ОГЛЯД РИНКУ    07 березня 2018 15:32

Склади для зберігання ЗЗР використовуються на 99%.


НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВАНТАЖ

Із ростом попиту на хімікати виникне і дефіцит складських площ.

В Україні на початок 2017 року було сертифіковано під органічне виробництво лише 410 550 га, або 1% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Отже, переважна більшість аграріїв використовує спеціальні синтетичні засоби для захисту рослин від хвороб та шкідників. Журнал Landlord з’ясовував: де і як зберігаються хімікати, без яких сьогодні не обходиться сільськогосподарське виробництво, та які проблеми виникають у зв’язку з цим.

КІЛЬКІСТЬ ТА ЯКІСТЬ

Зберігання засобів захисту рослин (ЗЗР), як і будь‑яких хімікатів, потребує особливих умов. Деякі із ЗЗР небезпечні для людей та тварин. До того ж при порушенні правил зберігання, температурних режимів вони можуть зіпсуватися і втратити свої властивості. Найбільш шкідливими для пестицидів виявляються низькі температури. Під їх впливом може відбутися розшарування ЗЗР, випадіння осаду, що зрештою призведе до закупорювання розпилювачів та фільтрів обприскувачів. Щоб уникнути цього, температура у спеціалізованому приміщенні, де зберігаються хімікати, не повинна опускатися нижче 5 °C. Вони мають зберігатися на спеціалізованих опалювальних складах. Згідно зі СНіП 11‑108‑78 «Склади сухих мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин» у холодну пору року температура повітря у таких складах повинна триматися на рівні 8–10 °C, відносна вологість — не перевищувати 75%. Виробники ЗЗР радять зберігати їх продукцію у щільно закритих оригінальних упаковках і не використовувати тару з‑під хімікатів повторно.

На території України знаходиться 1631 склад для зберігання пестицидів і агрохімікатів. Їх загальна ємність перевищує 200 000 т. Відповідно до Державних санітарних правил

«Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» (ДСанПіН 8.8.1.2.001‑98) зберігання ЗЗР на складі допускається лише після отримання ним відповідного паспорта. Паспортизація складів здійснюється щорічно.

На початок січня 2018‑го, згідно з річним звітом Головного управління фітосанітарної безпеки Держпродспоживслужби, із усього обсягу приміщень було паспортизовано лише 631 склад. За словами заступника начальника відділу захисту рослин Департаменту фітосанітарної безпеки, контролю в сфері насінництва та розсадництва Держпродспоживслужби Володимира Калашнікова, усі ці склади знаходяться у приватній власності: належать виробникам, дистриб’юторам та великим агрохолдингам. Дані щодо загальної площі або ємності паспортизованих складів у Держпродспоживслужбі не розголошують. Але зазначають, що сьогодні їх вистачає для зберігання того обсягу хімікатів, який використовується в Україні.

Зберігання ЗЗР на непаспортизованих складах законом заборонено. У Держпродспоживслужбі наголошують, що ця умова обов’язкова для виконання, і ЗЗР в Україні зараз зберігаються лише на згаданому 631 складі. Та за словами Калашнікова, кількість придатних складів та стан, у якому вони перебувають, постійно змінюються. «Перш за все через економічні аспекти, — підкреслює експерт. — Бо господарству треба фінансувати не лише утримання складу у відповідному стані, а й його ремонт, охорону».

ДЕ ЗБЕРІГАТИ, АБИ ЗБЕРЕГТИ

У радянські часи склади з хімікатами не охороняли — їх ніхто не брав, бо не було ринку збуту. Тепер крадіжкою ЗЗР та насіння, особливо з приватних складів, нікого не здивуєш.

Склади знаходяться переважно за межами населених пунктів і стають легкою здобиччю для грабіжників. Нерідко бувають навіть організовані злочини із застосуванням зброї. «У такому випадку навіть охорона об’єкту не може зупинити зловмисників.

Тому більшість аграріїв не поспішає перевозити придбану продукцію до господарств, — пояснюють у компанії Bayer. — До того ж малі та середні господарства переважно взагалі не мають спеціалізованих складів. Отже, ЗЗР зберігає у себе постачальник майже до моменту застосування». «У країні практично немає спеціалізованих логістичних компаній, що надають послуги зі зберігання хімікатів, — розповідає заступник начальника відділу розвитку продуктів та сервісів ЗЗР компанії «Укравіт» Сергій Сальніков. — Відтак дистриб’ютори самі оформлюють собі невеличкі склади».

Зберігання своїх ЗЗР довіряє дистриб’юторам невелике підприємство «Агрокрай», що на Хмельниччині. Компанія обробляє понад 1500 га землі. Вирощує кукурудзу, пшеницю, сою. Заявки на придбання хімікатів подає заздалегідь, а отримує продукцію безпосередньо перед внесенням. «Постачальники привозять ЗЗР у господарство невеликими партіями, — розповідає директор компанії Олег Білявець. — Вивантажують в окреме приміщення, пристосоване в нашому господарстві для короткотривалого зберігання хімікатів. Там ми змішуємо препарати. Перевіряємо партію, оцінюємо роботу препарату. А вже тоді обробляємо рослини».

Це дозволяє Білявцю та його партнерам уникати взаємних обвинувачень, якщо препарат не подіє. «Ніхто не зможе сказати, що ми порушили правила зберігання: що засіб перегрівся або перемерз, — зазначає він. — Аби ми й самі на це не нарікали, працюємо лише з тими постачальниками, у яких впевнені».

Керівник компанії «Ріко‑Агро» з Черкащини Леонід Вовк взагалі купує ЗЗР безпосередньо перед внесенням. Каже, що на кінцеву вартість препаратів це не дуже впливає. «Ціна на ЗЗР більше залежить від коливання курсу гривні, ніж безпосередньо від часу покупки», — пояснює він. Зате аграрію не доводиться взагалі перейматися питаннями зберігання хімікатів. Жоден з опитаних журналом Landlord невеликих аграріїв не планує будувати власний склад, призначений для довготривалого зберігання ЗЗР. Для них це доволі суттєва інвестиція, яка навряд чи себе окупить.

У середньому будівництво одного квадратного метра спеціалізованого складу для зберігання ЗЗР, як розповіли в компанії ALFA Smart Agro, коштує близько $400. «Будівництво власних складів є одним із напрямів розвитку для великих виробників ЗЗР, що інвестують на далеку перспективу», — пояснює менеджер зі зв’язків із громадськістю ALFA Smart Agro Тетяна Терентьєва.

СПРАВА ГІГАНТІВ

Зовсім інший підхід застосовують великі агрохолдинги. Найбільша в Україні за розміром земельного банку група компаній UkrLandFarming для зберігання ЗЗР використовує склади власного дистрибуційного напряму. Сумарно це близько 180 000 кв. м площі, майже 22 000 м власного залізничного полотна. Компанія навіть надає свої склади в оренду третім особам. У агрохолдинга є регіональні склади, склади підприємств. Крім того, за словами директора з розвитку бізнесу компанії Олександра Руденка, у Білій Церкві є сертифікований склад, який забезпечує передрозподільчий процес зберігання ЗЗР для всього агробізнесу ULF.

Централізовано для усіх своїх підрозділів купує ЗЗР та добрива й «Агропросперіс». Група працює у 14 регіонах країни, обробляючи понад 400 000 га землі. Спеціалізується на вирощуванні пшениці, кукурудзи, соняшника, ріпака, сої. Для зберігання агрохімії орендує склади у форматі відповідального зберігання і власне оренди у Вінницькій, Київській, Харківській, Сумській областях.

«Наявність надійного зберігача з якісними складськими приміщеннями та добре налагодженим сервісом із приймання та відвантаження безпосередньо біля виробництва в регіонах України — справжня проблема, — розповідають у компанії. — Складів у регіонах  мало, часто вони не пристосовані для  зберігання ЗЗР».

Загалом, відсутність спеціалізованих складів у регіонах відмічають багато експертів. Що ж являє собою сучасна інфраструктура для зберігання ЗЗР?

РИНОК ТА ЙОГО ГРАВЦІ

Усі наявні на ринку приміщення для зберігання ЗЗР можна розподілити на два типи. До першого належать нові склади класу «А». Їх будували логістичні, транспортні компанії з урахуванням усіх санітарних норм та вимог для надання професійних послуг зі зберігання. До таких транспортних компаній належать «Рем Транс», «Ренус», «Ост‑Вест Експрес» та інші. До того ж вітчизняні виробники ЗЗР та імпортери створюють розвинуті розповсюджувальні мережі та за необхідності будують власні невеликі склади в регіонах. Це дозволяє їм вчасно доставляти ЗЗР сільгоспвиробникам.

Складів класу «А» в Україні небагато, значна їх кількість зосереджена в Київській області біля таких населених пунктів, як Нижня Дубечня, Обухів, Біла Церква, Сквира. Серед них є буквально декілька складів, які будували великі постачальники під свої потреби. До другого типу належать колишні рай‑ агрохіми, де ЗЗР зберігалися ще з радянських часів. Їх будували поблизу господарств у кожному районі. Деякі з них і досі паспортизуються та використовуються. Також деякі дистриб’ютори облаштували під зберігання ЗЗР склади, які спочатку не були для цього призначені. Ці приміщення вже не нові та потребують суттєвих капіталовкладень у ремонт. Стан багатьох із них залишає бажати кращого, хоча вони використовуються і можуть мати усі дозвільні документи. За словами спеціалістів «Агропросперісу», у пікові сезони (переважно навесні) складських площ обох типів не вистачає. Дефіцит якісних спеціалізованих приміщень класу «А» особливо відчутний у Західній Україні.

Сальніков звертає увагу на відсутність у держави чіткої позиції у сфері контролю за виконанням вимог зберігання та корумпований підхід у видачі санітарних паспортів. «Усе це призводить до того, що 90% складів пристосовані для зберігання ЗЗР лише на папері», — зазначає він. Відтак, на його думку, в країні є потреба у наданні комплексних послуг: від брокерського супроводу до зберігання і транспортування ЗЗР.

У МАСШТАБАХ КРАЇНИ

Сьогодні паспортизовані склади використовуються на 99%. «На загально‑ українському рівні достатньо розвинута мережа митно‑ліцензійних складів та лояльні умови для імпортерів та дистриб’юторів, — розповідає Руденко. — У публічній площині останні роки ця проблема не піднімалася, і це свідчить про прийнятні умови зберігання ЗЗР на рівні дистриб’юторів та підприємств — кінцевих споживачів». На думку Руденка, поточні обсяги імпортованих ЗЗР, які потрапляють на митно‑ліцензійні склади, збалансовані по термінах поставок та розмитнень. Поставки відбуваються майже завжди вчасно. Але при збільшенні обсягів внесення все‑таки виникне потреба в розвитку інфраструктури складських приміщень.

Спеціалісти компанії Bayer звертають увагу на те, що в Україні поряд зі зберіганням ЗЗР, що перебувають в обігу, існує необхідність зберігати значні обсяги непридатних ЗЗР, а також продукції, термін придатності якої вийшов. І зберігати її також треба на спеціальних складах. Адже незалежно від вичерпання терміну дії, пестициди лишаються небезпечними для людей та навколишнього середовища.

У Bayer наголошують, що в Україні відсутні чинні ліцензії та діючі потужності, які були б здатні забезпечити належне знищення непридатних ЗЗР в екологічно дружній спосіб із дотриманням відповідних технологій та екологічних стандартів. Міністерство екології та природних ресурсів України рекомендує здавати непридатні пестициди на відповідальне зберігання до спеціалізованих складських приміщень. Втім потужності таких приміщень не безмежні й вже вкрай переповнені.

Одним із варіантів оперативного вирішення цієї проблеми могло б бути надання дозволу на перевезення таких ЗЗР за кордон для належної утилізації на спеціалізованих заводах. «Це можна забезпечити, скориставшись міжнародним механізмом транскордонного переміщення небезпечних відходів, — зазначають спеціалісти Bayer. — Проте, цей альтернативний варіант, на превеликий жаль, в Україні не працює ще з 2013 року».

Україні ще у спадок від Радянського Союзу, за словами Калашнікова, лишилося 25 000 т непридатних   ЗЗР. Напередодні проведення футбольної першості Євро–2012 із держбюджету були надані кошти на їх утилізацію.

17 000 т хімікатів було вивезено до Польщі та знищено. 8000 т так і лишилися на українських складах. Більше кошти з бюджету на утилізацію не виділялися. За словами Калашнікова, поки в Україні не існує власного підприємства для утилізації ЗЗР. Варіанти та можливості його будування розглядала компанія Syngenta, але конкретного проекту ще не існує.

Поки наявні складські потужності витримують навантаження. Але якщо у майбутньому не буде прийнято відповідних дій, у тому числі і з боку держави, потреба у будівництві нових великих складських приміщень  для зберігання ЗЗР однозначно  постане.

ТЕКСТ: МАРИНА БРИКИМОВА

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

17 години тому

Виробник спаржі в Україні вкладає 10 тис. євро в кожний гектар

В Україні не так багато фермерів вирощують спаржу, оскільки цей бізнес потребує великих площ, значних зусиль і фінансових затрат. Однак у компанії «Агроексперт трейд» бачать у виробництві цієї культури широкі перспективи.

Про це повідомляє Економічна правда.

Павло Григор’єв вирощує спаржу в с. Воскресенка Херсонської області вже третій рік, і сьогодні його підприємство – «Агроексперт трейд» – належить до найбільших виробників спаржі в Україні.  Компанія має земельний банк 100 га, і одну п’яту площ (20 га) у господарстві відведено під спаржу.

Читайте: Яких працівників шукають в агросфері та скільки їм готові платити

Фермер вважає, що в цього бізнесу є великий потенціал, тож наступного року планує збільшити посівні площі під спаржею у 1,5 разу.

«Ріст попиту на спаржу в Україні ми відчуваємо на собі, саме тому вкладаємо гроші в розширення площ. Я бачу перспективу зростання ринку на найближчі два-три роки», – говорить Павло Григор’єв, один із власників «Агроексперт трейд».

Спаржева математика

У перші 1,5 га спаржі підприємство «Агроексперт трейд» інвестувало $13 тис.

Сьогодні витрати господарства на 1 га спаржі становлять до 8–10 тис. євро залежно від сорту і відстані між міжряддями.

У виробництві багато ручної праці і вартісний процес обробки.

Зібравши спаржу, її треба помити, порізати, відкалібрувати та упакувати. Для цього потрібна спеціальна лінія, яка коштує 70 тис. євро (в Україні така лінія є лише в Каховці, та й ту придбали не новою – була у використанні більше 10 років).

«Агроексперт трейд» планує наступного року вкласти кошти в нове обладнання:

«У 2020 році ми плануємо придбати лінію нової генерації та спеціальну машину для висадки спаржі. Це для нас значні інвестиції», – розповів Павло Григор’єв.

Вартість вирощування пояснює ціну на спаржу: у 2019-му вона становила 170–250 грн за кг.

Особливості вирощування

Спаржа (аспарагус) – це багаторічна рослина, яка росте 10–12 років. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Пік урожайності припадає на 4–6-й рік, тоді можна отримати 3–3,5 т пагонів з 1 га.

Висаджують спаржу в землю корінням з одним пророщеним пагоном на відстані мінімум 20 см між рослинами. Ширина міжряддя – 1,5 м. Коріння проростає на глибину також 1,5 м. З огляду на ці особливості виробник спаржі повинен мати у своєму розпорядженні великі площі.

Активний ріст рослини відбувається у червні: за два тижні виростає на 2 м. Пагони зрізають вручну після досягнення розміру 23–25 см.

Спаржа потребує ретельного контролю дозрівання, оскільки якщо пагін вчасно не зрізати, то вже наступного дня він буде перезрілим.

Масштаби виробництва

За останні 5 років площі під спаржею в Україні зросли втричі і зараз становлять 100–120 га, із них 20 га – це площі «Агроексперт трейд». Наступного року компанія планує відвести під аспарагус ще 12 га землі.

Основними каналами збуту спаржі «Агроексперт трейд» зараз є ринки та ресторани в Херсоні, Києві та Дніпрі.  А вже у 2020 р. компанія планує зареєструвати власну торгову марку спаржі і реалізувати її через торговельні мережі.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні випробують нові гібриди зеленої спаржі.

Фото: «Агроексперт трейд»

Кейси   

15 червня 2019 10:08

Вижити в 90-х та стати успішними у 2000-х: історія перевтілення «Олстас-Льон»

Компанія «Олстас-Льон» на Чернігівщині щорічно інвестує у виробництво $1,5–2 млн. Такого рівня їй вдалося досягти завдяки рішенню засновника Станіслава Котенка повністю змінити профіль виробництва.

Landlord спільно з компанією BASF реалізує медіа-проект «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка», завдяки якому ви зможете дізнатися про те, як одній із провідних українських агрокомпаній вдалося пройти еволюцію від звичайного ТОВ з гуртової та роздрібної торгівлі продовольством і нафтопродуктами до інноваційного сільськогосподарського підприємства.

Про те, як компанія зробила величезний прорив у своєму розвитку, розповів журналістам Landlord генеральний директор групи «Олстас-Льон» Станіслав Котенко.

На відміну від більшості вихідців із буремних дев’яностих, у «Олстас» навчилися будь-який негаразд перетворювати на стимул для розвитку і перемогу. У Менському районі Чернігівської області, де розташовані угіддя компанії, вона стала зразком і прикладом для наслідування іншими фермерськими господарствами із застосування новітніх агрохімічних препаратів, впровадження інноваційних технологій і, врешті-решт, отримання гарних врожаїв.

Читайте: Унікальна модель підвищення ефективності агробізнесу від Станіслава Котенка

На площі у 8500 га «Олстас-Льон» культивує пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак. А ось льону, як логічно було б очікувати від підприємства з такою назвою, в активі компанії немає. Точніше — вже немає.

Льон, якого немає

Як розповідає Станіслав Котенко, підприємство було засноване ще у 1991 році, а назва утворена з простої комбінації двох імен засновників. «Тоді мало хто замислювався над такими «розумними речами», як брендинг, торговельний знак або щось подібне… До назв ставилися не дуже серйозно — такі були часи, компанії утворювалися, змінювалися, зникали. Але назва якось прижилася, стала відомою на ринку, і щось змінювати вже не хотілося», — пригадує пан Котенко.

Як починали

«Олстас-Льон» співпрацює з провідними трейдерами вже близько 10 років. Починали, як і багато інших, з торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, продуктами харчування — ринок був порожній і готовий проковтнути будь-який товар. Трохи пізніше компанія перейшла на ринок нафтопродуктів — саме тоді й почали закладатися відносини із сільськогосподарськими підприємствами. «Олстас» працював із постачальниками дизпалива і бензину з країн Балтії, а ринком збуту стала серед інших й аграрна галузь.

Переломний момент

Переломним можна вважати 2001 рік.

«Ми придбали Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який на той момент був у стані банкрутства, багато вклали у підприємство, зробили технічне переоснащення. Потім почали працювати з колгоспами (точніше з підприємствами, які утворилися на їх базі), — ділиться господар. — За часів Радянського Союзу сировину на завод здавали 74 колгоспи. А на початку 2000-х працювати на партнерських відносинах вже не було з ким. Ми надали господарствам ресурс для вирощування льону — насіння, пальне, добрива, але… виявилося, що половину грошей ми відразу «закопали».

Причина банальна — колишні колгоспи були не здатні забезпечити виконання необхідних технологій при вирощуванні льону, відповідно, не було необхідної якості сировини, не витримувалися ані обсяги, ані строки постачання. Гроші та ресурс, які «Олстас» надавав господарствам, просто зникали. А між тим плани розвивати напрям у компанії були серйозні.

Тому «Олстас» і довелося починати працювати на землі, повністю змінювати спеціалізацію та вирощувати льон самотужки.

«Розпочинали зі 100–200 га, орендованих у тих же колишніх колгоспів, але вже за два-три роки у підприємства був земельний банк у 2000 га. Майже всю льонопродукцію експортували до Китаю, прибуток був гарний, зростала валютна виручка… Але ми швидко зрозуміли, що цей напрям не є перспективним, треба від нього відходити», — пригадує пан Котенко.

Льон — лише у назві компанії

Річ у тім, що вирощування льону — переважно дуже важка ручна праця, яка потребує залучення багатьох робітників. За часів СРСР у кожному селі по хатах розподілялися ділянки льону — родина мала цей льон зібрати, винести з поля, розстелити для вилежування, вручну перевернути. Далі в’язалися снопи й льонотреста перевозилася на льонозавод. В Європі є комбайни для збирання та обертання льону, але вони малопродуктивні, розраховані на ділянки у 20–30 га, та аж ніяк не на тисячі гектарів. Тому льон у всьому світі (а тепер вже й в Україні) — нішева культура, ексклюзив із невеликими обсягами виробництва.

«Ми залучали все менше і менше людей для роботи з льоном у полі, кількість працездатного населення у селах швидко зменшувалася, люди відмовлялися від важкої праці. Ті підприємства, які попри все вирішили залишитися у галузі, здебільшого погано закінчили. «Олстас-Льон» поступово перейшов на вирощування традиційних культур. А згадка про льон у назві компанії так і залишилася», — усміхається пан Котенко.

Відзначимо, що в медіапроекті «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка» ви знайдете унікальний кейс агробізнесу і дізнаєтеся, як компанія зробила величезний прорив у розвитку, повністю змінивши свій профіль.

Кейси   

14 червня 2019 15:11

Аграрні розписки: український фермер отримав 1,2 млн грн від трейдера з Естонії

1,2 млн грн від естонської трейдингової компанії залучило фермерське господарство «Салікс» зі Львівської області, оформивши першу в Україні міжнародну фінансову аграрну розписку.

Про це повідомляє проект IFC «Аграрні розписки в Україні».

У 2019 р. українським фермерам надано можливість залучати кредитні ресурси з-за кордону в межах проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Аграрні розписки в Україні». Така бізнес-модель стала доступного після прийняття на початку року нового закону про валюту та валютні операції.

Читайте: 60 тракторів заблокують трасу М-14: фермери Миколаївщини виходять на акцію протесту

Міжнародні аграрні розписки дозволяють навіть невеликим фермерським господарствам перейти на якісно новий етап: почати співпрацювати з іноземними кредиторами та залучати дешевше фінансування на рівні з агрохолдингами. І, що важливо, це не вимагає додаткової складної підготовки чи штату спеціалістів.

Першими оформили міжнародні аграрні розписки фермери з Чернігівської та Львівської областей.

Міжнародна фінансова аграрна розписка

Сільгосппідприємство «Салікс», яке обробляє близько 300 га земель на Львівщині, вирощує традиційні зернові та олійні культури. Минулого року вперше скористалося аграрною розпискою, а вже цього сезону йому вдалося залучити фінансування в розмірі 1,2 млн грн від кредитора-нерезидента, компанії «Евервелле». Так на початку червня з’явилася перша міжнародна фінансова аграрна розписка.

«Евервелле» – це естонська компанія, яка працює в Україні у сфері зернового трейдингу вже більше 10 років. СП «Салікс» та «Евервелле» успішно співпрацюють понад 3 роки.

Міжнародну розписку видали як супровід до форвардного контракту та додаткове забезпечення на суму отриманої передоплати: за форвардом до кінця серпня «Салікс» зобов’язаний поставити 240 т ріпаку. В заставу за розпискою передали 100 т. Дія розписки завершується наступного року.

Підприємство отримало від кредитора фінансування за ставкою 12% річних з розрахунком у валюті. Заступник директора СП «Салікс» Богдан Цап вважає це однією з переваг міжнародних розписок:

«По-перше, я маю прямий контроль із-за кордону. У мене ціна на сільгосппродукцію, звичайно, вища, ніж тут на ринку. А, по-друге, до нас заходить валюта».

Необхідна умова для оформлення аграрної розписки – ведення прозорої діяльності. Богдан Цап відзначає, що рекомендував іншим фермерам свій досвід, але не всі мають можливість для цього, оскільки багато хто не працює прозоро.

 Міжнародна товарна аграрна розписка

Наприкінці квітня 2019 р. ТОВ «Зорі Обмачева» з Чернігівської області передали естонській компанії «Летофін» товарну аграрну розписку, в рамках якої зобов’язалися здійснити поставку 10,5 тис. т кукурудзи до січня 2020 р.

Аграрна розписка була видана у супровід до форвардного договору на поставку майбутнього врожаю кукурудзи. За нею підприємство отримало пре-фінансування в розмірі близько 40% загальної вартості продукції.

«Зорі Обмачева» та «Летофін» співпрацюють два роки. Тепер українське господарство вирішило розширити співробітництво – перейти до більших партій поставки зернових, зокрема кукурудзи.

Процес оформлення міжнародної розписки тривав не більше 2 тижнів – від початку переговорного процесу до підписання документа.

«Узгоджували деякі технічні деталі, урожайність, вартість продукції в заставі тощо. Щодо документів, то з нашої сторони був потрібним стандартний пакет, як для звичайних аграрних розписок», – розповів комерційний директор «Зорі Обмачева» Іван Іванов.

Переваги аграрних розписок з позиції трейдингових компаній

  • Аграрна розписка є зручним інструментом, оскільки в забезпеченні виконання зобов’язань використовується застава майбутнього врожаю – і це цікавіше для трейдера, ніж нерухомість чи техніка.
  • Можливість моніторингу врожаю, що дозволяє кредиторам бути більш впевненими в належній якості продукції, що поставлятиметься.
  • Простота використання аграрної розписки.

Landlord раніше повідомляв про те, що Мінагрополітики ініціює здешевлення аграрних розписок. Здешевити послуги нотаріусів при оформленні аграрних розписок допоможуть автоматичний обмін даними між РАР та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.

 

Фінанси   

14 червня 2019 15:07

Чому трудова міграція – це добре і як повернути заробітчан в Україну

Перший заступник Міністра економічного розвитку та торгівлі України Максим Нефьодовий та генеральний директор Директорату стратегічного планування та євроінтеграції Олександр Жемойда 12 червня під час події, організованої Европейською Бізнес асоціацією, обговорювали результати досліджень мігрантських настроїв населення «Монітор щастя». Де, зокрема, гостро стояло питання масової міграції українців за кордон.

Перший слово взяв Максим Нефьодов, який відзначив, що трудова міграція – це не тільки проблема, але й можливість. За словами чиновника, для українців є великим плюсом те, що вони їдуть за кордон, обмінюються досвідом, культурою, стають освіченішими та орієнтуються в соціальній складовій країн Західної Європи. Утім, для того, аби наші співвітчизники мали бажання повертатися на Батьківщину, потрібно вирішити ряд питань як, бізнесу, так і владі. І це стосується не тільки покращення економічної складової, але й інфраструктури, яка наразі залишає бажати кращого.

«Я радий, що люди ідуть в Польщу, дивляться, як працює економіка ЄС і повертаються назад. А щодо повернення назад їх до України – це і є питання бізнесу, інфраструктури, економіки»,- підкреслив Нефьодов.

Також перший заступник Міністра економічного розвитку та торгівлі додав, що наразі Україна перебуває у жорсткій конкуренції в боротьбі за кадри. Однак при цьому, навіть незважаючи на численні проблеми, має свої переваги:

«Держава зараз в умовах конкуренції за кадри. Нещодавно ми з величезним супротивом здобули полегшення отримання робочих віз для іноземців тих країн, з якими в нас вже існує безвізовий режим. Ми маємо бути відкриті до того що у світі є конкуренція за кадри. Тут, до речі, мені здається, що Україна знаходиться в непоганому місці в цьому конкурентному ланцюжку. Ми в такій зоні, коли якість життя дещо гірша, ніж в розвинених країнах, але не критично. В Україні людина, яка має нормальну освіту й високу ефективність праці, може жити, працювати й отримувати задоволення. Наша мета, аби таких людей було більше», резюмував Нефьодов.

Читайте: Як вирішити проблему зі збутом продукції: садівники Херсонщини об’єдналися в кооператив

У свою чергу, Олександр Жемойда, який на власній шкурі відчув долю мігранта, не один рік навчаючись і працюючи за кордоном, вважає подібний досвід корисним і певній мірі навіть необхідним:

«Я особисто був сам трудовим мігрантом в 2007-му році й 4 місяці мав щастя працювати. Після того, як повернувся – життя було вже іншим. У 24-му віці я заробляв 4 фунти на тиждень, розумів, наскільки важлива кожна копійка, адже за кордоном тобі допомогти нікому. Доводилося працювати більше, але це загартовує. З часом ти звикаєш до їх стандартів життя, підлаштовуєшся й змінюєшся. Коли повернувся в Україну, було вже дещо незвично. Проте вирішив все ж таки залишитися на Батьківщині, адже в Україні  є усі можливості для розвитку».

Також чиновник наголосив, що Україна акцентує увагу на поширенні агропродукції на зовнішні ринки. І хоча в цьому напрямі вітчизняний агросектор вже має певні успіхи, проте темпи нарощування експорту досі залишаються низькими. Особливо з огляду на потужний потенціал, який є в України:

«Приїхав нещодавно знайомий із Канади і питає: «Чому ви погано просуваєте українську продукцію в Канаді? Є російські, сербські товари, але ми хочемо бачити українські магазини!».

Щодо фуд-продукції, то я пишаюся, що ми працюємо в напрямку охоплення зовнішніх ринків більш якісними продуктами харчування. Потрібно розуміти, що нас там чекають, відтак необхідно реагувати швидше», – резюмував чиновник.

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.

Аналітика   

14 червня 2019 15:02

Хочеш жити — вмій крутитися або як корупція поглинула фермерство Болгарії

Відтоді, як Болгарія вступила до ЄС, різні сфери її суспільного життя й економіки, зокрема, сільське господарство, значно оздоровилися. Утім до ідеалу - далеко. Молодий фермер Венелін Дельгянський рано усвідомив принципи ведення фермерства на Батьківщині: «хочеш жити — вмій крутитися», причому в усіх сенсах.

Як живе іноземний фермер   

Показати ще