Поступ гіганта: як «Нібулон» розбудовує зернову логістику на українських річках

Олексій Вадатурський усе життя прорубує скелі. Він побудував один з найміцніших агрохолдингів України, а зараз відроджує судноплавство на українських річках.

 

Зазвичай на обкладинці ми публікуємо сучасне фото головного героя номера. Але Олексій Вадатурський відмовся від такого підходу і, як йому і притаманно, поставився до цього нестандартно, запропонувавши на обкладинку чорно‑біле фото із сімейного архіву. На ньому він, студент 4‑го курсу, киркою прокладає траншею на будівництві газопроводу Бухара — Урал.

Як показало життя, цей знімок не лише закарбував на плівці початок його самостійного дорослого життя, але й став символом всієї його життєвої історії: історії успіхів, великих досягнень, труднощів, які доводилося та й зараз доводиться долати. Це відображення і складного процесу створення успішного бізнесу: спочатку потрібно придумати ідею, знайти шляхи її реалізації, а потім реалізувати так, щоб, наприклад, бути удостоєним Державної премії України за архітектуру перевантажувального термінала у Миколаєві.

Вадатурський довго дивиться на своє фото часів будівельних загонів, де він з киркою врубується в кам’янистий ґрунт Зауралля. Усе своє життя він живе саме так. Навіть зараз. Тільки тоді — кирка, траншея, керівництво групою фахівців у Монголії, зараз — будівництво майже 20 підприємств та 70 суден, у тому числі й днопоглиблювальної техніки, розробка скельних ґрунтів на Дніпрі, отримання сотень дозволів у міністерствах та відомствах. Тоді фото з киркою, зараз — у будівельній касці, у робочій формі на будівельних майданчиках, де він знає як старих друзів майже всіх працівників: від простого робочого до бригадирів та керівників компаній, бо збудував з ними не один десяток об’єктів. Одразу після розпаду Радянського Союзу в пошуках реалізації свого потенціалу доводилося придумувати досить незвичайні ідеї для бізнесу. Це був саме той час, коли будь‑яка, навіть нереальна ідея, могла бути вдало реалізована. Серед таких задумів була й ідея шукати та виловлювати отруйних змій у сонячному Туркменістані. Потім перевозити їх і вже тут на місці вирощувати для отримання отрути, яка в Україні коштувала дуже дорого. Та саме тоді світова наука зробила черговий крок уперед — винайшла замінник натуральній зміїній отруті. На цьому історія завершилася, так і не розпочавшись. Але перші неочікувані труднощі та пошук нестандартних рішень дали необхідний досвід та добре загартували на майбутнє, яке виявилося більш ніж успішним.

Вже через декілька років в Україні з’явився найпотужніший агрохолдинг «Нібулон». Очолив його майбутній Герой України Олексій Вадатурський. Уже кілька років поспіль у рейтингах найбільших та найефективніших агрохолдингів журналу Landlord «Нібулон» стабільно входить до трійки лідерів вітчизняного АПК. Інвестиції компанії в економіку України сягнули майже $2 млрд. Вона обробляє 83 000 га орендованих земель сілгосппризначення, на яких вирощує зернові та олійні культури.

Втім, справою свого життя і найбільшим досягненням Вадатурський вважає комплексну розбудову інфраструктури України, з будівництвом мережі надсучасних підприємств, серії суден, реконструкцією суднобудівного заводу, створенням найсучаснішої логістичної системи в Україні. Він переконаний: щоб бути лідером, потрібно бути лідером у кожній сфері, якою ти займаєшся. І доводить це власним прикладом. «Нібулон» сьогодні кращий у суднобудуванні, має кращі елеваторні комплекси, кращий флот та автотранспортний парк, лідер з експорту тощо. Щорічно компанія відправляє на зовнішні ринки близько 5 млн т зернових, у планах — 8 млн т.

Новозбудований термінал філії «Голопристанська» (Херсонська обл.)

Домовитися про інтерв’ю з Олексієм Вадатурським виявилося не так просто. Можливо, допомогло те, що Landlord запропонував власнику «Нібулона» поговорити не про його бізнес, а про нього самого, про те, як формувалася його особистість, про цілі в бізнесі та в житті. Вадатурський пишається тим, що в новітній історії України саме «Нібулон» відновив статус Миколаєва як постачальника сільгосппродукції на світовий ринок. «Майбутній успіх України я бачу в розвитку аграрної галузі, — каже Вадатурський. — Саме вона може дати поштовх розвитку всім іншим галузям економіки країни».

Тож свою компанію бізнесмен бачить не просто постачальником сільгосппродукції до різних країн, а й потужним інвестором у країнах‑партнерах. «Ми повинні просувати інтереси України в світі. Так, як це роблять великі національні виробники в інших країнах», — підкреслює Вадатурський.

Судноплавна компанія «Нібулон» планує перевозити по річках до 4 млн т зерна на рік.

ВІЗИТІВКА МИКОЛАЄВА

На залізничному вокзалі міста корабелів таксист, щойно почувши адресу суднобудівного заводу «Нібулон», посміхнувся: «До Вадатурського їдете?» Цю компанію в місті знають усі його мешканці.

Майже дві години перед зустріччю з керівником компанії ми ретельно оглядали його володіння. А пишатися власнику є чим. На суднобудівному заводі нові сучасні цехи, нові підйомно‑спускові та відкатні доріжки, що дозволяють будувати та обслуговувати повнокомплектні 100‑метрові судна. На черзі — будівництво ще шести. Це дасть можливість спускати на воду серію повнокомплектних суден довжиною 140 м Перше таке надсучасне та унікальне не лише в Україні, але й далеко за її межами кранове судно вже закладене 25 травня та буде введене в експлуатацію в липні 2019 року.

Підйомно-спускові доріжки підприємства дозволяють будувати 100-метрові судна

На виробничому майданчику майже готовий красень буксир проекту Т3500. Це вже другий буксир цього проекту. Біля причалу ще одне диво — днопоглиблювальне судно «Миколаївець». Саме воно повинно здійснити заповітну мрію Вадатурського — поглибити фарватери українських річок, щоб відновити на них повноцінне судноплавство.

Ще одна гордість компанії — перевантажувальний термінал. Цього року він став потужнішим ще на 43 000 т. Тож сумарна ємність портової перевалки в Миколаєві зросла до 173 000 т.

Протягом всієї екскурсії не залишає думка, що це не просто приватна компанія, в ній люди займаються державницькими справами. Скромність та невибагливість власника «Нібулона» підкреслює його офіс. У ньому немає ніякої помпезності, тільки найнеобхідніше для роботи. Усі кошти підприємець вкладає в бізнес.

З вікна кабінету Вадатурського відкривається вид на заводські цехи, білі куполи й срібні «банки» зерносховища, пришвартовані до причалу несамохідні та самохідні судна. Прикрашають офіс фото побудованих компанією річкових зернових терміналів.

На інтерв’ю Вадатурський прийшов прямо з важливих перемовин із представниками одразу декількох західних компаній. Проте дуже швидко включився в розмову — та зізнався, що відповідати на запитання про себе йому буде набагато складніше. «Я вважав би за краще, якби про це говорили інші», — посміхнувся Вадатурський.

ПЕРШІ КРОКИ

Вадатурський вважає, що особистість людини формує її життя. Його шлях — найкращий доказ цієї тези. Ще в дитинстві він зрозумів: щоб чогось досягти, треба наполегливо працювати. Після закінчення школи він вступив до Одеського технологічного інституту імені Ломоносова, пройшовши важкий конкурс у сім‑десять осіб на місце серед випускників 10‑х та 11‑х класів (того року випускалися одночасно учні двох років). Під час навчання, щоби не залежати від батьків, він працював вантажником в аеропорту, лаборантом на кафедрі автоматизації. «Я завжди розраховував тільки на себе, — розповідає Вадатурський. — Мені все давалося через великі зусилля». Три роки у студентських будівельних загонах, у тому числі й у Польщі. Як керівник таких загонів він здобув і перші навики будівельника та організатора будівництва.

Після закінчення інституту Вадатурського як одного з найкращих студентів одразу призначили на керівну посаду: головного енергетика на будівництві комбінату хлібопродуктів. Буквально за рік він залучив на підприємство багато молоді з навколишніх сіл. Так він створив колектив, з яким потім пропрацював дев’ять років. За цей період він був таким наполегливим у роботі, що його помітили в Москві й направили керівником групи радянських спеціалістів на будівництво комбінату хлібопродуктів у Монголії. Керівництво швидко оцінило здібності молодого інженера, і через декілька років Вадатурський став першим заступником генерального директора Миколаївського обласного управління хлібопродуктів. На державній роботі йому завжди бракувало конкретики та заважала бюрократія. Але тут він набув важливої риси — не боятися братися за будь‑яку справу та відповідати за кінцевий результат.

Ще будучи першим заступником, часто буваючи за кордоном і маючи змогу порівняти життя там і вдома, Вадатурський зрозумів, що працювати на державному підприємстві, маючи знання, волю, бажання та творчий підхід, але без можливості проявити ініціативу, немає сенсу. Вадатурський вирішив ризикнути та зайнятися бізнесом. Він знайшов партнерів та створив спільне українсько‑угорсько‑англійське сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (що означало «Николаев — Будапешт — Лондон»). «Певного плану розвитку компанії у нас тоді не було, — розповідає Вадатурський. — Треба було шукати будь‑які заробітки, щоб підприємство функціонувало». Бізнесмен виріс у селі, тому добре знав працю хлібороба.

Нове підприємство вирішило зайнятися виробництвом та реалізацією гібридного насіння кукурудзи та соняшника зарубіжної селекції.

Але на нього, тоді вже керівника власного підприємства, чекав черговий виклик — розпад Радянського Союзу та як наслідок аграрного виробництва країни. У середині 1990‑х багато колгоспів та радгоспів збанкрутіли. Люди не могли навіть зібрати урожай, бо не було палива, добрив, техніки. Нічого не було. І тоді «Нібулон» почав поставляти сільгосптоваровиробникам усе це. Але низка неврожайних років та вкрай тяжке матеріальне становище сільгосптоваровиробників призвели до їх неплатоспроможності. І тоді почали з’являтися такі пропозиції: хочеш, щоб з тобою розрахувалися, — бери в оренду землю, обробляй самостійно і сам з собою розраховуйся. Покажи, що можеш ефективно працювати, або теж збанкрутуєш.

За час своєї діяльності «Нібулон» пережив розпад колгоспів, приватизацію землі, орендні відносини з понад 30 000 власників земель, і зараз Вадатурський відчуває наближення ще одного чергового, дуже небезпечного виклику — зняття мораторію на продаж землі. При необдуманій політиці це буде нове потрясіння для аграрного сектора України, що може призвести до непередбачуваних наслідків. І, як свідчить досвід, ті, хто педалюють ці питання, не розуміють цього.

СПРАВА ЖИТТЯ

У 2000‑х компанія продовжувала активно розвиватися: обсяги експорту зерна щорічно зростали, будувалися нові комплекси та термінали. Тоді Вадатурський замислився: в Радянській Україні річками щорічно перевозили до 60 млн т вантажів. Це було значно дешевше та екологічніше за перевезення автотранспортом або залізницею. Тепер, на жаль, річкові перевезення не конкурентоспроможні по відношенню до залізниці чи автотранспорту. На цей час власний український флот занепав: судна були перереєстровані на інші прапори, продані за безцінь або здані на металобрухт. Надихали на створення власної річкової інфраструктури й успішні приклади західних країн. Зокрема, досвід організації доставки вантажів річкою Міссісіпі у США. До того ж створення власного флоту та надання транспортних послуг іншим компаніям відкривало перед «Нібулоном» нові можливості.

Цього року «Нібулон» інвестував $6 млн в оновлення сільськогосподарської техніки

У 2009 році Вадатурський розмістив замовлення на побудову серії несамохідних та самохідних суден на одному з підприємств Миколаєва. Але підприємство зірвало всі строки, розвалилося. Тоді він вирішив добудовувати судна самостійно і будувати перше судно на румунській верфі. Паралельно почав шукати підприємство, на якому зміг би реалізувати свою масштабну суднобудівну програму. Спочатку він придивлявся до заводів у Румунії, Словаччині або Австрії — у цих країнах добре розвинуте судноплавство по Дунаю. Але все ж розширення флоту потребувало власного виробництва.

У 2012 році Вадатурський вирішив ризикнути і придбав занедбаний суднобудівний завод «Лиман», на якому фактично він почав будувати серію суден, яких на сьогодні вже майже 70. «Якби 10 років тому мені хтось сказав, що я почну будувати судна, мабуть, я би не повірив», — посміхається він. Два власні буксири зійшли зі стапелів підприємства через рік. «Нібулон» став першим і поки що єдиним в Україні агрохолдингом, який будує власні судна.

Але перед суднобудівником постала нова проблема: великі українські річки, колишні потужні транспортні артерії, за останні 20 років замулилися. Відступати Вадатурський не звик і вирішив цю проблему у притаманний йому спосіб. Він не став чекати допомоги від держави. Адже майже в усіх країнах днопоглиблювальні роботи — це функція саме державних структур. В Україні ж будувати надпотужне днопоглиблювальне судно довелося самотужки. Минулого року «Миколаївець» спустили на воду.

На думку Вадатурського, керівник, щоб досягти успіху, повинен бути прикладом особистого ставлення до справи, яку він започаткував і якою займається. Але впевнений, що досягти цього без надійної команди було б важко. «Які б сили в собі не відчував керівник, він не може зробити все сам, а тому повинен дуже багато функцій делегувати колективу: керівникам, помічникам, заступникам, — переконаний він. — Але людям треба допомогти, і своїм прикладом також, щоб вони могли реалізувати твої ідеї». Свою компанію він і досі знає на капілярному рівні. Навіть тоді, коли рішення приймаються колегіально, Вадатурський вважає себе відповідальним за них. «Колективною може бути тільки безвідповідальність, — каже бізнесмен. — Відповідальність завжди індивідуальна».

КОШТИ НА МРІЮ

Щоб профінансувати всі ці масштабні проекти, Вадатурському довелося залучати кредитні кошти. Перший великий кредит на $5 млн компанія отримала у 1998 році. Вона стала першою серед українських підприємств, хто отримав кошти від Світового банку. «Це було знаковою подією для нашого ринку. Адже такі фінансові установи, як Світовий банк, працюють лише з надійними та прозорими компаніями, що мають довгострокові плани розвитку», — відмічає один з інвестбанкірів.

Для отримання кредиту Світового банку Вадатурський змушений був передати в заставу свою двокімнатну квартиру у панельному будинку, легковий автомобіль, сільгосптехніку радянського зразка та офіс компанії. Так почалася співпраця з міжнародними фінансовими установами, і перші $5 млн в результаті фіналізувалися в $2 млрд інвестицій компанії в економіку України. Ось настільки ефективно були використані кредитні кошти. А не так, як, на жаль, прийнято в Україні — отримав, вкрав, забув, а розраховуються за чужі борги майбутні покоління українців.

«Нібулон» завжди надавав перевагу співпраці з іноземними банками. «Українська банківська система по запозиченнях програє західній. Вона не може дозволити собі великі довгострокові кредитні програми, як це роблять західні фінансові інститути», — зазначає Вадатурський.

Зараз «Нібулон» активно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком, Міжнародною фінансовою корпорацією. Агрохолдинг першим отримав від цих фінансових установ кредити без гарантій держави, проклавши шлях іншим українським компаніям. «Нібулон» розраховує на їх підтримку в реалізації нового амбітного проекту будівництва зерносховищ у Єгипті. До кінця 2019 року компанія планує інвестувати в це $200 млн. Чому Вадатурського зацікавив Єгипет? «Економіка Єгипту знаходиться на підйомі, у країни є чітка стратегія розвитку, і наша компанія відчуває всебічну підтримку з боку державних органів Арабської Республіки Єгипет у питанні реалізації майбутнього проекту, — пояснює він. — Це не питання розвитку бізнесу компанії. Це стратегічне питання, яке потрібне для України, її аграрного сектора. Це конкурентність українських сільгосптоваровиробників, вищі ціни, їх впевненість в майбутньому і незалежність аграрного сектора України від великих світових торговельних домів. Це не легка прогулянка. Це важка та кропітка праця на майбутні десятиріччя. Але це вже рівень міжнародної торговельної компанії».

За майже 27 років діяльності компанія не раз переживала і гіперінфляцію, і кризи, але жодного разу не продемонструвала слабкість чи ненадійність. «У нас відмінна кредитна історія, яка заслуговує на довіру банківської системи. Для нас важлива не залежність від влади і системи в України, а те, як до нас ставиться банківська система, важливо будувати партнерські довірливі відносини з банківськими установами, — каже Вадатурський. — Тільки так можна прогнозувати сталий розвиток. Це наша формула успіху».

СТАЛИЙ РОЗВИТОК

Як «Нібулону» вдається вистоювати та розвиватися в непростих українських умовах? Вадатурський вважає, що бізнес повинен бути побудований таким чином, щоби бути в змозі прийняти будь‑який виклик. Але, крім цього, важливу роль відіграють особисті якості його засновника. Вадатурський залишається таким само відповідальним, цілеспрямованим і все так само віддає всього себе роботі, як у молодості. «Всі, хто знають Олексія Опанасовича, розуміють, що це людина із психологією переможця, — ділиться один зі співробітників компанії. — Здається, немає справи, яка була б йому не під силу». Свої перешкоди, яких було дуже багато, Вадатурський розглядає як певний виклик і новий неоцінений досвід. І коли таких перешкод немає, стає нецікаво розвиватися, будувати. В Україні ж суцільні перешкоди… Тому і немає іноземних інвесторів, а Україна позаду всіх. Чиновники ж, замість того щоб створити належні умови для інвестування, тільки піаряться на заявах, що залучають іноземних інвесторів.

Новозбудований термінал філії «Хортиця» Запорізька обл.

У бізнесмена є плани мінімум на п’ять років вперед. Адже він вважає, що без планування та економічного обґрунтування взагалі нічого робити в бізнесі.

«Це все одно, що йти із зав’язаними очима у прірву, — каже Вадатурський. — Тому в компанії ми знаємо, що будемо робити найближчі п’ять років». Якби і в Україні так ставилися до планування і до стратегії розвитку, країна була б зовсім іншою.

Свій бізнес Вадатурський постійно розвиває, тому не вважає побудовану ним модель завершеною. Тепер у нього нові плани: окрім будівництва елеваторів у Єгипті він також планує відбудувати річкову логістику цієї країни, яка повинна забезпечувати надійний експорт українського зерна. «Це довгострокова інвестиційна програма, яка передбачає загальний обсяг інвестицій у $2 млрд і розрахована на сім‑десять років», — зазначає Вадатурський. І це ще не все, адже і в Україні компанія продовжить активно інвестувати. «Нібулон» поставив за мету побудувати флот, що складатиметься зі 100 суден. Вони будуть перевозити по річках до 4 млн т зерна на рік. Це дозволить щороку прибрати з наших автошляхів близько 167 000 вантажівок. Компанія також збирається побудувати в Україні сучасні підприємства з переробки олійних та зернових культур та інвестувати в альтернативні джерела енергії. Не виключає бізнесмен і можливість розвитку борошномельного напряму. «Для мене як для керівника немає боязні щось зробити. Я це робив ще в 70‑ті роки минулого сторіччя. Це новий виклик — зробити все за новими принципами та технологіями, — говорить Вадатурський. — Ми перебуваємо в жорстких ринкових умовах. Треба не боятися, а просто брати й робити справу».

ЧІТКА ВІДПОВІДЬ

Відповідь на запитання про його особисту місію в житті та бізнесі, яке ми поставили на самому початку бесіди, Вадатурський шукав довго. І, мабуть, відповідаючи на інші запитання, так чи інакше відповідав і на це. «Можливо, моя місія в тому, щоб на своєму прикладі показати, чого проста людина може досягти в житті лише завдяки своїй праці, — розмірковує Вадатурський. — Без дотацій, підтримки держави, в постійній боротьбі з нечесними конкурентами, заздрістю. Треба бути чесним перш за все перед собою. Мати волю, характер і бажання займатися своєю справою життя, ніколи не відступати, вміти взяти на себе і ризик, і ключову відповідальність за компанію та за людей, що в ній працюють».

ТЕКСТ: ВОЛОДИМИР ДЕНИСЕНКОВ   ФОТО: ОЛЕКСАНДР ЛАРИЧКІН

Схожі статті

Залиште коментарій

Please enter your comment!
Please enter your name here