ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

12 вересня 2018 08:07

Надійне плече: ТОП-15 банків, що кредитують агросектор

Відсутність дешевого фінансування — один з факторів, що стримують розвиток українського агросектора. Журнал Landlord спільно з аудиторсько–консалтинговою компанією Kreston GCG з’ясували, хто і на яких умовах готовий фінансувати українських аграріїв.

Рейтинг банків України, які пропонують найпривабливіші умови кредитування та підтримки аграріїв, створювався Kreston GCG на основі анкетування фінустанов. Анкета включала загальні питання стосовно політики банку щодо кредитування аграріїв, конкретних пропозицій у сфері кредитних програм і партнерських пропозицій, актуальних кредитних продуктів, обмежень за профілями компаній, які можуть бути прокредитовані, тощо. Також учасникам опитування пропонувалося сформулювати загальні тенденції та плани по роботі банку в даному секторі бізнесу, розповісти про унікальні продукти та умови, що пропонуються банком представникам агросектора.

Опитування проводилося в липні 2018 року. Також для отримання більш глибокої, детальної та змістовної інформації по конкретних банківських продуктах і унікальних пропозиціях була проведена низка експертних інтерв’ю з топ-менеджментом банків — учасників дослідження.

У дослідженні взяли участь банки, що входять до топу різних рейтингів: за розмірами активів, за стійкістю (рейтинг Мінфіну), надійністю (рейтинг «Форіншурера»), а також активно позиціонують себе як такi, що працюють з агросектором.

Для підсумкового рейтингу банки оцінювалися за 18 критеріями. Кожному з цих критеріїв була присвоєна «вага» відповідно до ступеня їх значущості та привабливості для аграріїв при прийнятті рішення про отримання кредиту в тій чи іншій фінустанові. До найбільш значущих критеріїв віднесені: розмір річної відсоткової ставки за користування кредитом, необхідність передачі в заставу майна при отриманні кредиту, кількість документів, які повинен надати банку потенційний позичальник, наявність у банку обмежень/переваг щодо профілю діяльності агрокліента та його регіональної представленості, площі оброблюваної землі. Менш значущі критерії такі: різноманітність і кількість кредитних програм у банку, розмір банківської комісії, мінімальний і максимальний ліміти надання у кредит коштів, строки прийняття рішення банком про видачу кредиту і надання коштів після прийняття рішення тощо.

Журнал Landlord і компанія Kreston GCG не несуть відповідальності за достовірність та актуальність інформації, наданої представниками банків, які брали участь в анкетуванні.

Бали: 54,6

Кредитний ліміт: мінімум 5 000 000 грн

Відсоткова ставка по кредиту: у гривні — 19%, у валюті (долари, євро) — 7%

Розмір банківської комісії: 0,5%

Наявність застави: необхідна

Термін прийняття рішення: близько 20 днів

Надання коштів: протягом 15 днів

Необхідні документи: документи на ведення бізнесу і кошторис поточних витрат і доходів. Якщо сума кредиту перевищує 200 000 000 грн, необхідно надати аудійовану фінансову звітність

Програми кредитування: фінансування оборотного капіталу, інвестиційні кредити, кредитна лінія, фінансування експорту/імпорту, вексельні програми, а також партнерські програми на оренду/купівлю сільськогосподарської техніки, устаткування, засобів захисту рослин та добрив

Аграрний сектор завжди був одним із пріоритетних напрямів у роботі банку. На даний момент частка АПК у його кредитному портфелі становить не менше 30%.

Кредитні програми Південного орієнтовані на аграріїв із земельним банком від 1100 га до 5000 га. Банк фінансує аграріїв, що займаються вирощуванням експортних та олійних культур по всій Україні.

Застава є необхідною умовою надання кредитування. Нею можуть виступати: рухоме й нерухоме майно, поручительства, техніка, обладнання, легковий та вантажний транспорт, власні активи, зерно, біржові товари.

У 2018 році банк запустив програму передекспортного фінансування для сільгоспвиробників і зернотрейдерів. Вона передбачає фінансування під заставу зерна за подвійними складськими тарифами, у тому числі на власних елеваторних потужностях позичальника та/або його афілійованої структури.

Текст: компанія Kreston GCG

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

09 липня 2018 13:02

Які напрями у сільському господарстві України вважають найперспективнішими австрійські інвестори

НА ФОТО ЗЛІВА НАПРАВО: ТОМАС БРУННЕР, ЛІЛІЯ ЗАВГОРОДНЯ, ОЛЬГА ТРОФІМЦЕВА, ГЕРМІНЕ ПОППЕЛЛЕР, ІРИНА ЧУХЛЄБ, АНДРЕАС КЕТТЛГРУБЕР

Що ми знаємо про Австрію? Це країна зелених гір та блакитних озер, невеликих мальовничих містечок, Віденської опери, вишуканої кави та штруделя. Австрія — одна з найбільш розвинених країн Європи майже в усіх галузях економіки: починаючи від туризму (щорічно країну відвідують близько 15 млн осіб) і закінчуючи аерокосмічними технологіями. Її сільське господарство одне з найефективніших у світі. Хоча на орні землі припадає лише третина площі країни, австрійські фермери повністю забезпечують потреби своїх співвітчизників у зернових культурах. Але найбільшого успіху австрійці досягли в молочному скотарстві. Молочні продукти та м’ясо ця країна активно експортує. Також австрійці постачають на зовнішній ринок насіння, добрива, техніку, технології.

У той же час вони залюбки купують овочі та фрукти, мед, органічну продукцію, зокрема в Україні. У 2017 році товарообіг між нашими країнами досяг 1,1 млрд євро. Із чим доводиться стикатися австрійським компаніям в Україні? Які українські товари здатні зацікавити австрійського споживача? Аби з’ясувати це, директор із розвитку журналу Landlord Ірина Чухлєб запросила до ресторану Sam’s Steak House заступника міністра аграрної політики та продовольства з питань євроінтеграції Ольгу Трофімцеву, Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Австрія в Україні Герміне Поппеллер, директора департаменту обслуговування мультинаціональних компаній та торговельного фінансування Райффайзен Банку Аваль Андреаса Кеттлгрубера, співвласника компанії Agroplus 2006 Томаса Бруннера та директора компанії Voest Alpine Intertrading Лілію Завгородню.

ОЛЬГА ТРОФІМЦЕВА

Ольга Трофімцева: Які позитивні зміни відбулися в сільському господарстві України та взагалі у країні за останні роки?

Герміне Поппеллер: Насамперед хочу згадати угоду про асоціацію з Європейським Союзом, завдяки якій ви можете розвиватися, покращувати українські стандарти якості, піднімати їх на європейський рівень — зокрема, у сільському господарстві, щоб врешті експортувати не лише сировину, а й товари з доданою вартістю. Адже потенціал українського сільського господарства величезний, а чорнозем і талановиті, працьовиті люди є запорукою успіху.

Адаптуватися до високих європейських стандартів, особливо фітосанітарних, не завжди просто. Європейці уважно ставляться до власного здоров’я і прагнуть досягти найвищої якості.

Та запровадження цих стандартів позитивно вплине на експорт України до інших країн, адже європейські стандарти, мабуть, найжорсткіші у світі.

Ольга Трофімцева: Які українські сільськогосподарські продукти можуть зацікавити австрійського споживача?

ТОМАС БРУННЕР, ОЛЬГА ТРОФІМЦЕВА, АНДРЕАС КЕТТЛГРУБЕР

Герміне Поппеллер: Австрія доволі самодостатня країна: наші фермери майже повністю забезпечують потреби населення у сільгосппродукції. Тому, мабуть, варто говорити про вихід на ринок Європи як такої, а не безпосередньо на ринок Австрії. Звичайно ж, є квоти, які обмежують торгівлю в певних сферах. Та попри це Україна має непогані позиції принаймні в деяких секторах: в експорті фруктів (груш, яблук), ягід, меду, зернових, олії. Думаю, для позиціонування власної продукції вам бракує маркетингової стратегії. Її наявність спростила б потрапляння на полиці австрійських магазинів. Треба розповідати про власні переваги. Також важливо використовувати усі можливості для виходу на ринок.

ГЕРМІНЕ ПОППЕЛЛЕР

Торік в Австрії був дуже поганий врожай яблук. Ми багато імпортували з України. Це доводить, що українські яблука високоякісні.

Лілія Завгородня: Обсяги експорту зернових та олійних до Австрії у 2016–2017 роках не перевищували 7000 т. Тому що ця країна на 90% забезпечує власні потреби. ЄС пропагує здоровий спосіб життя, корисне харчування, тому попит на органічні продукти зростатиме. В Європі площі під соєю досягли максимального розміру, отже, буде збільшуватися попит на чисту сою з високим вмістом протеїну. Такі організації, як «Європейська соя», «Дунайська соя», сприяють розвитку бізнес-стосунків між продавцями та покупцями чистої сої.

Томас Бруннер: Я бачу величезний потенціал для України саме в органіці. Тут важливий зв’язок з Австрією. Австрійські фермери виробляють 25% органічної продукції, що потрапляє на європейський ринок. Вони дуже інновативні. Австрія може бути чудовим хабом для органіки з України, через австрійський бренд можна розвивати український та влаштовувати обмін інноваціями та стандартами. Чому я вважаю це великою перевагою: бо в Україні є невелика проблема з опадами. До того ж в Україні останні два роки роблять акцент на малий та середній сільськогосподарський бізнес, а саме йому найвигідніше займатися органікою. В Австрії багато нових робочих місць з’являється як раз на органічних фермах. Інновації переважно впроваджує саме малий та середній бізнес. Органічна продукція дозволить Україні експортувати більше продуктів із доданою вартістю.

Ольга Трофімцева: Які саме готові продукти мають в Австрії найбільший потенціал з точки зору споживчого попиту?

Герміне Поппеллер: Усе залежить від побажань ринку та вміння України позиціонувати, просувати власні товари. В Австрії люди полюбляють купувати органічне. Останнім часом суттєво зріс ринок ягід, бо люди хочуть споживати більше здорових продуктів. Україна могла б постачати на наш ринок органічні ягоди. В Австрії в магазинах можна знайти ягоди з Чилі, Перу, але було б набагато ближче везти їх з України. Можна також звернути увагу на нішеві культури, наприклад гарбузи, гарбузове насіння, олію.

Лілія Завгородня: Австрії цікавіше завозити сировину, бо австрійські переробники дотримуються міжнародних стандартів, а українським переробникам до них ще треба рости. Одразу експортувати ту ж гарбузову олію буде не легко.

Томас Бруннер: Можна розпочати з експорту сировини, підтягнути її по стандартах. А згодом може з’явитися можливість експортувати й перероблену продукцію.

Лілія Завгородня: Та глобальне співробітництво між країнами базується у першу чергу не на прямому товарообігу, а на обміні знаннями, досвідом, технологіями. Для цього як раз і робиться перший крок — збільшення товарообігу.

Ольга Трофімцева: Коли ми говоримо про співробітництво країн в аграрній сфері, зазвичай починаємо з двостороннього товарообігу. До речі, за 2017 рік його обсяг суттєво зріс у порівнянні з 2016-м. Експорт з України до Австрії збільшився, та дійсно це лише частина співробітництва, бо основна кооперація — це спільні проекти, інвестиційні ініціативи, які підсектори в АПК України найбільше цікавлять австрійські компанії? Органіка, м’ясо? Куди б ви порадили їм інвестувати?

Герміне Поппеллер: У виробництво молока та молочних продуктів, у виробництво м’яса. Тут Україна дещо відстає, зосереджуючись переважно на інвестиціях у рослинництво. Бо вирощуванням зернових та олійних легше займатися — інвестуй та отримуй прибуток. Від тваринництва прибуток отримати важче. За тваринами треба доглядати 365 днів на рік. Це потребує більших інвестицій, а їх повернення займає більше часу. Та думаю, у цій галузі є величезний потенціал. До того ж Австрія дуже зацікавлена в експорті до України тварин для розвитку племінної справи, і не лише великої рогатої худоби, а й овець, кіз тощо.

Варто розвивати невеликі ферми.

В Австрії є маленькі ферми, що мають 4–5 га землі, тримають до сотні овець або кіз, виготовляють сир і з цього живуть. Це може бути чудовим прикладом для дрібного фермерства, наприклад, в Карпатах і на півдні України.

Томас Бруннер: Якщо вже займатися тваринництвом, то без антибіотиків. Ми спілкуємося з покупцями зі Швейцарії, Австрії, Кореї, Японії. Усі кажуть, що купували б українську продукцію, якби вона відповідала певним стандартам. Ця тема тільки-но починає висвітлюватися в Україні. А європейське тваринництво дуже болісно реагує на неї. Усюди на великих виробництвах застосовується багато антибіотиків, тому споживання м’яса в Європі зменшується. Люди просто бояться його їсти. Б’ють на сполох і ветеринари, адже під час тваринницьких епідемій дуже важко знайти ліки, на які б тварини реагували. Отже, м’ясо без антибіотиків користується все більшим попитом і в Європі, і у Сполучених Штатах. З огляду на цей факт можна будувати ферми на 600 свиноматок, аби вигодовувати тварин без антибіотиків.

Андреас Кеттлгрубер: Найцікавіші напрями — ті, де можна додати вартість у виробництві. Переробка — ключовий напрям. Займайтеся нею. Експорт сировини не дає доданої вартості. Виробництво олій — надзвичайно вигідний ринок. Та додана вартість може бути різною. Якщо вона низька, а на ринку трапляються коливання, то можна отримати збитки. А от якщо додана вартість висока, то під час ринкових коливань маржа знизиться, але все обійдеться без збитків.

АНДРЕАС КЕТТЛГРУБЕР

Ольга Трофімцева: Саме диверсифікацію виробництва та структури експорту я хотіла б бачити в Україні. Які були б ваші поради тим, хто вже має бізнес, пов’язаний з олією, зерновими? Як нам диверсифікувати наше портфоліо?

Андреас Кеттлгрубер: Вважаю, варто бути інноваційними. Пробивайтеся на ринки інших країн, на ринок Австрії. Просувайте бренд «вироблено в Україні». Доведеться принаймні кілька років докладати багатьох зусиль, щоб створити потрібне сприйняття. Але справа того варта. Поки маркування «вироблено в Україні» не приваблює людей.

Герміне Поппеллер: Акцентуйте увагу на туризмі. Туризм відіграє важливу роль у формуванні кращої репутації. Чим більше австрійців приїде до України, тим більше усвідомить, що життя тут не таке вже й погане, як здавалося. Особливо в таких містах, як Київ, Львів, Чернівці, Одеса. Розвиток туризму передбачає розвиток певних стандартів харчування, просування продуктів, у першу чергу місцевих, які подають туристам. Не лише Київ, а й уся Україна могла б повчитися у туристичної галузі Австрії, що справді сильно фокусується на місцевому виробництві. У багатьох готелях подають лише продукти місцевого виробництва, що водночас забезпечує малим місцевим виробникам дохід, а туристам — можливість скуштувати смак регіону. У цьому контексті можна розробити й маркетинг ваших продуктів.

Андреас Кеттлгрубер: Наприкінці травня в Україні відбулося свято великого футболу. Увесь світ спостерігав за подіями в Києві. Боюся сказати, та Україна, Київ зокрема, втратили чудову нагоду. Міжнародна преса доволі негативно висвітила події. Мої друзі казали, що в Києві якесь здирництво. Колеги з Австрії телефонували й розповідали, що за місяць замовляли авіаквитки, а за три дні до вильоту готель скасував їхнє бронювання та повернув гроші. Вони були у розпачі, питаючи, де б їм заночувати.

Ольга Трофімцева: Тут справа не у поганому ставленні до туристів. Це жадібність окремих представників галузі псує якщо не репутацію країни, то репутацію столиці, та повернемося до продуктів місцевого виробництва. Вважаю, це одна з ніш, яку можуть зайняти українські товари. Традиційні місцеві страви — полтавські вареники, карпатська бринза — насправді мають високу потенційну додану вартість, вони можуть бути цікавими австрійським споживачам. Я обожнюю нові ресторани з авторською кухнею, які реінтерпретують українські кулінарні традиції в сучасному стилі.

Лілія Завгородня: Один молодий хлопець, що тривалий час просуває українську їжу, беручи старовинні рецепти, хоч би й чорних вареників або схожих витребеньок, отримав диплом від Мichelin.

Томас Бруннер: Невелика українська компанія, що виробляє прошуто, вже півтора року працює з мережею Good Wine. Їх прошуто справді відмінної якості. У них унікальна технологія переробки, продуманий маркетинг.

Я привіз це прошуто до Австрії — і воно всім сподобалося. Звісно, немає сенсу везти прошуто до Італії. Хоча люди були настільки вражені його якістю та смаком, що і це могло б вийти цікавим. Наприклад, один із найбільших виробників моцарели — німецька компанія Galbani. Так і прошуто — відомий бренд в усьому світі, і німці купили б прошуто і з Італії, і з України — аби смак був добрий. Тож необов’язково його просувати як український продукт, можна казати, що воно італійське, як це робить Galbani. Ніхто й не здогадується, що це насправді німецька компанія, їх продукцію купують завдяки високій якості.

ТОМАС БРУННЕР

Герміне Поппеллер: Говорячи про маркетинг, слід згадати питання сталого розвитку. Це ключове слово. Стале виробництво, стале сільське господарство, сталий туризм, особливо в Карпатах. Вчора ми святкували 15-ту річницю Карпатської конвенції. І це можна було використати як маркетинговий інструмент.

Томас Бруннер: Австрія зовсім невелика, австрійські ферми іноді дуже маленькі. Через це в Європі складно організувати повний цикл. Картоплю, вирощену в Угорщині, пакують і продають в Іспанії. Те саме з м’ясом. В Україні багато компаній від 1000 га до 10 000 га, які спокійно працюють у різних сферах по повному циклу. 500 000 гa звучить як Радянський Союз: дві-три компанії роблять усе. І вони мають прибуток там, де в Європі збиток. Наприклад, голландці платять 30 євро за перевезення тонни свинячого гною до Східної Німеччини. А в Україні ми перевозимо лише продукт кінцевого виробництва, після переробки, наприклад те саме прошуто. В Україні набагато менше витрат на логістику. Отже, треба користуватися перевагами, розвивати біоенергетику, переробку. Наприклад, американці просто викидають половину усієї їжі.

Ольга Трофімцева: Не лише американці. Величезні обсяги їжі викидаються і в Європі. Я бачила останні розрахунки ЄС: майже $3,4 млрд на рік становлять втрати від викидання їжі.

Томас Бруннер: Щодо м’яса — треба орієнтуватися на дороге м’ясо. Якщо воно дорожче — його менше викинуть. Викидають, коли воно дешеве. Тоді і якість низька.

Ольга Трофімцева: Так, це одна з причин, чому сільгосп-продукція не повинна бути дешевою, принаймні надто дешевою. Ви позитивно налаштовані щодо України, мені приємно чути це. Та я хотіла б дещо переспрямувати наше обговорення і спитати про основні проблеми, з якими ви стикаєтеся в Україні.

Андреас Кеттлгрубер: Судова система.

Томас Бруннер: Коли запрацюють суди, буде краще.

Лілія Завгородня: Ми можемо щось робити, будучи впевненими, що працюємо згідно із законом. Але урядові установи, владні структури іноді трактують закони на власний розсуд. І ми повинні йти до суду, аби довести, що ми праві. Це коштує нам часу й грошей. І це постійно повторюється. Державна фіскальна служба, інші держслужби — наш найбільший головний біль. Законодавство слід адаптувати до європейських норм.

Ольга Трофімцева: Ми працюємо над цим!

Герміне Поппеллер: Це стосується не лише агрокомпаній, а й усіх інших. Ситуація постійно покращується, але досі не вирішена. Терміново слід розібратися з мораторієм на продаж землі. Ситуація, що нині склалася, чимось абсурдна. Ті, хто орендували тут землю, не знають, чи зможуть її купити, якщо мораторій буде скасовано, чи буде перехідний період, коли іноземцям буде заборонено купувати, чи будуть гроші для купівлі землі. Ці непевності зачіпають і тих, хто міг би сюди прийти. Мені доводиться часто чути: «Це прекрасна країна, гарна земля, я б тут хотів щось робити, але якщо зможу купити землю». Я не схиляю до жодного рішення. Але створення впевненості в цьому питанні привабило б багатьох інвесторів. Як щодо орендованої землі, так і щодо землі на продаж. Покласти край непевній ситуації з мораторієм було б добрим кроком.

Андреас Кеттлгрубер: Тема, що стосується не лише аграрної, а й інших галузей, — це логістика. На кожній другій зустрічі з клієнтами піднімається питання, чи є доступний транспорт. Воно постає особливо гостро в сезон збору врожаю. Компанії борються за наявні ресурси.

Томас Бруннер: Статистика могла б стати сильним поштовхом для України в цілому. Знаю, що раніше могли списати, скажімо, 50 га, щоб досягти кращого середнього показника. Сьогодні держава збирає статистику так, наче в цьому немає потреби. А це ж такі можливості! Україна ж відома як ІТ-країна. Говоримо про дані й нічого не робимо з ними. Така ситуація сприятлива для людей, які не хочуть жодних змін.

Ольга Трофімцева: Питання не в якості статистики. Суть питання в тому, що значна частка агроекономіки перебуває в тіні. Через це за офіційною статистикою обліковується, наприклад, 43 000 фермерів, а в реальності це не так. Багато фермерів просто здають в оренду свою землю великим виробникам, отримуючи готівку. Багато дрібних виробників повністю перебувають у тіні. Тож з їх діяльності не надходять податки, ми не знаємо, де вони працюють, зернотрейдери платять їм готівкою за врожай. Ви можете подивитися статистику Торговельно-промислової палати України, цифри були жахаючими. Ми навіть точно не знаємо, як розподілені сільгоспземлі в Україні, багато з цих земель також перебувають у тіні. Вони — частина ринку, використовуються для виробництва, але ми їх не бачимо.

ЛІЛІЯ ЗАВГОРОДНЯ

Лілія Завгородня: У цьому контексті хочу розповісти, в чому можуть бути зацікавлені потенційні інвестори в Україну. Австрійські інвестори, інвестори з ЄС або інших країн мають користуватися можливостями, які надає децентралізація. Місцеві громади отримують право повністю нести відповідальність за своє життя. Наприклад, у деяких товарах частка логістики у виробництві дуже висока, для хлібу — це 60%. Тож потрібне раціональне використання ресурсів (включно із землею) для виробництва того ж хліба або м’яса. А інвесторам цікаво вкладати гроші в такі громади, бо вони отримують контакт із виробником, знають, чого він хоче. Райффайзен Банк підтримує сільгоспкооперативи в Австрії — чому б не застосувати цей досвід в Україні? Тоді б виробники продавали продукцію трейдерам, зокрема з Австрії, а австрійські компанії принесли б технології — у транспортування та інші напрями, де вони сильні. Також в енергетичну безпеку, те, що важливо для малих сільгосппідприємств. Великі агропідприємства знають, що в них є фінансування, розуміють, як використовувати технологічний процес, але це складніше для малих фермерів. Більшість із них не мають доступу до джерел фінансування. Основна проблема для них — доводиться дешево продавати врожай і купувати дороге пальне, засоби захисту рослин. У них постійно бракує грошей. Тому так багато посередників, які скуповують товар і перепродують нам. Це сірий ринок, тіньовий ринок. Тож люди були б зацікавлені працювати з кооперативами. Ми вже працюємо з одним таким, що об’єднує 60 ферм. Та в масштабах України це ніщо. Можливо, було б добре мати кооперацію на національному рівні. У Канаді компанія Richardson International контролює значну частину внутрішнього ринку. Подібна кооперація існує і на ринку Німеччини. Ми також зацікавлені купувати в таких кооперативів, щоб уникнути роботи на сірому ринку. Він для нас справжня проблема. Постійно повторюється та сама ситуація: продукцію поставлено до порту, а її там арештовують, і ми повинні надавати пояснення. А в нас немає можливості відстежити товар. Нам що — утримувати розвідку для встановлення походження товару?

Андреас Кеттлгрубер: Австрійський кооперативний рух зростав понад 150 років.

Лілія Завгородня: Ми на початку цього процесу. Інвестиції в малий бізнес допомогли б. Та дрібні фермери не знають, як торгувати, де продати і де купити. Вони просто продають посередникам, а могли б продавати нам, трейдерам, або самі організуватися. Окремі люди могли б включатися в цей процес. А так він контролюється транснаціональними компаніями. Тож дрібним фермерам варто об’єднуватися.

Томас Бруннер: Думаю, рішення можна прив’язати до характерної риси українців — українські бізнесмени дуже підприємливі. Якщо вони бачать, що щось працює, то копіюють це майже одразу. Треба створити зразкові регіони, надати їм пільги в оподаткуванні.

Якщо українець бачить, що в сусіда щось виходить краще, він починає діяти. Це дуже швидко запроваджується. І хоча українці не надто вмілі у плануванні, та щойно вони щось усвідомлюють, працюють куди швидше за європейців. Тож почніть щось робити.

Якщо створити зразкові регіони, там будуть і малі, і великі підприємства, можна отримати чітку картинку, на що схожа Україна, які є проблеми. Варто створити робочу групу з підтримки кооперативів, розробити механізми.

Ольга Трофімцева: Це складне, багатогранне завдання. Нам є чого повчитися в Австрії з розвитку регіонів. Ми говоримо про сільське господарство, про бізнес, але агрогалузь — це дещо більше. Вона включає громади, інфраструктуру, соціальну складову, екологію, навколишнє середовище. Мені дуже подобається проект, що реалізували в Німеччині. Я б хотіла мати щось подібне в Україні. Бо спершу треба отримати об’єктивну картину регіонального розвитку. І не на рівні області, а в межах децентралізації подивитися на ОТГ. Слід побачити сильні сторони, можливі ніші.

Герміне Поппеллер: В Австрії є Master Plan з розвитку сільської місцевості. Його розробили торік усі зацікавлені учасники процесу. Надано основні рекомендації, на що звернути увагу — освіта, інфраструктура, транспорт, ІТ, охорона здоров’я, догляд за дітьми. Одна з основних цілей Master Plan — гарантувати умови проживання у селі, щоб люди сприймали їх як належні й залишалися там. Цей Master Plan дуже корисний. Перебуваючи в Австрії, погляньте на нього особисто, думаю, він схожий на німецький проект.

Лілія Завгородня: Міністерство аграрної політики та продовольства України провело велику роботу, запровадивши освітні програми для мешканців сільської місцевості. Бо не уряд має піклуватися про людей, вони мають піклуватися про себе самостійно. Коли приїздиш до Європи, бачиш малі виробництва, які орієнтуються на продажі місцевому населенню, і воно купує такі товари. Вони можуть навіть не постачатися до міст. Це замкнене коло. На першому етапі слід навчити мешканців села, що вони можуть самі піклуватися про себе. Далі вони отримають більше можливостей, це і дешевше пальне й інші речі. Фермера, що обробляє 100 га, банк не буде фінансувати, його діяльність не така прибуткова. А от громаду так. Освіта має це змінити.

Ольга Трофімцева: Повністю розділяю ваші думки. Завжди кажу, що освіта й інформація — ключові завдання для міністерства.

Лілія Завгородня: Інвестори зацікавляться такими громадами і будуть їх підтримувати.

Андреас Кеттлгрубер: Питання освіти важливе. Освіта напряму пов’язана з роботою банків. Чим більше освічених людей, тим легше видавати позики. Особливо це стосується малих ферм — вони просто не знають, чого очікувати, неохоче беруть кредити. Це питання прозорості.

Ольга Трофімцева: Іноді люди приходять до міністерства і скаржаться на договір про оренду землі, вони щось підписали, не читаючи. А погане виходить міністерство, закони погані. Це прості, базові речі, які треба реалізувати.

Герміне Поппеллер: Сільське господарство України має інший вимір, ніж в Австрії. Проте мале агровиробництво Австрії могло б слугувати прикладом для багатьох регіонів України, а особливо для сталого розвитку всієї країни. І ми хочемо надати ці можливості, заохотити наших інвесторів працювати з малими сільгосппідприємствами. Тут є великі можливості.

ТЕКСТ: ІРИНА ЧУХЛЄБ, МАРИНА БРИКИМОВА      ФОТО: ОЛЕКСАНДР ЛАРИЧКІН

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

13 липня 2017 17:24

Предприятия Фирташа оштрафовали из-за завышения цен

Антимонопольный комитет Украины оштрафовал группу Ostсhem до 10% дохода за злоупотребление монопольным положением на рынке азотных удобрений.

Химические предприятия подконтрольной Дмитрию Фирташу группы в 2014-2015 годах необоснованно завышали цены на все виды азотный удобрений. Факты злоупотреблений выявили на «Азоте», «Северодонецком объединении «Азот», «Ривнеазоте», а также в подразделении «НФ Трейдинг Украина».

Для завышения цен Ostchem умышленно снижал рентабельность заводов, а также завышал стоимость сырья и затрат предприятия-изготовителя.

«В 2015 году «Азот» и «Ривнеазот» осуществляли взаимные поставки по ценам, которые на 57% превышали предельный уровень, установленный НКРЭ», – сообщает Всеукраинский аграрный совет со ссылкой на АМКУ.

Ранее сообщалось, что рынок агрохимии обвалился вследствие остановки в марте трех основных заводов по производству удобрений холдинга. На предприятия прекратилась поставка газа из-за долгов. Тогда пострадали производители, которые внесли около 2 млрд грн предоплаты за удобрения. Посевная также оказалась под угрозой срыва.

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

10 липня 2017 13:38

Фермеры Новой Зеландии ополчились против синтетического мяса

Фермеры Новой Зеландии обеспокоены появлением синтетического мяса в их стране. Продукт производит компания Auckland Sunfed Meats в Силиконовой долине США. Мясо выращивают в лаборатории из белка гороха. На вкус оно напоминает курицу, на вид – как говядина или вяленая колбаса.

Разработки идут уже четыре года. Первый гамбургер, содержащий 140 грамм культивированного мяса, представили в Лондоне в 2013-м. Первоначально мясо из пробирки предназначалось для длительных космических полётов.

Чтобы разобраться, угрожает ли их бизнесу новая разработка, фермеры профинансировали проект «Beef + Lamb New Zealand». В его рамках попробуют выяснить угрозы для бизнеса, а также разработать свой ответ альтернативным белковым достижениям.

«Мы хотим отделить шумиху от реальности и составить объективное представление о том, что происходит в отрасли искусственного мяса», – говорит исполнительный директор проекта Сэм Макивор.

По его словам, искусственное мясо и молоко уже сейчас представляют угрозу для традиционного сельского хозяйства. Пока что альтернативные белки позиционируют как премиальный продукт, но скоро все может измениться. Поначалу себестоимость бургера с котлетой из выращенного в лаборатории мяса составляла более $300 000, теперь едва превышает $10.

«Если цена на производство этих продуктов еще снизится в будущем, это может повлиять на производство мяса для гамбургеров. Учитывая то, что большая часть новозеландской говядины поставляется в рестораны быстрого питания, у нас появятся проблемы», – беспокоится Макивор.

Скорее всего, ответ новозеландских фермеров будет заключаться в том, чтобы продвигать и продавать потребителям по всему миру настоящее мясо и молоко.

В ноябре полкило говяжьего фарша стоило $3,6, в десять раз дешевле, чем мясо из пробирки. Однако через 5-10 лет цены сравняются, прогнозируют эксперты.

 

 

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

03 липня 2017 10:54

Аграрии экспортировали рекордные 43,4 млн тонн зерновых

С начала 2016-2017 маркетингового года украинские аграрии экспортировали рекордные 43,41 млн тонн зерновых. Это на 4,4 млн тонн превышает показатель за весь предыдущий сезон, сообщает Минагрополитики.

Пшеницы Украина отправила на экспорт 17,36 млн т, ячменя – 5,34 млн т, кукурузы – 20,41 млн т, ржи – 10,6 тыс. т. За тот же период аграрии поставили на внешние рынки 370 тыс. т муки, из них 368,5 тыс. т – пшеничная и 1,5 тыс. тонн – другие виды этого продукта.

Эксперты также ожидают и рекордного экспорта зерновых – 41,6 млн т. Предыдущий рекорд был зафиксирован в 2015-2016 МГ на уровне 39,4 млн т.

Согласно данным Государственной службы статистики, Украина в прошлом году собрала 65,95 млн т зерновых и зернобобовых, что на 9,7% больше, чем в 2015 году, и является рекордом для страны за годы независимости.

Однако аналитики французской группы агрокомпаний Soufflet ожидают, что производство пшеницы в Украине в 2017-2018 МГ снизится на 0,5 млн т и составит 24,4 млн т. Эксперты отмечают, что перспективные экспортные объемы пшеницы оцениваются в 16 млн т против прошлогодних 17 млн т.

«Качество украинской пшеницы все больше ценится на мировом рынке. И если российское зерно преимущественно поступает в регион Северной Африки, украинская пшеница большей частью уходит в азиатские регионы, такие как Индия», – отмечают эксперты Soufflet.

В то же время Минсельхоз США в майском отчете обнародовал прогноз производства зерновых в Украине в 2017-2018 МГ на уровне 61,79 млн т. Согласно документу, экспорт зерна из Украины в этот период может составить 38,31 млн т.

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА

Показати ще