ягід — впроваджують системи захисту від заморозків, інвестують у дослідження сортів культурної рослини, які були б найбільш підходящими для вирощування на певному ґрунті в умовах місцевого клімату.

Попит і пропозиція на ринку ще не збалансовані, попит продовжує рости швидкими темпами, тому виробники не прогнозують надлишку ягід на ринку в найближчі три роки.

Сьогодні лохина займає третє місце у структурі ягідних плантацій України, поступаючись лише смородині та садовій полуниці. На частку лохини в Україні припадає 20% всіх площ, зайнятих плантаціями ягідних культур, керованих професіоналами.

Лідер з вирощування лохини — Житомирська область. Площа плантацій становить близько 400 га. Таких показників вдалося досягти завдяки сприятливим кліматичним умовам і складу ґрунту. До речі, у цьому регіоні працює практично найбільший в Європі виробник лохини — фірма «Бетек» (площа плантацій становить 325 га). Ще 200 га насаджень розташовані у Волинській області (більшість з них належить компанії «Флора») і понад 100 га — у Київській області.

Перелік глобальних постачальників лохини тільки за декілька років поповнили Перу та Аргентина

При цьому виробництво лохини в Україні має потужний експортний потенціал. Згідно з даними аналітичної платформи East-fruit, тільки з 2015 до 2017 року експорт лохини зріс у шість разів (до 1900 т), а у 2018-му перевищив 2000 т. Найбільші імпортери української ягоди — Білорусь, Нідерланди та Велика Британія.

Так, експорт лохини до Білорусі у 2017 році становив 739 т, що на 49% більше в порівнянні з 2016-м. Другий за величиною торговий партнер — Нідерланди імпортував у 2017 році 720 т чорниці. Велика Британія посіла третє місце з показником 419 т, хоча варто зазначити, що обсяги експорту до Великої Британії у 2017 році в порівнянні із сезоном 2016-го зросли на 300%. При цьому середня закупівельна ціна становила 120–150 грн/кг.

У середньому в 2017-му роздрібні ціни в Європі варіювалися в межах 15–20 євро за кілограм кондиційної свіжої лохини. Заморожена лохина продається дешевше — від 6 до 9 євро/кг.

Що стосується гуртових цін, основним європейським ринком, де можна було найбільш вигідно продати лохину в 2017 році, залишалася Велика Британія. Ціни на упаковану, відкалібровану і готову до експорту лохину становили від 6 до 8 євро/кг. У сусідній Польщі гуртові ціни варіювалися в межах 4–6 євро/кг.

Що стосується внутрішніх цін в Україні, перші гуртові партії лохини українських господарств на внутрішньому ринку оцінювали у 2017 році на рівні 230–260 грн/кг (7,6–8,6 євро/кг), а вже в середині сезону ціна знизилася до 170–200 грн/кг (5,6–6,6 євро/кг).

Діапазон цін на імпортну лохину в Україні був набагато ширшим, що обумовлено неоднорідною якістю продукції: лохина низької якості пропонувалася по 150–160 грн/кг (4,9–5,3 євро/кг), а більш якісна ягода — по 200–230 грн/кг (6,6–7,6 євро/кг). Споживчі ціни на лохину залежать від декількох факторів, таких як якість, походження та розмір упаковки.

Слід зазначити, що у 2018 році був зафіксований перший прецедент поставки української лохини до Сінгапуру. Компанія «Українська ягода» експортувала пробну партію лохини обсягом 500 кг до Сінгапуру за ціною 250 грн/кг (7,66 євро), з яких 70 гривень (2,15 євро) пішли на транспортні витрати та логістику.

З урахуванням високого попиту на лохину в Україні та порівняно низьких закупівельних цін у європейських експортерів все ще вигідніше продавати лохину на внутрішньому ринку, до того ж господарства ще не здатні формувати стабільно великі партії лохини для експортних потреб.

Беручи до уваги дані з відкритих джерел, можна стверджувати, що ринок збуту лохини поки відкритий. Внутрішній ринок українські виробники забезпечують на 8–15%, що також говорить про перспективи зростання.

Так само лохина набирає популярність в Європі, й українські виробники орієнтуються на експорт — про це свідчить бум сертифікації виробленої лохини GLOBAL G.A.P.

У той же час ринок розвивається дуже активно, і враховуючи, що плодоношення цієї культури починається з третього-четвертого року, в найближчі два-три роки варто очікувати, що пропозиція задовольнить внутрішній попит. У даному випадку найбільш ефективно орієнтуватися на експорт до країн Азії, де ціни на цю ягоду істотно вищі, ніж європейські.

ТЕКСТ: Михайло Дикаленко

Садівництво   

Показати ще