ОГЛЯД РИНКУ

23 вересня 2018 10:11

Вартість української лохини на європейському ринку – одна з найнижчих

Українські фермери продають лохину (чорницю садову) на європейському ринку майже за найнижчими цінами.

Як повідомляє ресурс FreshPlaza, у Південній півкулі розпочато сезон збору чорниці і перші партії продукції почали поступати на ринок ЄС.

За даними джерела частина експортерів ще не мають об’ємів для формування контейнерних партій, тому остаточний ціновий прогноз давати важко.

Але, як очікується, найдешевшою буде лохина з Перу, яка за умови постачання морем – EUR10/кг, а, в разі повітряної логістики – до EUR15/кг.

Український експорт

Нагадаємо, що одним з великих постачальників лохини в ЄС є Україна. З приблизно 2 тис т садовою чорниці, що були експортовані, більше 60% припало саме на європейський ринок.

Нажаль, український сезон збору чорниці майже співпадає з європейським і вітчизняні фермери продавали ягоду у ЄС в середньому по EUR3,3/кг (максимально – до EUR4,5/кг). У цьому сезоні навіть склалася дивна ситуація – ціна на лохину на українському ринку були вищими за європейські.

Але певні перспективи існують – в Україні віддають перевагу раннім і середнім сортам ягоди (75% плантацій), бо це дає перевагу над основними конкурентами – польськими фермерами. Природні умови Польщі, яка також є одним з основних виробників чорниці, дозволяють працювати тільки з пізніми сортами. Після виходу на ринок польської лохини ціни в цьому році взагалі впали до EUR2/кг.

Українські виробники можуть збільшити плантації за рахунок саме пізніх сортів для закладання чорниці на зберігання в очікувані високих осінніх цін. Зараз площа під чорницею садовою в Україні становить 2 тис га, а всього придатних земель для її культивації – біля 1 млн га. Звісно, це затратний шлях, пов’язаний з будівництвом сховищ-холодильників і витрат на зберігання. Але й перспективи відкриваються досить привабливі. Тому, треба подивитися, які ринки є найбільш привабливими і хто в такому випадку буде основним конкурентом.

Постачальники

Взагалі, великих постачальників чорниці в ЄС восени не так вже й багато, але вони можуть запропонувати незрівнянно більші за українські об’єми продукції і мають налагоджені логістику і тривалі зв’язки з покупцями.

Лідером з виробництва є Чилі, яка у минулому році експортувала 110 тис т лохини. Майже весь об’єм традиційно продається саме у країни ЄС.  При чому господарства країни постійно нарощують інвестиції у виробництво лохини для підвищення якості ягоди. Цього року, для зміцнення позицій і збільшення пропозиції, Чилі максимально спростила імпорт чорниці з сусідньої Перу. Чилійські інспектори постійно відвідують перуанські пакувальні станції для перевірки дотримання фітосанітарних норм. Після цього, продукція додається до загального чилійського експорту.

Але й сама Перу також є помітним гравцем на світовому ринку садової чорниці – за прогнозами загальний експорт ягоди складе $580 млн (більше 76 тис т), що на 55-60% більше минулорічного результату. Та більша частина продажів припадає не на Європу. Майже половина експорту (48%) минулого року пішла у США. Також великими покупцями перуанської лохини є Китай і Гонконг.

Третій за розмірами експортер лохини у країнах Латинської Америки – Мексика, яка у минулому році вивезла біля 37 тис т ягід. Та більше ніж на 95% весь експорт припадає на США (що й не дивно, з огляду на розташування країни і високу платоспроможність американського ринку). Зараз Мексика заявила про намір диверсифікувати зовнішні продажі саме за рахунок постачання чорниці у ЄС, ОАЕ, Китай, але це поки тільки наміри.  

Аргентина вже розпочала експортний сезон чорниці і очікує на врожай у 18,5 тис т. Цікаво, що 16% експорту лохини з цієї країни припадає на органічні ягоди, які користуються підвищеним попитом на європейському ринку.

Традиційно декілька тисяч тон лохини експортує і Уругвай, але майже на 100% логістика відбудована у напряму китайського ринку.

Рухаючись далі по Південній кулі, треба відмітити ще одного постачальника лохини – ПАР. Зараз у країні налічується 1,7 тис га плантацій під чорницею, з яких очікується валовий збір ягід у 10,7 тис т (врожайність у 4 рази вища за українську). Пік експорту припадає на вересень-листопад, а головний покупець – Великобританія.

Також певні перспективи на світовому ринку лохини має і Австралія. Донедавна чорницю тут вирощували виключно влітку, але зараз плантації переорієнтуються на вирощування ягід впродовж всього року.

Покупці

Найбільш привабливим для збуту лохини восени – на початку зими є Німеччина, яка традиційно пропонує найвищі ціни. Як вже було зазначено, лідером за пропозицією на цьому ринку є Перу, але це не означає, що в України зовсім немає перспектив постачання лохини у Німеччину – споживання постійно зростає, а європейські покупці шукають джерела диверсифікації імпорту.

Ще більшими темпами зростання відрізняється ринок чорниці Великобританії. З огляду на це, британські супермаркети навіть розробили спеціальну стимулюючу програму залучення нових постачальників ягоди, що, в свою чергу, підігріває попит.

Цього року несподівано привабливим став для експортерів ринок Нідерландів, де внаслідок літньої посухи, загинуло 40% місцевої лохини. Трейдери з Нідерландів зараз, у міжсезоння, шукати партії лохини майже скрізь – від Латинської Америки до Флориди, Каліфорнії і Зімбабве…

А ось платоспроможний ринок Франції є трохи кумедним. Культивована чорниця не так популярна у Франції, як у сусідніх європейських країнах і пов’язано це з «політикою». Взагалі, чорниця у Франції (як і в Україні) відома як myrtles і масово збирається у вигляді дикоросу (як і в Україні).

Коли у Франції з’явилися плантації культивованої чорниці, торговці дикорослою чорницею провели масові акції і домоглися того, щоб постачальники садової ягоди змінили її назву – була вибрана канадська назва bleuets, яка, до речі і перекладається, як лохина («голубика»). Та була одна біда – нова назва не була прийнята споживачами. Заборона на використання назви «чорниця» була знята через сім років, але обсяги споживання лохини досі залишаються невеликими.

До цього можна додати, що такі країни, як Іспанія і Італія, завдяки своєму клімату, також є постачальниками лохини в осінній сезон. Але обсяги експорту досить невеликі, хоча та ж Іспанія є одним з лідерів галузі з плантаціями у 2,5 тис га. Майже вся ягода споживається на внутрішніх ринках.

І, в цілому, ринок лохини за останні 20 років зріс у 25 разів і продовжує шлях нагору. Тобто місце можна знайти на ринку будь-якої європейської країни, якщо запропонувати продукцію належної якості (особливо органічну лохину) у вдалий період осіннього міжсезоння.

 

ОГЛЯД РИНКУ

26 серпня 2018 14:02

У першому півріччі аграрії отримали лише десяту частину державних коштів

Цього року на підтримку аграрного сектора виділено 6,4 млрд гривень. Це 1% від згенерованого сільськогосподарською галуззю в 2017 році ВВП. За перше півріччя сільгоспвиробники отримали на руки менше 10% від річного аграрного бюджету. Станом на 6 липня виконавцям бюджетних програм направлено 382,7 млн гривень.

Така динаміка тим не менш не є загрозливою. По-перше, минулого року на цю дату аграрії ще навіть не почали отримувати кошти. По-друге, перша половина року не показова, оскільки перші три з половиною місяці пішли на підготовчу роботу: консультації по галузях, узгодження з держорганами, внесення поправок, затвердження, виявлення помилок та їх виправлення. «До травня документарна робота була закінчена, і, повірте, з огляду на кількість етапів, а також часто відсутність єдиної позиції всередині окремих груп аграріїв, це спринтерська швидкість», — зазначив перший заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк.

Також за деякими програмами 1 липня тільки закінчилися терміни подачі документів, наприклад за програмою часткової компенсації вартості посадкового матеріалу. За програмою часткового відшкодування вартості закуплених для подальшого відтворення племінних тварин перші виплати заплановані на 25 серпня. За програмою часткового відшкодування вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів — на 20–25 липня. При цьому сума заявок на перше півріччя досягла 1 млрд гривень, що свідчить про інтерес до програм.

За результатами першого півріччя безумовно вдалими можна назвати програму компенсації вартості сільгосптехніки, здешевлення утримання корів у сільгосппідприємствах і підтримку садівництва. Найнижча динаміка — у програми підтримки фермерства.

Що освоєно на середину року і які проблеми виявили перші місяці реалізації держпрограм підтримки?

Найоперативніші

Левова частка виплачених коштів у першому півріччі припала на програми підтримки тваринництва. Це логічно, враховуючи, що вони займають найбільшу частку в загальній сумі держпідтримки на рік — 4 млрд з 6,4 млрд гривень. Із 383 млн гривень, перерахованих галузі в першому півріччі, 266,5 млн гривень, або 70% були спрямовані за програмою 2801540 «Державна підтримка галузі тваринництва».

Якщо розглянути конкретні тваринницькі програми, 6,741 млн гривень були перераховані на надання фізичним особам спеціальної бюджетної дотації за утримання молодняку великої рогатої худоби, який народився в їх господарствах. 257,6 млн гривень пішло на надання спеціальної бюджетної дотації за утримання корів молочного, молочно-м’ясного та м’ясного напряму суб’єктам господарювання, які є юридичними особами (за кожну наявну на 1 січня поточного року корову).

Тут видно дисбаланс у швидкості освоєння коштів великими компаніями і приватними особами. Але на те є просте пояснення. Громадяни хочуть пройти черговий етап верифікації соціальних пільг, субсидій, отримання яких може ускладнити наявність додаткової допомоги. За словами директора з аналітичної роботи Інституту суспільно-економічних досліджень Ярослава Жаліла, люди в змозі підрахувати, який вид допомоги їм більш фінансово вигідний, вміють орієнтуватися у програмах та оптимізувати їх. Тому, швидше за все, вичікувальна позиція жителів сіл пов’язана з розумінням техніки розрахунку субсидій, вважає економіст. У Міністерстві аграрної політики і продовольства офіційно цю версію не коментують. Однак судячи з того, що прогнозують пік запитів на дотацію з боку фізичних осіб на осінь, причину поточної низької активності прекрасно розуміють.

Фактичний же сплеск інтересу до програм може статися і раніше. За даними Landlord, МінАПК звернулося до Мінсоцполітики з проханням роз’яснити порядок нарахування субсидій у контексті отримання дотацій. Відомство Андрія Реви дійшло висновку, що «гроші на теля» не включаються до загального доходу і, таким чином, конфлікту між їх отриманням і правом на субсидію немає. Якщо це буде оголошено офіційно, можна очікувати значної активізації заявок на дотацію з боку фізичних осіб.

Відносно невеликі суми були виплачені в рамках компенсації вартості кредитів за програмою часткової компенсації відсоткової ставки за банківськими кредитами, залученими для покриття витрат, пов’язаних із здійсненням діяльності в галузях вівчарства, козівництва, бджільництва, звірівництва, кролівництва, шовківництва та аквакультури — по квітень 2018 року нараховано всього 21 400 гривень. Програма надання часткової компенсації вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів, доїльних залів, підприємств із переробки сільськогосподарської продукції в частині витрат, що фінансуються за рахунок банківських кредитів, реалізована на 547 300 гривень.

Техніка на швидкості

За програмою «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників» (часткова компенсація вартості техніки та обладнання) за перше півріччя виділено понад 100 млн гривень. За цією програмою сільгоспвиробники можуть отримати 25% компенсації вартості техніки вітчизняного виробництва, і ще 15% до цієї цифри — для фермерських господарств. Щоб потрапити під програму, українська техніка повинна відповідати вимозі щодо локалізації виробництва в Україні на рівні не менше 45%.

Незважаючи на те що зараз ця програма одна з найбільш ефективних, учасники ринку сходяться на думці, що, швидше за все, фінансування за нею не буде вибрано. Природним обмежувачем є номенклатурний ряд українських виробників сільгосптехніки, а також те, що попит на техніку генерують в основному виробники невеликого масштабу, яким необхідні малопотужні зразки. При цьому, за оцінкою експертів, у сегменті тракторів до 50 к. с., на який максимальний попит з боку дрібних фермерів, української техніки практично немає — цей сегмент займають китайські машини.

Максимально залучений у цю програму Харківський тракторний завод Олександра Ярославського. Минулого року при виробництві 800 тракторів, з яких 300 були реалізовані на внутрішньому ринку, за програмою компенсації 20% вартості компанія продала майже третину — 87 тракторів на 127,7 млн гривень.

Зараз обговорюється ідея перенаправити частину фінансування за програмою компенсації вартості техніки на суміжний напрям — компенсацію вартості вагонів-зерновозів. Відповідна норма була прийнята депутатами 5 липня в законі «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законів України щодо впровадження механізму «єдиного вікна» та оптимізації здійснення контрольних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України» №7010.

Пропозиція дотувати покупку зерновозів обурила виконавчого директора Національного комітету з промислового розвитку Анатолія Гіршфельда. Він вважає, що з урахуванням високої вартості вагонів нововведенням зможуть скористатися тільки великі агрокомпанії. «Новела, скоріше, орієнтована на гігантів, таких як «Кернел» або «Нібулон», які вирішили придбати вагони для перевезення зерна після дерегуляції вагонної складової тарифу «Укрзалізниці», — зауважує він.

«Кернел» Андрія Веревського дійсно активно розширює власний парк вагонів. Що стосується «Нібулона» Олексія Вадатурського, якого також називають серед потенційних вигодонабувачів, то компанія спростувала зацікавленість в участі у цій програмі. «Нібулон» не планував і не планує в майбутньому купувати вагони, оскільки вважає, що проблема не в кількості вагонів, а в їх ефективному використанні. Тим більше «Нібулон» не лобіював цю законотворчу ініціативу. Ми просимо викреслити нашу компанію з переліку підприємств, зацікавлених у такій компенсації, і не маніпулювати нашим ім’ям. Це наша чітка позиція, якої ми завжди дотримувалися і не плануємо відступати від неї в майбутньому», — йдеться в заяві компанії.

Садівники і насіння

Програма підтримки садівництва реалізується еталонно-пропорційно. За перше півріччя (за підсумками весняної закладки садів) було отримано понад півтори сотні заявок від 164 господарств на суму 150 млн гривень, тобто половина від річного бюджету на загальну площу 5100 га. Серед культур, на закладку виробництва яких отримано компенсацію, переважають насіннєві — 1100 га, кормові — 400 га, горіхоплідні — 2200 га, ягідні — 900 га. Виноградники закладені на 400 га, а хмільники — всього на 20 га.

Надійшов запит на кілька десятків тисяч гривень на компенсацію 80% від вартості вітчизняного насіннєвого матеріалу. На думку виконавчого директора Насіннєвої асоціації України Сюзанни Григоренко, ефективність програми буде зрозуміла ближче до кінця року.

Фермери — аутсайдери

Програма підтримки фермерства викликає найбільше нарікань. Вона акумулюється на рівні областей, проте результати по ній невеликі. Причина в тому, неофіційно розповідають в Асоціації фермерів і приватних землевласників, що половина «фермерського мільярда» закладена на компенсацію вартості кредитів, а фермери — не найактивніші позичальники. Активно вибираються гроші тільки на екстразнижку в 15% на придбання техніки. Усього на сьогодні подано заявок приблизно на 6 млн гривень. За найоптимістичнішими прогнозами, до кінця року буде вибрано не більше чверті із закладеної в бюджеті суми, вважають в АФЗУ.

«Створення порядку використання коштів за цією програмою було віддано на відкуп асоціації. Вважалося, фермери краще знають, що їм потрібно. Виявилося, що цей похід не спрацював», — пояснює один з народних депутатів — членів аграрного комітету парламенту. Передбачається, що кошти за цією програмою можуть бути перерозподілені: їх одержувачами залишаться фермери, однак механізм отримання зміниться. Конкретні пропозиції поки розробляються.

Оцінюючи піврічний результат впливу програм, розробники нагадують, що вони орієнтовані на проекти з довгим терміном окупності. Тому навіть проміжну їх оцінку можна дати не раніше ніж наприкінці року, а повну картину буде видно через три-чотири роки. Зараз можна констатувати, що дотації надали ефект детінізації в галузі — принаймні в частині тваринництва. За даними державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», частка ідентифікації приплоду ВРХ у I кварталі цього року зросла в п’ять разів — з 9% до 45%. Також майже на півтисячі збільшилася кількість фермерських господарств з офіційним статусом.

Текст: Віталій Кравченко

ОГЛЯД РИНКУ

26 серпня 2018 10:03

Драйверами українського рослинництва стануть кукурудза та соняшник

Озимі пшениця та ячмінь залишаються і залишаться у найближчому майбутньому важливими агрокультурами. А ось у сівозміну ярих життя вносить суттєві корективи. За загальним переконанням селекціонерів, традиційний для України «кошик» ярих культур невдовзі буде базуватися на кукурудзі та соняшнику. Всім іншим культурам буде фактично відведена роль попередників для посівів двох драйверів вітчизняного рослинництва.

До цього рішення підштовхують як кліматичні зміни, так і попит саме на ці культури, який переважно формується на експортному ринку.

Зміна обставин

Кліматичні умови, що сформувалися в Україні за останні 10 років, майже ідеально підходять як для вирощування кукурудзи, так і для культивації соняшника. Наприклад, кукурудза як теплолюбна культура починає проростати і вегетувати за температури у 10–12 °С, а температура вище 30 °С їй не зашкодить. Натомість зашкодить висівання у холодний перезволожений ґрунт і весняні заморозки. Але такі умови зараз виникають лише раз на п’ять-шість років і мають локальний характер. Крім того, кукурудза у період вегетації потребує запасів продуктивної вологи в орному шарі на рівні 20–40 мм, що ускладнює її культивацію у частині південних і східних областей. Переконливою перевагою є сталий попит на зерно кукурудзи на зовнішньому ринку. Зокрема, цього маркетингового року на експорт буде відправлено понад 70% всього врожаю культури.

Південний регіон має сприятливі умови для висівання соняшника, який більш теплолюбний, ніж кукурудза, і менш вимогливий щодо кількості продуктивної вологи у ґрунті. Україна вже виробляє 32% насіння соняшника у світі та є світовим лідером за поставками соняшникової олії. За даними Держстату, у 2017-му виробництво нерафінованої соняшникової олії становило 5,2 млн т і зросло у порівнянні з попереднім роком на 17%. А за підрахунками профільної асоціації «Укроліяпром», минулорічне виробництво було навіть більшим — на рівні 6 млн т. Внутрішнє споживання соняшникової олії зараз становить лише 450 000–500 000 т, все інше йде на експорт, який має стійку тенденцію до зростання.

В Україні стрімко збільшується виробництво високоолеїнового соняшника, з вмістом олеїнової кислоти омега-3 в олії понад 85% і водночас низьким вмістом лінолевої кислоти омега-6. Пропонуються навіть гібриди, олія з який може містити понад 90% олеїнової кислоти. У розвинених країнах олію з високоолеїнового соняшника розглядають як здорову альтернативу пальмовій, і попит на бутильовану олію з високим вмістом омега-3 постійно зростає. Збільшення виробництва саме такої продукції дозволить Україні зберегти позицію світового постачальника соняшникової олії №1 і розширити географію експорту.

Степова зона

Як зазначає регіональний представник компанії «Юг Агролідер» Володимир Манойленко, кліматичні зміни за останнє десятиріччя в Україні разючі. Компанія починала працювати на ринку 10 років тому по двох напрямах — насіння сербських гібридів соняшника і кукурудзи. «Ще п’ять-шість років тому ми навіть уявити не могли, що в нас будуть покупці селекційного матеріалу соняшника у Вінницькій і Тернопільській областях. Адже майже всі посіви цієї культури були розташовані у Південному і Східному регіоні України, — ділиться Манойленко. — Зараз та ж Вінниччина за своїми кліматичними умовами вже наблизилася до Півдня». До того ж цей регіон якнайкраще підходить для культивації високоолеїнових сортів культури, що стимулює господарства включати соняшник у сівозміну, додає він.

Хоча все це дуже умовно. Наприклад, у компанії Dow Seeds вже успішно адаптували гібриди високоолеїнового соняшника до умов Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. Щоправда, як свідчать дані компанії, один і той самий гібрид в умовах, наприклад, Вінницької області показав у 2017 році врожайність у 1,5 раза вищу, ніж у Херсонській, — 49,9 ц/га проти 31,4 ц/га.

На переконання фахівців компанії «Юг Агролідер», уся територія південніше Кіровоградської області для висівання кукурудзи зараз вже малопридатна — температурний режим дозволяє вирощувати високопродуктивні гібриди з великим показником ФАО, але рослинам просто не вистачить вологи для вегетації. Виходом може бути зрошення, але при цьому собівартість швидко зростає за рахунок витрат на електроенергію, дизельне пальне і воду. Тут, на думку Манойленка, є сенс висівати силосну кукурудзу в обмежених кількостях. Тому культурами — локомотивами степової зони остаточно стають озима пшениця і соняшник. Врожайність пшениці у південних областях зараз найнижча в Україні, але вона необхідна для дотримання стандартів сівозміни як культура-попередник для соняшника в тому числі.

Ще одним перспективним напрямом для Півдня може бути озимий горох, який краще за інші культури відповідає вимогам попередника для соняшника. Горох залишає у ґрунті багато азоту, що дає аграріям непогану економію на азотних добривах, і взагалі є дуже «ощадливим» для ґрунту. Культура стресостійка до морозів (навіть без снігового покриву) і посух. Єдиною умовою є те, що гороху до настання холодів треба зайти у фазу кущення (до 8–10 см). Після чого горох здатен без наслідків перенести морози до –30 °С, чого у степовій зоні зараз просто не буває. Збір проводиться у червні, приблизно за два тижні до озимої пшениці та ячменю, що дає сільгоспвиробникам непогану фору у часі й можливість раціонально розподілити навантаження на співробітників і техніку.

Фуражний горох користується стійким попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. В Україні його переважно купують птахоферми і господарства з розведення аквакультури, а найбільшими закордонними покупцями є Туреччина, Індія та Пакистан.

Звісно, горох можна висівати і на півночі країни. Але, по-перше, тут вибір культур-попередників набагато більший. По-друге, горох дуже чутливий до ділянок, де навесні скупчується вода. Якщо у південних областях такого вже майже не зустрінеш, то на Поліссі після танення снігу це розповсюджене явище.

Лісостеп та Північна Україна

Якщо висівання кукурудзи у степовій зоні — досить ризикована справа, то у лісостепу і на Поліссі ця культура стає основною поряд з озимою пшеницею. За словами Манойленка, в існуючих агрокліматичних умовах працювати з гібридами кукурудзи, які мають ФАО нижче 220–300, вже немає сенсу. Якщо ФАО вище, теж можуть виникнути проблеми — треба висівати південніше, в районах з більшою сумою активних температур. Але чим південніше буде ділянка, тим більшим стає ризик нестачі продуктивної вологи у ґрунті.

Крім того, треба враховувати ще й густоту посіву. Загущувати посів має сенс там, де вистачає вологи (або на ділянках під зрошенням). Оскільки більшість території України вже стала посушливою, велика густота посіву можлива лише в окремих районах на півночі країни. Вже в умовах лісостепу посіви треба навпаки зріджувати, щоб рослинам вистачило вологи. Для забезпечення високого валового збору, треба гратися саме з ФАО і підбирати гібриди з більш високим показником.

Але є ще один показник кукурудзи, який виявився важливим для адаптації гібридів до українських умов. Як розповіли в «Юг Арголідер», компанія працювала з ранньостиглими і середньостиглими гібридами і стикнулася з несподіванкою — низькою вологовіддачею культури. Зерно після збору мало надлишкову вологість і потребувало досушування, що призводило до додаткових витрат сільгоспвиробників (стандартною для зерна кукурудзи вважається вологість 14–18%). Сіяти культуру на півдні теж не було сенсу — рослинам бракувало вологи для вегетації. Тому цього року у компанії вирішили тимчасово припинити працювати з кукурудзою, поки сербські партнери (Інститут рільництва і овочівництва NS Seme) не виведуть гібриди для українських умов з високою вологовіддачею.

У Dow Seeds також звертають увагу на цю характеристику та пропонують гібриди з відповідною вологовіддачею.

Текст: Михайло Дикаленко

ОГЛЯД РИНКУ

25 серпня 2018 10:06

Кліматичні зміни зроблять основною зерновою культурою України кукурудзу

Сільське господарство залишається галуззю вкрай чутливою як для поточних погодних умов, так і до найменших кліматичних змін в цілому. І, до речі, український аграрний сектор потерпає від глобальних змін клімату чи не найбільше за всіх у світі.

Ми живемо в зовсім іншому кліматі, ніж навіть 10 років тому. Фахівці відмічають, що починаючи з 1989 року, в Україні спостерігається практично безперервний період потепління.

Скажімо, за тридцятирічний період до 1990-х років вчені фіксували окремі факти перевищення норми середньорічних температур у 7-8°C. Вже наступна «тридцятирічка» відзначалася стійким перевищенням багаторічних показників майже до 9°C.

І, як було сказано, найбільш показовим став період за останні 10 років – були роки, коли перевищення середньорічної норми температури становило до 10°C, а середній показник перевищення склав 2°C. Для порівняння нагадаємо, що загальновідома Паризька кліматична угода 2015 року (ратифікована Україною у 2016 році) передбачає перевищення глобальної температури до 2°C по відношенню до показників до індустріальної епохи.

Загальна ситуація

Але що означають ці статистичні викладки і спостереження на практичному рівні для сільськогосподарських підприємств? Наприклад, за даними Інституту водних проблем і меліорації НААН за останні 25 років площа сухої і дуже сухої зони в Україні зросла на 7%, а площа перезволоженої зони скоротилася на 10%. Фактично, перезволоженим у країні залишився лише регіон Карпат і частина Закарпаття.

Як наслідок – з 31 млн га ріллі близько 60% (18,65 млн га) відноситься до площ з дефіцитом вологого забезпечення.

А близько 3 млн га угідь степової зони – у зоні з критичним дефіцитом вологи (тобто у посушливий рік вегетація культивованих рослин на них взагалі неможлива без застосування інтенсивного зрошення). І, до речі, у порівнянні з періодом 1961-1990 років ця зона розширилася вдвічі за рахунок площ у Одеській області.

Посушливих років при цьому вистачає аж вкрай. За словами директора Інституту Михайла Ромащенка, сухими і посушливими на Півдні України зараз можна вважати кожні 7-8 років з десяти.

Результатом стало те, що частка виробництва зерна у степовій зоні України з 1990 року впала з 48% до 37% (2017 рік), а, скажімо, така культура, як цукровий буряк взагалі виведена з сівозміни у Одеській і Херсонській областях.

В свою чергу, за спостереженнями Українського гідрометеорологічного центру, показник зволоження території країни (т.з. коефіцієнт зволоження) за період 1991-2017 років значно зменшився, і тренд посилюється.

За самим песимістичним сценарієм, якщо не відбудеться змін у цій тенденції, за наступні 30 років вся територія України ризикує стати степовою зоною.

Більш вірогідним вважається сценарій, за якого у найближчі роки середня температура весняних місяців підвищиться на 0,5°C, а влітку – до 0,7°C.

При цьому дуже цікавим є довгостроковий прогноз щодо норми опадів. За словами представників і НААН і Укргідрометеоцентру, кількість опадів також буде зростати. Зокрема, очікується, що їх норма в середньому буде зростати на 10-20 мм у найбільш важливі для вегетації ряду зернових культур весняні місяці (хоча дані цього року цьому і протирічать). Але навіть за таких обставин вологу можна буде вважати продуктивною лише умовно – ефективність опадів знівелює підвищення температури. Тобто волога просто буде швидше випаровуватись у повітря і не затримуватиметеся у ґрунті.

Кукурудзяна перспектива

Глобальні кліматичні зміни змінять і умови для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Найбільш суперечливим, до речі, виглядає прогноз вчених щодо умов для кукурудзи, яка стає головною експортною культурою для вітчизняних аграріїв.

Так, за прогнозом Української Зернової Асоціації, у поточному 2018/2019 маркетинговому році експорт зерна кукурудзи з України очікується на рівні 19 млн т, пшениці – 16,5 млн т, а ячменю – 3,9 млн т.

З одного боку, в Україні за останнє десятиріччя значно збільшився період активної вегетації всіх сільськогосподарських культур, який включає ті дні, коли середньодобова температура перевищує 10°C.

Це просто прекрасні умови для вирощування теплолюбних культур, які у нас представлені переважно саме кукурудзою і соєю.

Скажімо, у 2016-17 роках тривалість цього періоду в зоні лісостепу (тобто Центрі України) майже досягла показника для степової зони. В цифрах це виглядає так: якщо у 1995-2005 роках сума активних температур в середньому у країні становила 2600-3400°C, то в наступні десять років вона зросла до 2800-3700°C.

Херсонська, Запорізька і частина Миколаївської області взагалі за своїм температурним режимом у весняно-літній період впритул наблизилися до зони субтропіків.

З іншого боку, внаслідок змін, що відбулися, всі ярі культури опинилися у скрутній ситуації. Адже ця група культур буде більш сприйнятлива до тренду підвищення температур в літні місяці, ніж озимина, яка формується переважно весною. Наслідком є те, що строки визрівання кукурудзи значно скоротяться і впаде її врожайність (врожайність будь-якої культури напряму залежить від тривалості вегетації). Зокрема, кукурудзу треба буде збирати вже у середині серпня.

Проте ніякого парадоксу тут немає – вся справа у сортах культури, які використовують більшість аграріїв для посіву. В Україні зараз переважно висівається скоростигла кукурудза з низьким ФАО (80-90) і коротким строком вегетації. Але ще 30 років тому навіть ці сорти у північному регіоні не визрівали. Тепер для півночі України краще використовувати середньостиглі гібриди, а для центру і частини півдня – навіть гібриди з високим ФАО, які довго визрівають (тобто заводити у сівозміну гібриди з ФАО вище 120-200). Зміна сортності дозволить «вписати» період вегетації у період активних температур і отримати найбільшу врожайність.

Додатковим бонусом тут є те, що скоростиглі кукурудзяні гібриди мають середню врожайність у 50-60 ц/га. В той час, як перехід на гібриди з великим терміном вегетації дозволяє розраховувати на врожайність до 120 ц/га.

Але слід врахувати, що, можливо, крайній південь країни, частину Запорізької і Донецької області взагалі треба виключити з «кукурудзяної мапи» – окрім теплолюбності культура потребує високих запасів продуктивної вологи у ґрунті або повітрі (на кшталт кукурудзяного поясу США). Тому у вказаних регіонах культивація кукурудзи буде можлива лише за умови зрошення.

Ячмінний провал

Натомість для іншої традиційної ярої культури – ячменю – кліматичні зміни стали фатальними. Кліматичне вікно для сівби ячменю постійно скорочується – сіяти його, коли ґрунт прогрівається до 15°C взагалі немає сенсу. Справа в тому, що культура потребує довгого періоду вегетації при низьких температурах – для отримання високого врожаю необхідно мати 30-40 діб з середньою температурою повітря не вище 17°C. Такого періоду в Україні зараз вже майже не існує і посіви ячменю будуть скорочуватися, як це було раніше, наприклад, з житом і гречкою.

Перевищення оптимальної для ячменю норми температури призводить то того, що формування репродуктивних органів рослини відбувається завчасно. Замість звичайних 4-5 стеблин з колосами, рослина «вистрілює» всього одним стеблом з усіма негативними наслідками для врожайності.

Озима пшениця

Значно ліпший прогноз вчені дають для озимої пшениці. Зимовий період в Україні стає більш м’яким, відносно теплим з перевищенням середньорічних норм опадів. За рахунок слабкого промерзання ґрунту (або взагалі відсутності промерзання) у ньому накопичуються достатні запаси продуктивної вологи. Ці запаси компенсують відсутність весняних дощів і посуху початку літа.

Адже вегетація рослин починається як тільки температура переходить через нульові позначки – озима пшениця встигає «захопити» період спокійного тепла і добре формує колоси. Навіть за самих несприятливих умов у квітні, травні і червні, можна розраховувати на отримання врожаю озимини.

За прогнозами вчених, ці фактори можуть стати запорукою того, що у найближчі 20 років середня врожайність озимої пшениці в Україні зросте на 10-20 ц/га за умови застосування нових гібридів і технологій.

Це, до речі, є доброю новиною для південної частини степової зони України з несприятливими умовами для кукурудзи – тут основною буде саме озима пшениця. Власне, це вже і відбулося – треба звикнути, що ці зміни вже незворотні.

Північ Одеської, Херсонської, Миколаївської, Донецької областей, Запорізька, Дніпропетровська області, частина Харківщини, Вінниччини і Хмельниччини стають «двокультурними» (озима пшениця і кукурудза). На решті території головною зерновою культурою буде кукурудза.

На останок

Єдине на що дорікають фахівці – занадто стрімкий характер кліматичних змін за останнє десятиріччя. Це робить проблемним питання введення нових гібридів до сівозміни. Не можна, наприклад, просто взяти посухостійкі європейські гібриди кукурудзи і почати її висівати в Україні. Для цього може підійти хіба що територія Заходу країни, за своїми ґрунтами і кліматом близька до Польщі, Угорщини чи Румунії. А для адаптації будь-якого гібрида до регіональних особливостей центральних і східних областей потрібно мати декілька років селекції і проведення випробувань. І саме неприємне в тому, що к моменту виходу на ринок, гібрид може вже не відповідати вимогам аграріїв щодо продуктивності у вже новій кліматичній реальності.

В таких умовах вкрай необхідним стає стратегічне прогнозування змін погодних умов на перспективу у 10-15 років і більше, чого зараз, нажаль в Україні не робить ніхто.

Звісно, ніякі технології не зроблять сільськогосподарське виробництво не чутливим до погоди. Але можна за рахунок синхронізації змін технологій з кліматичними змінами мінімізувати ризики втрати врожаїв.

Текст: Михайло Дикаленко

ОГЛЯД РИНКУ

24 серпня 2018 14:09

Як зібрати врожай без власного комбайну

Аби виграти битву за врожай, варто не лише посадити зерно і виростити ту ж саму пшеницю. Необхідно зібрати її з мінімальними втратами. І ось тут у черговий раз постає запитання: чим? Парк сільгосптехніки у країні зношений на 85%. Необхідність поновлення матеріально-технічної бази продовжує тиснути на українських аграріїв. Але далеко не у кожного фермера є $300 000 на новенький імпортний комбайн з усіма жатками.

Вітчизняна техніка в рази дешевша. Крім того, держава компенсує аграріям частину її вартості. Але особливого ажіотажу навколо українських тракторів і комбайнів поки не спостерігається. За словами керівника відділу продажів компанії «Техноторг» Олександра Фоміна, така техніка користуються попитом переважно у сільськогосподарських підприємств до 1000 га, адже їм держава компенсує до 40% від вартості агрегату. Решта, як і раніше, надає перевагу техніці всесвітньо відомих брендів: власній або орендованій.

Придбавши новий або вживаний імпортний комбайн, мало хто готовий відразу після збирання врожаю зі свого поля замкнути його в ангарі. Аграрії слушно відзначають: щоб окупилися вкладені кошти, техніка повинна працювати. У результаті за останні роки у країні сформувався ринок надання послуг з обробки ґрунту і збирання врожаю. З’явилися компанії, що спеціалізуються виключно на цьому. Їх послуги виявилися вельми недорогими і доволі якісними, що підштовхнуло деякі агрохолдинги до рішення взагалі відмовитися від купівлі власної техніки.

Альтернатива

Перевагу орендованій техніці надала група «Агротрейд». «Ми вже давно не купуємо комбайни. Існуюче на ринку розмаїття техніки дозволяє проводити збиральну кампанію в оптимальні терміни», — розповідає директор компанії з фінансової та операційної діяльності Олена Ворона. За її словами, обираючи оренду, «Агротрейд» уникає додаткових інвестицій в нову техніку, переводить інвестиційні витрати в оперативні, спрощує процес планування і підвищує ефективність холдингу за рахунок оптимізації робочої сили та накладних витрат.

Нещодавно агрохолдинг почав експериментувати навіть з орендою самохідних обприскувачів і техніки для підготовки ґрунту. Доволі насичений ринок дозволив наймати різну техніку залежно від агротехнологій, що використовує компанія. На користь обрання такої стратегії говорив і той факт, що процес управління ремонтами для великого холдингу кожного разу виявлявся доволі складним і витратним. Техніки було багато, виробничі підприємства розташовувалися далеко від керуючої компанії. Ремонт вимагав не лише додаткових витрат, а й контролю, пошуку постачальників. «Невеликі компанії, що спеціалізуються на наданні техніки в оренду і безпосередньо займаються її управлінням і утриманням, можуть бути набагато ефективніші, — підкреслює Ворона. — До того ж вони надають послуги більш тривалий період, працюючи в декількох кліматичних зонах, тим самим подовжуючи для себе сезон заробітку».

«Агротрейд» на власному досвіді переконався, що орендодавці сумлінно ставляться до своїх обов’язків і виконують роботи якісно і в необхідні терміни. Готують і постачають техніку заздалегідь, проводять техогляд після її транспортування, щоб вона ефективно відпрацювала в полі.

Навесні цього року на полях Чернігівщини дуже довго стояла вода, не даючи можливості розпочати посівну, і постачальники техніки кілька тижнів чекали початку робіт. Хоча посівна проводилася в дуже стислий термін, «Агротрейду» вдалося швидко її провести, використовуючи найману техніку.

Що ж собою являє цей ринок? Хто надає послуги з обробки ґрунту та збирання врожаю?

Основний склад гравців

Безпосередньо дорогу збиральну, обприскувальну або ґрунтообробну техніку ніхто в оренду не передає — надають саме послуги. Адже використання новітньої техніки — чи то тракторів John Deere, New Holland, Challenger з обладнанням (сівалки, плуги, культиватори, дискові борони), чи то комбайнів New Holland —передбачає володіння не тільки певними знаннями, а й навичками. «Наші водії та оператори техніки проходять навчання і отримують стаж керування технікою перед тим, як вийти працювати в поле», — розповідає директор департаменту механізації групи компаній UkrLandFarming Володимир Харченко. Один з найбільших українських латифундистів надає послуги з обробки ґрунту та збирання врожаю з 2013-го.

Не перший рік працює на цьому ринку і компанія «Агроспецтранс 888», яка надає повний спектр послуг від оранки до збирання врожаю аграріям по всій Україні. У розпорядженні компанії достатньо багато техніки, що дозволяє «Агроспецтранс 888» обробляти великі площі. За словами засновника компанії Валерія Гадомського, з кожним роком вона бере на себе все більший обсяг робіт. Послуги надає переважно агрохолдингам. «Серед наших клієнтів є і фермери, але їх не багато. Нам зручно працювати в холдингах. Легше привезти 20 одиниць в одне місце, ніж перекидати комбайни туди-сюди», — підкреслює він.

Другий рік поспіль надає послуги з обробки ґрунту та збирання врожаю і білоцерківська «Євро Інтернешинал Груп». Раніше компанія займалася переважно продажем насіння, мінеральних добрив, надавала клієнтам послуги агронома. «Коли продаєш продукцію одному, другому, третьому аграрію, починаєш замислюватися: чому б не поставити їм ще й техніку? Тоді вони зможуть не лише правильно обробити ґрунт, а й зібрати гідний врожай», — розповідає керівник «Євро Інтернешинал Груп» Євген Соболь. І таких компаній сьогодні на ринку все більше.

На території України понад 5000 комбайнів. Власники більшості з них надають аграріям послуги з обробки ґрунту. Майже на рівних конкурують між собою власники одного комбайна та цілого парку з декількох десятків агрегатів. «Вчора хтось був лікарем, а сьогодні купив комбайн і залишився лікарем. І таких дуже багато. Вони не вміють правильно готувати машини до зернозбирального процесу, — розповідає Гадомський. —  Заходять на поле, ламаються і тим самим створюють погану репутацію тим, хто надає послуги зі збирання врожаю». Усе це негативно впливає і на вартість послуг.

Ще на ринку є безліч посередників і агентів, які, взагалі не маючи власної техніки, примудряються заробляти виключно на пошуку для виконавця замовників. За свої послуги вони беруть до 50 гривень з комбайна за обробку одного гектара. І можуть таким чином на одному комбайні заробити до 150 000 гривень за сезон, що зазвичай триває з липня до листопада.

Занадто велика конкуренція та розрізненість гравців призводять до того, що вони не можуть адекватно сформувати ціну на свої послуги. І навіть коли більшість відмовляється працювати за безцінь, завжди знаходиться хтось, готовий вийти в поле на будь-яких умовах. Це призводить до того, що ціни на збирання врожаю диктують замовники, а деякі компанії дозволяють собі взагалі затримувати платежі, а то й зовсім не платити.

Що по чому

«Ціни на збирання врожаю різні. У кожної фірми свій бюджет. У кожного на свою культуру власна ціна, — ділиться Соболь. — Ті, у кого землі багато, намагаються ціну збити. Ті, у кого мало, залежать від комбайна».

У середньому вартість послуг на збирання ранніх зернових варіюється від $30 до $45 за гектар. «Собівартість послуги включає всі прямі й загальновиробничі витрати, оплату праці механізаторів, вартість палива та послуги з доставки техніки. Сумарно собівартість може відрізнятися, бо певні показники різні в різних регіонах», — зазначає Харченко. Вартість послуги — це сума собівартості й відсотка рентабельності. «У кожному окремому випадку ми прораховуємо вартість послуг, враховуючи обсяги землі, на якій буде працювати техніка, вид робіт тощо», — пояснює він.

Та попри усі ці розрахунки максимум можна отримати $45. На думку Гадомського, $45 аж ніяк не є рентабельною ціною для дорогої техніки. Особливо якщо врахувати, що врожайність зростає, ціна на продукцію не падає, збирання ускладнюється (дощ, бур’ян, не завжди ідеальні поля), поломки частішають. «Пшеницю треба збирати при вологості 14–16%, а ми збираємо при 22%, — наводить приклад засновник «Агроспецтранс 888». — Не завжди правильно підготовлені поля, йде потрійне навантаження на жатку, на комбайн». У Європі, якщо належить збирати при 14–16%, тоді й збирають, каже він, якщо вологість вища — чекають. «А у нас клієнт сказав треба, і ми їдемо в поле. В Україні пропозиція перевищує попит, від цього і ставлення «не хочете працювати, знайдемо інших», — ділиться Гадомський. За його словами, в Європі середня ціна за збирання врожаю з одного гектара становить 90 євро. Компанії, що надають послуги зі збирання врожаю, прагнуть, щоб в Україні вона становила хоча б $60. На думку опитаних журналом учасників ринку, це дозволило б не лише правильно утримувати комбайн, штат людей, а й отримувати гідний прибуток. Та одного бажання підвищити ціни на послуги мало. Варто було б об’єднуватися, починати диктувати власні умови. Самотужки жодна з компаній чи власників цього не подужає, та й на це не піде. Адже у ринка така філософія: там, де один не хоче працювати за дешево, знайдуться інші — всіх можна замінити. Але чи варто в такому випадку розраховувати на якість послуг?

Бізнес з надання послуг зі збирання врожаю досить цікавий. Вживаний комбайн за $150 000 може окупитися за п’ять років, якщо обробляти по 3000 га за сезон і працювати без особливих поломок і форс-мажорів. А щоб отримувати більше, треба надавати клієнтам комплекс послуг: не лише по збиранню врожаю, але й по обробці ґрунту, навантаженню та перевезенню зернових.

Від деяких випадків, як-то від втрати техніки через пожежу, краще за все застрахуватися. Адже через перенавантаження, високу температуру повітря, забивання соломи комбайн може зайнятися і згоріти буквально за три хвилини. За словами Гадомського, бували й випадки займання прямо на полі. Після цього комбайн ремонту вже не підлягає. А от отримати компенсацію від страхової компанії за техніку цілком реально. І враховуючи вартість агрегату, страховий внесок у 20 000 гривень вже не здається занадто великим. «Страхові компанії виплачують відшкодування. Страхуватися від пожежі однозначно варто. Це гарантує, якщо вона станеться, ти не втратиш усе», — каже Гадомський.

Текст: Марина Брикимова

ОГЛЯД РИНКУ

Показати ще